6. Розвиток особистості дошкільника

Умови життя дошкільника, зміна вимог до нього з боку дорослих, зростаючі можливості пізнання, а також зміна типу провідної діяльності ускладнюють і структуру особистості дитини. Формування особистості дошкільника вітчизняні психологи пов’язують з розвитком супідрядності (ієрархії) мотивів.

Супідрядність мотивів, за визначенням О. М. Леонтьєва, є результат зіткнення безпосередніх бажань дитини з прямою чи непрямою вимогою дорослих діяти за зразком. І те, що іменується довільністю поведінки, є підпорядкування своїх учинків зразку, а виникнення перших морально-етичних уявлень є процес засвоєння зразків поведінки, пов’язаних з їх оцінкою з боку дорослих. У ході формування довільності в дошкільника виникає новий тип поведінки, який умовно може бути названий особистісним, тобто таким, котрий опосередкується зразками, змістом яких є суспільні функції дорослих.

Уміння підпорядковувати мотиви проявляється в ситуаціях вибору і там, де безпосередні бажання дитини стримуються різними обмежниками, наприклад забороною дорослих, покаранням/заохоченням, власним контролем (довільністю). Н. М. Матюшина знайшла, що, чим старше дошкільник, тим більше він орієнтується на власний наказ-обмежник. Для дітей 3—5 років мотив заохочення/стягнення є найбільш сильним. Мотиви морального порядку уже впливають на результат боротьби мотивів, але вони набагато слабкіші за мотивів заохочення й осудження.

У спеціальних дослідженнях було виявлено, що уміння дитини підпорядковувати мотиви пов’язано зі специфікою діяльності, спонукальною силою різних видів діяльності, ступенем орієнтування дитини на групу, з успіхом/неуспіхом у вирішенні конкретних задач і т.д. Так, молодші діти легше підкоряють свої бажання правилам і нормам в іграх, а старші — у завданнях навчального типу (наприклад, конструювання з елементів мозаїки зображення).

Молодші дошкільники ще не вміють керуватися у своїй діяльності інтересами колективу, для них основне значення має особистий виграш, тому не мають успіху командні змагальні ігри. Але чим старше дошкільник, тим частіше він підкоряє свої бажання груповим інтересам. Для молодших дітей успіх/неуспіх у діяльності слабко пов’язаний із проявами наполегливості, цілеспрямованості. Діти середнього дошкільного віку у випадку неуспіху можуть кинути діяльність, а у випадку удачі — наполегливо продовжувати її для закріплення результату. Старші діти реагують на успіх як на стимул до продовження навіть важкої і незахоплюючої діяльності, але і неуспіх змушує їх збільшити зусилля на досягнення результату.

Як мотиви в дошкільному віці можуть виступати і зміст самої діяльності, і її суспільне значення, самооцінка й одержання групового визнання.

Перебудова мотиваційної сфери пов’язана і з засвоєнням дитиною морально-етичних норм. Починається воно з формування дифузійних оцінок, на підставі яких діти розділяють усі вчинки на «гарні» чи «погані». Можливість переходу від невмотивованої оцінки до мотивованої пов’язана з розвитком у дітей внутрішнього уявного співпереживання з діями іншого. Виникнення в дошкільному віці внутрішньої дії в уявлюваних умовах дозволяє дитині активно пережити події і вчинки, у яких вона сама не брала участі, і через це осмислити мотиви вчинків і диференціювати своє емоційне ставлення і моральну оцінку.

У дошкільному віці під впливом оцінок дорослих у дітей виявляються і зачатки почуття обов’язку. Разом з цим починають формуватися перші моральні потреби. Задовольняючи домагання на визнання з боку дорослих і інших дітей, бажаючи заслужити суспільне схвалення, дитина намагається поводитися відповідно соціальним нормам і вимогам.

У ситуаціях, де експериментально створена розбіжність моральних норм і імпульсивних бажань дитини, виявляється 3 типи поведінки і відповідно 3 способи вирішення таких ситуацій:

1-й тип— «дисциплінований» (виконати правило, чого б це ні коштувало) зустрічається з 3 - 4 років. Протягом усього дошкільного віку йде зміна мотивації моральної поведінки: спочатку дитина намагається уникати покарання чи осудження, але поступово відбувається усвідомлення необхідності виконання правил поведінки.

2-й тип— «недисциплінований неправдивий тип поведінки» (порушити правило, але задовольнити своє бажання, але приховати порушення від дорослого) характеризується перевагою імпульсивної поведінки при знанні моральної норми і наслідків її порушення. Цей тип поведінки породжує брехливість.

3-й тип — «недисциплінований правдивий тип» (порушити правило і не ховати цього): молодші дошкільники проявляють це в силу недостатності довільного контролю, тому вони і не переживають «свою ганьбу»; а старші діти бувають збентежені і не переживають скоєне

У дошкільному віці формується і почуття відповідальності за чинені вчинки, тому в цьому віці вперше з'являються «ябеди».

Цей процес знайшов своє вираження в дослідженнях В. О. Горбачової, присвячених аналізу ябедництва і скарг дошкільників. Усі скарги були розділені на 2 групи: 1) скарги потерпілої, скривдженої дитини, яка стала жертвою інших; 2) скарги-заяви про те, що інша дитина робить щось не так, не за правилами (тобто це скарги, що стосуються порушення правил взаємин між дітьми і порушення широкого кола, що констатують, правил дитячого саду).

В експериментах Є. В. Суботського дітям пропонувалося під час відсутності психолога за нагороду перекласти кульки з банки в тарілку за допомогою незручної лопатки, загнутої під прямим кутом. Виявилося, що молодші дошкільники в більшості випадків діяли по 3-му типу, старші — по 1-му, а от 5-річки частіше за інших брехали. З них у наступній серії експерименту були відібрані «контролери», які під час відсутності експериментатора повинні були дивитися, як справляються з завданням інші діти. Виявилося, що навіть дружні почуття й обіцянки поділитися нагородою не завжди змушують дитину брехати. У більшості випадків дитина стоїть «за правду» і з почуттям відповідальності виконує свої функції «контролера».

У рамках потреби у визнанні, формуванні емпатії, орієнтації дитини на групову оцінку формуються основи альтруїзму — прагнення дитини до безкорисливих добрих учинків.

В експериментах Є. В. Суботського виявилося, що є різниця між дитячим альтруїзмом на словах і на ділі. Спочатку дітям розповідали історію про Вову, якому доручили за нагороду (марку) вирізувати прапорець для свята. З нагородою можна було зробити так: або взяти собі, або залишити на «виставку». Вова взяв марку собі. Дітей запитували, а як би вони зробили аналогічному випадку. Багато дітей засудили Вову і сказали, що вони обов'язково залишили б марку на виставку. У реальному ж експерименті більшість дітей брали нагороду собі: одні — відкрито, інші ховали в кишені, рукавиці, взуття. І тільки деякі старші дошкільники залишили марку в коробці, ідучи з видимим почуттям гордості, радості.

Але в той же час у тих випадках, коли дитина винувата перед іншими чи бачить страждання іншого, вона у пориві жалю може віддати їй кращу іграшку, допомогти, зробити щось за іншого.

Емоційність дошкільника характеризується мимовільністю, безпосередністю, яскравістю: почуття швидко спалахують і вгасають, настрій хитливий, прояви емоцій дуже бурхливі. Тільки в особливо потрібних ситуаціях і тільки старші дошкільники можуть стримувати свої почуття, сховати зовнішні прояви.

У старшому дошкільному віці з'являються більш складні почуття — почуття прекрасного, почуття краси, ритму, гармонії, інтелектуальні почуття, що дитина намагається виразити словами і пояснити. Формується внутрішній світ, у якому вона аналізує виниклі почуття, переживання, відносини, даючи їм оцінку.

Однією з провідних потреб дітей дошкільного віку є потреба в емоційному благополуччі — у ласці, у захисті, в увазі і повазі, у визнанні їх прав і потреб. Зворотні прояви стосовно дитини (неприйняття її, брутальність, неуважність і т.д.) формують почуття непевності в собі, страху, недовіри, невротичні реакції і недовірливу поведінку. Особливе місце тут має почуття страху — за себе, за інших; страх бути покинутим, бути неприйнятим і т.д. На базі цих страхів може сформуватися «невротична тріада» — тики, заїкуватість, енурез. Будучи закріпленими, ці реакції не сприяють нормальному розвитку особистості і її соціальних контактів.

Головний напрямок у розвитку емоційної сфери — збільшення інтелектуальності емоцій (за Л. С. Виготським, «інтелектуалізація афекту»), пов’язане з загальним розумовим прогресом дитини.

У дошкільному віці формуються начала рефлексії — здатності уявляти себе очима інших, тому особливо старші дошкільники намагаються контролювати зовнішні прояви своїх почуттів, придивлятися до інших людей.

Важливий напрямок усіх змін — розвиток довільності поведінки. Спочатку цей процес йде під впливом вказівок і контролю дорослих, а потім дитина починає самостійно керувати власною поведінкою, підкорятися вирішенню якої-небудь задачі, досягненню якої-небудь мети.

У першу чергу, дитина привчається контролювати свої пози, рухи, змушуючи себе спокійно сидіти на заняттях, не підхоплюватися, не вертітися, не розмовляти. Зовнішній контроль поступово змінюється внутрішнім — на основі м'язових відчуттів, і дитині не потрібно спеціально стежити за своїми руками і ногами, притискати їх, складати і т.д.

Але незважаючи на появу перших вольових зусиль поведінку дошкільника не можна назвати «вольовим актом», багато в чому вона імпульсивна, мимовільна.

Розвиток волі йде в декількох напрямках: 1) розвиток цілеспрямованості; 2) установлення співвіднесення між метою дій і їх мотивами; 3) зростання регулюючої ролі мовлення.