Розвиток символічної функції свідомості

Одним із найістотніших надбань дитини стає знаково-символічна функція свідомості. У ранньому дитинстві дитина вперше починає розуміти, що одні речі і дії можуть використовуватися для позначення інших, служити їх замінниками.

Це новоутворення проходить тривалий шлях у своєму розвитку, що починається в ранньому дитинстві і завершується в дорослості.

У ранньому дитинстві загальне правило полягає в тому, що спочатку дитина починає користуватися замінниками предметів і дій практично і тільки на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначенням і тим, що воно позначає.

У ході розвитку предметних дій формуються 2 типи переносу. В одних випадках має місце перенос дії з предметом, засвоєній в одних умовах, в інші умови.. Наприклад, дорослий навчив дитину зачісуватися гребінцем, і дитина, освоївши дію, починає зачісувати ляльку, ведмежа, шубу матері і т.д. В інших випадках має місце здійснення тієї ж дії, але предметом-замінником. Наприклад, дія причісування дитина здійснює не гребінцем, а паличкою. В обох типах здійснюється, з одного боку, узагальнення дій, з іншого - відділення схеми дій від предмета.

Уперше дія заміщення виникає при необхідності доповнити звичну ситуацію відсутнім предметом, якого немає під рукою. На початкових етапах це заміщення здійснюється власними руками. Так, наприклад, 2-річна дитина підносить кулачок до рота ляльки, «годуючи» її і приказуючи: «Їж цукерку». До цього ж віку дитина називає в іграх уявлювану їжу (годуючи ляльку з порожнього горщика, 2-річна дитина говорить: «Це кисіль, їж»), уявлювані стани ляльки («лялечка занедужала»), властивості предметів («суп гарячий», «штанці мокрі»). Усе це — перші проблиски створення ігрової ситуації.

У становленні символічної дії спостерігаються 2 етапи: на першому дитина якось називає ці предмети тільки після того, як це зробить дорослий (наприклад, камінчики=цукерки, кубик=мило в грі і т.д.). Пізніше, на другому етапі дитина називає нейтральний предмет після виконання з ним певної дії. Але самостійного називання заміщених предметів до залучення їх у гру і здійснення з ними дій ще немає. Це з'явиться пізніше, у дошкільному віці.

Використання в грі предметів-замінників у ранньому віці має ряд особливостей.

По-перше, це мінімальні вимоги до подібності замінника з зображуваним предметом. Той самий предмет може бути чим завгодно (наприклад, маленька паличка може бути термометром, ложкою, олівцем, шприцом, ножем і т.д.) і в той же час у рамках однієї гри кілька разів змінювати своє значення (наприклад, паличка, якою тільки що зробили укол, через хвилину перетворюється в ложку, якою лялька їсть суп).

По-друге, для зображення того самого предмета дитина може використовувати різні, зовсім несхожі ні один на одного, ні на реальний предмет замінники (наприклад, все, чим можна терти ляльку, — камінчики, кубики і т.п. — використовується в якості мила). Зміст тут у тому, щоб із предметом можна було робити визначена дія, що звичайно виробляється з дійсним предметом. Подібність у кольорі, величині, формі, фактурі не потрібно.

По-третє, типовим для вживання предметів-замінників у грі є те, що неоформлені предмети (палички, камінчики і т.п.) вносяться в гру як додатковий матеріал до сюжетних іграшок і виступають як засіб виконання тієї чи іншої дії з основними сюжетними іграшками.

Розвиток символічної функції проявляється у графічних діях і малюнках дітей. Так, на 2-му році життя з'являються карлючки — графічні побудови, які ще не несуть у собі образотворчого задуму і не мають знакового змісту.

Від хаотичних рухів олівцем на папері дитина поступово переходить до більш диференційованих навмисних рухів. Організуюче начало — руховий ритм, тому перші малюнки — це пучки дугоподібних штрихів, які відповідають розмаху руки дитини. До 3-х років дитина навчається ставити крапки і короткі штрихи, освоює обертальні рухи (одержувані «пучки» і «мотки» спочатку мають подовжену форму, але поступово закруглюються, перетворюючись у спіралі). До цього віку лінії малюнка стають і більш різноманітними — закруглюються, ламаються під кутом, з'являються зиґзаґи, перехрещені лінії, замкнуті округлі лінії (овали).

Після півтора років ставлення до власних карлючок стають осмисленим: діти починають приписувати їм який-небудь зміст, причому спочатку карлючки позначають і людину, і собаку, і будиночок, і машину. В окремих випадках діти починають заздалегідь повідомляти про те, що саме вони зараз намалюють, і виконують графічні побудови відповідно до найменування, наприклад, «буду малювати ціпка (пташку, травичку, дядька, кицьку)». Але програмування дій зображення не стає постійною діяльністю дитини, її як і раніше більше зацікавлює малювання саме по собі.

До кінця 2-го року дитина починає більш виразно засвоювати образотворчу функцію малювання: шукає у власних карлючках подібність з реальними об'єктами чи графічними зразками, пропонованими дорослим. Дитина впізнає об'єкт у поєднанні ліній і плям, що мають з ними часто дуже віддалену подібність. Бажання побачити настільки сильно, що іноді дитина в тому самому малюнку вбачає відразу кілька зображень.

На дитяче малювання впливає досвід дитини в цілому і, у першу чергу, розвиток розуміння графічних зображень. Спочатку дитина разом з дорослим розглядає і впізнає малюнки в дитячих книжках. Дорослий спеціально навчає дитину розумінню малюнків як зображень реальних предметів. Вплив дорослого підводить дитину до відкриття того факту, що малюнок— це не сам об'єкт, а його зображення, знак. І це дає імпульс для розвитку знакової функції (приблизно в цей же час до цього спонукає й гра, про що мова піде далі).

У малювання дитина привносить весь свій досвід і намагається перенести в зображення процес своїх дій з реальними предметами. Поки дитина не засвоїла образотворчих норм, вона нерідко намагається передати в малюнку «поза зорові» враження (запах, смак), і ця тенденція зберігається надовго.

Після 2-х років дитина вчиться довільно відтворювати власні зображення, а пізніше — зразок дорослого. Розвиток наслідування йде не в напрямку деталізації при відтворенні окремих ліній, а відтворює структуру зразка в цілому. До 3-х років з'являються перші головоноги. У процесі малювання графічні побудови виступають як замінники реальних предметів. Це своєрідні знаки, зміст яких залежить як від можливостей самого знаряддя, яким ці знаки створюються (олівці, фломастери, фарби), так і від оволодіння образотворчими знаками (графічними побудовами) як способами передачі деяких властивостей предмета, що піддаються зображенню.