Дайте відповіді на наступні питання.

1. Що таке “вік” і в яких системах відліку його можна охарактеризувати?

2. Чим характеризуються вікові властивості?

3. Які два ряди розвитку виділяв Л.С. Виготський?

4. Якими термінами описується індивідуальний розвиток?

5. Що таке вікова стратифікація і яка її система?

6. Що розуміють у віковій психології під поняттям розвитку і якими категоріями він описується?

7. У чому суть проблеми рушійних сил психічного розвитку?

8. Які підходи до вирішення питання про рушійні сили психічного розвитку склалися у психології?

9. У чому суть теорій «чистої дошки»?

10. Чому в історії психології виникла необхідність у розробки теорії конвергенції двох факторів?

11. Сформулюйте позицію Д.Б. Ельконіна у вирішенні питання про рушійні сили психічного розвитку дитини.

Розділ 2. Теорії психічного розвитку Лекція 3. Ендогенний і екзогенний напрямки у трактуванні психічного розвитку

Виходячи з протиставлення суб'єкта і середовища, сформувалося два напрямки психічного розвитку: ендогенний, де основною рушійною силою вважається суб'єкт (теорії дозрівання й ін.), і екзогенний, де рушійною силою вважається середовище (біхевіористичні теорії).

1. Ендогенний напрямок

Найбільш рання з власне психологічних теорій розвитку ендогенного напрямку — концепція рекапітуляції Стенлі Хола, який сформулював наступний біогенетичний закон: дитина у своєму розвитку коротко повторює історичний розвиток людського роду. Він виділяв стадію риття і копання (0-5 років), стадію полювання (5-11 років), пастушачу стадію (8-12 років), землеробську стадію (11-15 років), стадію промисловості і торгівлі (15-20 років), співвідносячи їх із тваринною періодами оволодіння полюванням і рибальством, кінцем дикості і початком цивілізації, періодом романтизму і т.п.

Зрозуміло, що подібні аналогії дуже привабливі, але поверхневі. Тому досить рано виявилася теоретична неспроможність концепції рекапітуляції. Але незважаючи на обмеженість і теоретичну наївність, запропонований біогенетичний принцип важливий тим, що це був пошук закону. Як пізніше скаже Д. Б. Ельконін, це була невірна теоретична концепція, але це була саме теоретична концепція. Не будь її — ще довго не було б і інших теоретичних концепцій. С. Холл першим спробував показати, що між історичним і індивідуальним розвитком існує зв'язок.

Погляди С. Холла вплинули на дитячу психологію через дослідження двох його знаменитих учнів — А. Л. Гезелла і Л. Термена.

Теорія дозрівання А. Гезелла. А. Гезелл розробив теорію дитячого розвитку, згідно якій, починаючи з моменту розвитку через строго визначені проміжки часу у певному віці в дитини з'являються специфічні форми поведінки, що послідовно змінюють одна одну.

Однак, визнаючи важливу роль соціальних факторів, у своїх дослідженнях А. Гезелл обмежувався чисто кількісним порівнянням зрізів дитячого розвитку, зводячи розвиток до простого збільшення — «приросту поведінки», не аналізуючи якісних перетворень, тобто підкреслював залежність розвитку лише від дозрівання організму. Намагаючись сформулювати загальний закон дитячого розвитку, А. Гезелл звернув увагу на зниження темпу розвитку з віком (або зменшення «щільності» розвитку): чим менша дитина, тим швидше відбуваються зміни в її поведінці.

Таким чином, А. Гезелл орієнтувався на біологічну модель розвитку, й у рамках такого підходу до розуміння розвитку він не зміг відповістити на запитання, що ж ховається за зміною темпу розвитку. Це й зрозуміло, тому що наслідком застосовуваних ним зрізів (поперечних і поздовжніх) було ототожнення розвитку й росту.

А. Гезеллу психологія зобов'язана застосуванням методу лонгітюдного вивчення психічного розвитку дітей від їх народження до підліткового віку. Такий метод він пропонував називати «біографічно-лабораторним». Крім того, досліджуючи монозиготних близнюків, він одним із перших ввів у психологію близнюковий метод для аналізу співвідношення між дозріванням і научінням. У розробленій ним практичній системі діагностики використовувалася фото- і кінореєстрація вікових змін моторної активності, мови, пристосувальних реакцій і соціальних контактів дитини.

Нормативний підхід Л. Термена. Як і А. Гезелл, Л. Термен здійснив одне із найтриваліших у психології лонгітюдних досліджень — воно продовжувалося протягом 50років. У 1921 р. Л. Термен відібрав 1500 обдарованих дітей, чий коефіцієнт інтелекту був 140 і вище, й ретельно відслідковував розвиток цих дітей. Дослідження продовжувалося до середини 70-х рр., а закінчилося вже після смерті Л. Термена. На жаль, така масштабна робота, всупереч чеканням, не дала основ для широких узагальнень і серйозних висновків.

Внесок А. Гезелла і Л. Термена в дитячу психологію полягає в тому, що вони поклали початок становленню її як нормативної дисципліни, що описує певні досягнення дитини в процесі росту і розвитку.

Нормативний підхід у дослідженні розвитку дитини складає класичний американський напрямок у вивченні дитинства. Але вже в 60-х рр. XX ст. у нормативних дослідженнях з’явилися якісні зміни. Якщо раніше психологія орієнтувалася на опис того, як дитина поводиться, то тепер акцент був зміщений убік, чому вона так поводиться, при яких умовах, які наслідки того або іншого типу розвитку. Постановка нових проблем привела психологів до розгортання нових емпіричних досліджень, які у свою чергу дозволили розкрити нові феномени дитячого розвитку.

Теорія конвергенції двох факторів В. Штерна. Суперечка психологів про те, що визначає розвиток — спадковість чи середовище, привів до появи ідеї конвергенції двох факторів. Її автор В. Штерн вважав, що психічний розвиток — це не простий прояв вроджених ендогенних факторів і сприймання зовнішніх впливів, а результат конвергенції (злиття) внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя. Однак перевага все ж надавалась ендогенним факторам середовища, оскільки В. Штерн припустив, що спадкові фактори можуть розгортатися тільки в придатних умовах середовища (чи не розгортатися, якщо середовище не відповідає внутрішнім задаткам. Проте В. Штерну належить ідея, що головну роль у розгортанні спадковості грає власна активність дитини: чим більш дитина активна, чим енергійніше переборює середовище, тим більше можливостей для розгортання спадкових факторів.

Підставою періодизації В. Штерна є психологічний, а не біологічний критерій — власна активність людини. В. Штерн говорить про період, коли дитина тільки грає (раннє дитинство до шести років), про період свідомого навчання з поділом гри і праці, про період юнацтва з розвитком самостійності і початком трудової діяльності. В. Штерну ж належить і періодизація, у підставу якої покладено розвиток мовлення з виділенням фази першого слова, фази однослівних і двослівних речень, фази граматизаціїі т.д.

Підходи П. П. Блонського. Він спробував побудувати періодизацію дитячого розвитку на основі дентиції, тобто появи і зміни молочних і постійних зубів. Відповідно цьому критерію П.П. Блонський розбив постнатальне дитинство на три епохи: беззубе дитинство (від 8 міс. до 2—2,5 років), дитинство молочних зубів (приблизно до 6,5 років), дитинство постійних зубів, яке закінчується з появою третіх задніх корінних зубів. П.П. Блонський вважав, що процес розвитку визначається наростанням енергетичних ресурсів організму, які й задають час кальцинації — окостеніння кістяка, зміні зубів. Такий прямий паралелізм нічим не підтверджений, не говорячи вже про те, що, скажімо, час прорізування зубів дуже важливий для дитини, а перехід до постійних зубів нічим у психічному плані не примітний.