№1

Суспільне виробництво поділяється на матеріальне та нематеріальне.

Матеріальне виробництво є умовою існування людського суспільства та передумовою його розвитку.

Матеріальне виробництво – це процес, у ході якого людина пристосовує продукт природи до своїх потреб.

Для того, щоб здійснювалося матеріальне виробництво необхідно:

• Праця – доцільна діяльність людини по видозмінні та пристосування предметів і сил природи для задоволення своїх потреб.

• Предмет праці – те, на що спрямована діяльність людини (це може бути як і продукт природи, так і продукт минулої обробки – напівфабрикат).

• Засоби праці – те, за допомогою чого людина обробляє предмет праці (неоднорідні: виробничі будинки, спорудження, верстати машино-устаткув. інструм.).

Приклади матеріального виробництва: промисловість, виробництво, с/г, транспорт, зв’язок, част. торгівля. Результат: продукт.

Усе інше становить нематеріальне виробництво. Результат: послуга.

Відношення матеріального виробництва до нематеріального непостійне і залежить від рівня продуктивності праці та розвитку економіки.

№2

Економічні проблеми завжди знаходилися у полі зору людини. Перші спроби аналізу економічних явищ ми бачимо ще в античний період. Ними займалися Аристотель, Ксеноход. Виникнення структурованих спеціалізованих економічних досліджень відноситься початку 17 ст. часу зародження капіталістичних стосунків і формуванні національних ринків. Саме тоді виник термін політична економія. Вперше застосував француз Антуан де Монкріт’єм.

Меркантилізм – перша школа політичної економії. Джерело багатства – торгівля.

Фізіократи. Джерело багатства – виробництво, але тільки в с/г. Зробили першу спробу аналізу відтворення суспільного капіталу. Представник: Француа Кене.

Класична школа політекономії. Представники: Адам Сміт, Віл’ям Петі, Д. Рекардо – заклали основи трудової теорії вартості, зробили спробу пояснити закони, що управляють економічними явищами.

Квінтесенцією класичної політекономії являється вчення Карла Маркса, яке стало фундаментом формування економіки, як науки з чітко визначеним предметом.

Сучасно-економічна теорія характеризується великою різноманітністю напрямків, шкіл,течій.

Основні:

• Неокласина;

• Кенсіанська;

• Монотеризм;

• Інститутсіоналізм.

Неокласична – в основі уявлення про ринок, як про саморегульовану систему. Ринковий механізм саморегулювання вважається єдиним ефективним засобом функціонування економіки. Державне втручання призводить до порушення ринкової рівноваги. Грунтується на теорії граничної корисності і граничної продуктивності праці.

Кєнсіанство – виникло в 30-ті рр. 20 ст., внаслідок світової кризи 1929-1933 рр. і нездатності капіталістичної економіки до саморегулювання. Засновник – Кєйнс.

Монатиризм – говорить про неможливість прямого втручання держави в економіку. Держава потрібна втручатися в економіку тільки за допомогою непрямих заходів (грошова кредитна політика).

Інститутсіоналізм: об’єкт дослідження – громадські інститути. Державна корпорація про спілки.

Політекономія – наука, що вивчає соціально-економічні або виробничі відносини людей, як форму розвитку продуктивних сил суспільства. Тобто вивчає виробничі відносини у взаємодії з продуктивними силами і надбудовою.

Люди здійснюють процес виробництва не по одинці, між ними створюються певні економічні виробничі відносини.

Виробничі відносини – відносини, які об’єктивно формуються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживанні матеріальних та духовних благ.

Функції політекономії:

• Методологічна (є теоретичною основою для усіх інших економічних наук);

• Пізнавальна (досліджує економічні процеси, вивчає економічні закони і озброює цим знанням фахівців в області економіки);

• Практична (є основою для державної економічної політики, економічної політики підприємств і фірм).

3) Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благабо послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Характер економічних законів

 Е. з. носять історичний характер. Залежно від рівня розвитку виробляє. сил визначаються вміст, спосіб дії і форми прояву Е. з. Люди вступають між собою у історично певні економічні відносини їх діяльність виявляється підпорядкованою різним Е. з. Історії відомі п'ять способів виробництва : первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний (соціалізм — перша його фаза). Кожному способу виробництва властива своя система Е. з.

  Характер і форми прояву Е. з. безпосередньо залежать від типа власності на засоби виробництва, рівня реального усуспільнення виробництва, характеру господарських зв'язків між агентами виробництв. стосунків. У всіх антагоністичних суспільно-економічних формаціях Е. з. діють стихійно і виявляються як зовнішня сліпа сила, що змушує людину до певних дій. В умовах капіталізму при анархії суспільного виробництва, породженій протиріччям між суспільств. характером виробництва і частнокапіталістічеськой формою привласнення, об'єктивною формою прояву внутрішніх закономірностей суспільного відтворення виступають економічні кризи надвиробництва, які періодично стрясають економіку буржуазного суспільства, забезпечуючи тим самим «... постійно порушувану пропорційність» господарського розвитку (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, с. 621). У соціалістичному суспільстві на зміну конкуренції приходять стосунки товариської співпраці і взаємодопомоги. Панування суспільної власності і планомірна організація всього народного господарства відкривають можливості всестороннього обліку і свідомого використання Е. з. на всіх рівнях соціалістичного господарювання.

Єдність та розбіжність з законами природи

Е. з., як і закони природи, мають об'єктивний характер. В той же час Е. з., на відміну від законів природи, діють і проявляють себе лише через наочно-трудову і виробництв. діяльність членів суспільства. «Люди самі роблять свою історію, але вони її роблять не так, як їм надумається, при обставинах, які не самі вони вибрали, а які безпосередньо є в наявності, дани ним і перейшли від минулого» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8, с. 119). Люди не вільні у виборі продуктивних сил і умов матеріального життя. Розвиваючи продуктивні сили в процесі трудової діяльності, попередні покоління залишають їх подальшими. Цей зв'язок в людській історії обумовлює об'єктивність економічного розвитку, який відбувається кінець кінцем незалежно від волі і свідомості як окремих осіб, так і суспільства в цілому.

Класифікація економічних законів

 Загальноприйнята класифікація законів, основою якої є термін їх дії, значно збіднює їх системну характеристику, сферу та механізм дії. Орієнтуючись на сучасні досягнення світової економічної думки, доцільно виокремити кілька груп економічних законів.    І. Закони, що діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють такі чотири типи:    1) всезагальні економічні закони (притаманні всім суспільно-економічним формаціям): закон економії робочого часу, закон зростання продуктивності праці, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.;    2) загальні економічні закони (діють у кількох формаціях): закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції тощо;    3) специфічні економічні закони (діють у межах лише однієї суспільно-економічної формації): основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу (наприклад, за умов капіталізму — закони концентрації промислового, торговельного, індивідуального, позичкового капіталу та ін.);    4) стадійні та ступеневі закони (діють на одній із вищих стадій або ступенів розвинутої суспільно-економічної формації). Так, на вищій стадії капіталізму діє закон монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промислового капіталу з банківським та інші; на вищому ступені цієї стадії діє закон одержавлення капіталістичної економіки, закон планомірності тощо.    II. Закони різних сфер суспільного відтворення:    1) закони безпосереднього виробництва: закон зростання технічної будови виробництва, закон визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом, закон спадної віддачі та ін.;    2) закони, що діють у сфері обміну: закон вартості (основною ознакою якого є обмін еквівалентів), закон попиту та пропозиції тощо;    3) закони, що діють у сфері розподілу: закон привласнення середнього прибутку на рівновеликий капітал, закон обернено пропорційної залежності між величиною прибутку та розміром заробітної плати та ін.;    4) закони сфери споживання: закон зростання потреб, закон Енгеля, закони Госсена тощо.    Водночас окремі економічні закони відображають взаємозв'язок двох і більше сфер суспільного відтворення (наприклад, закони конкуренції).    ІІІ. Закони розвитку та функціонування окремих економічних Підсистем:    1) закони розвитку продуктивних сил (визначальні): закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання екологічних витрат (на сучасному етапі) та ін.;    2) закони розвитку підсистеми техніко-економічних відносин: закон усуспільнення виробництва і праці, закон суспільного поділу праці, закон концентрації виробництва та ін.;    3) закони, що відображають розвиток організаційно-економічних відносин за умов капіталізму: закон посилення організації виробництва та ін.;    4) закони розвитку та функціонування відносин економічної власності: основний економічний закон, закон концентрації власності, закони розвитку окремих форм капіталу та ін.;    б) закони, які відображають розвиток господарського механізму: закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон посилення державного регулювання, закон монополістичної планомірності тощо.    IV. Закони, які діють на різних рівнях економічної системи:    1) закони мікрорівня: закон одиничного поділу праці, закон зростання трансакційних витрат та ін.;    2) закони макрорівня: закон циклічного розвитку економіки, закон грошового обігу та ін.;    3) закони метарівня: закони інтернаціоналізації виробництва, обміну та ін., які найінтенсивніше діють у межах Європейського союзу;    4) закони, що діють у масштабах світового господарства: закони нерівномірності економічного розвитку, закон інтернаціоналізації обігу (який на цьому рівні діє з меншою інтенсивністю), інтернаціональні форми закону вартості та ін. Більшість із цих законів ще не досліджена.

4)Сфера матеріального виробництва, включає сукупність галузей матеріального виробництва, в яких створюються матеріальні блага, що задовольняють певні потреби людини, особисті або суспільні. Відмінності між С. м. п. і невиробничою сферою носять принциповий характер. Чітке відмежування галузей С. м. п. від інших видів діяльності необхідно для правильного визначення об'єму сукупного суспільного продукту і національного доходу . Національний дохід виробляється в галузях матеріального виробництва. У соціалістичних країнах національний дохід обчислюється на основі даних про виробництво в галузях С. м. п. Витрати за змістом невиробничої сфери формуються за рахунок додаткового продукту, створеного працею працівників С. м. п.: по-перше, через державний бюджет (наприклад, для таких видів діяльності, як освіта, охорона здоров'я і управління); по-друге, за рахунок особистих доходів трудящих, які в обмін на частину свого доходу отримують особливу споживну вартість — послугу .  Праця працівників, зайнятих в С. м. п., є продуктивною працею .

Духовне виробництво, як і матеріальне, здійснюється в межах конкретних соціальних інститутів, сюди ж відноситься вся діяльність людей з виробництва, обміну, розподілу і споживання духовних цінностей. Суспільна значущість і цінність духовної праці, її роль у функціонуванні та розвитку суспільства визначається тим, що виробництво духовних цінностей, багатство ідей, свідомість і т.д. здійснюється особливим прошарком людей, це виробництво суспільної форми свідомості. Суспільна форма свідомості є не що інше, як ідеальна форма соціального зв'язку між людьми. Релігія, філософія, мистецтво являють собою різновид виробництва, що мають своїм результатом свідомість - ідеальну форму відносин, певний тип духовного спілкування людей.

Матеріальне і духовне виробництво зв'язані в одне ціле. Люди виробляють свідомість, змінюють при цьому продукти свого мислення. Свідомості належить виключна роль в удосконаленні засобів виробництва і технологічної бази, в заміні суспільних відносин, в становленні нових форм суспільного спілкування між людьми. Розділ функцій матеріального і духовного виробництва передбачає і обмін діяльністю між ними. З боку духовного виробництва цей обмін проявляє себе у виробництві технологій для матеріального виробництва, соціальної сфери та самого духовного виробництва. Поняття технологія виникло в середині ХІХ століття. Воно означає наукову організацію матеріального виробництва. З переходом до індустріального виробництва виникає можливість та необхідність випереджаючого впровадження наукових технологій, що розробляються безпосередньо в системі духовного виробництва.

Матеріальне виробництво – базисна основа життєдіяльності соціуму. Воно не тільки забезпечує людей необхідними засобами існування, а й стимулює розвиток економіки, соціальної структури та духовної культури суспільства. Досить хоча б на деякий час порушити матеріально-виробничий процес, як починається економічна криза, а зупинення матеріального виробництва на тривалий період призводить до загибелі надбань людської цивілізації. Механізм дії цього закону розкривається такими категоріями, як “діяльність”, “потреба”, “інтерес”, “мета”. Діяльність – це спосіб активного ставлення людей до оточуючого їх світу з метою пізнання й використання його у власних інтересах. Потреба – це об’єктивний спонукальний мотив діяльності людей. Якщо потреба виступає об’єктивним стимулом діяльності людей, то її головною ланкою є інтерес. Що ж стосується мети, то вона проявляється у створенні ідеальної моделі майбутнього результату діяльності людей. Мета – осмисленний інтерес. Ясність поставленої мети відображає глибину усвідомлення інтересу. Суспільне виробництво, головними структурними компонентами якого є матеріальне виробництво, духовне виробництво, виробництво людини, має соціальний, діяльний та історичний характер.Історично склалося так, що на різних етапах розвитку суспільства на перший план може виходити одна із його головних складових. Матеріальне виробництво є основою існування і розвитку суспільства.

5.Економічні потреби сус-ва, їх суть і класифікація.

(не можу знайти первинні та вторинні потреби !!!!!!)

Р.S. вибаче(((

Економічні потреби — ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної

діяльно сті для забезпечення передусім власного добробуту та членів

своєї сім'ї.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням.

Класифікація:

Потреби мають об'єктивний характер і виражають необхідність у матеріальних та духовних благах для забезпечення умов життєдіяльності окремої особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок наявності ряду причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко та дедалі складніше, беручи до уваги їх кількісне зростання і якісне вдосконалення.

Спонукальним мотивом до виробничої діяльності і окремої особи, і суспільства в цілому виступають потреби. Намагаючись їх задовольнити, суспільство щоразу наштовхується на відносну обмеженість виробничих ресурсів. Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, і обмеженістю виробничих ресурсів.

Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" — інтересів, бажань, цілей людини.

Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію. Залежно від цього потреби поділяються:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг);

б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.).

2. За об'єктами:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особисті потреби;

б) потреби фірм;

в) суспільні потреби.

4. За формами задоволений:

а) потреби, які задовольняються індивідуально;

б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.).

5. За роллю в суспільному виробництві:

а) потреби у предметах споживання;

б) потреби в засобах виробництва.

Піраміда Маслоу – потреби

1.У самовираженні (саморозвиток і самореалізація)

2.У повазі (самоповага, визнання, статус)

3.Соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близькості)

4.Потреби в безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, захист у разі непрацездатності, чисте повітря, чисті продукти)

5.Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об'єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого) рівня цілком пов'язані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.