Дайте відповіді на наступні питання

1. Який період охоплює раннє дитинство?

2. Які основні протиріччя, що переводять дитини на новий етап розвитку виникають у кризі першого року життя?

2. Який засіб спілкування і керування собою в ранньому дитинстві?

3. Як змінюються маніпуляції з предметами?

4. Які три важливі новоутворення раннього дитинства?

3. Що визначає поведінку дитини у ранньому дитинстві?

4. Чи є сприймання є провідною психічною функцією цього періоду?

5. Яка специфіка розвитку інших психічних функцій?

6. Яку форму приймає спілкування з дорослим в ранньому дитинстві?

7. Назвіть центральне новоутворенням віку.

8 Які основні симптоми і зміст кризи 3 років?

Лекція 11. Дошкільний вік

1. Зміна соціальної ситуації розвитку протягом дошкільного дитинства.

Відділення дитини від дорослого до кінця раннього віку створює передумови для створення нової соціальної ситуації розвитку. Уперше дитина виходить за межі свого сімейного світу і встановлює стосунки зі світом дорослих людей. Ідеальною формою, з якою дитина починає взаємодіяти, стає світ соціальних відносин.

Протиріччя цієї соціальної ситуації розвитку Д. Б. Ельконін бачить у тому, що дитина є членом суспільства, поза суспільством він жити не може, і основна її потреба — жити загальним життям з дорослими. Але здійснити це в сучасних історичних умовах неможливо, і життя дитини проходить в умовах опосередкованої, а не прямого зв'язку зі світом. Такий зв'язок здійснює ігрова діяльність дитини.

2. Гра й інші види діяльності

Гра виникає тоді, коли з'являються нереалізовані безпосередньо тенденції дитини діяти як дорослий і разом з тим зберігається характерна для раннього дитинства тенденція до негайної реалізації бажань. Сутність гри, по Л. С. Виготському, полягає в тому, що вона є виконання узагальнених бажань дитини, основним змістом яких є система відносин з дорослими.

Характерна риса гри полягає в тому, що вона дозволяє дитині виконувати дію при відсутності умов реального досягнення її результатів, оскільки мотив її укладений не в одержанні результату, а в самому процесі виконання дії. «Конячка» замінюється паличкою, і дитина «їде» на ній тому, що їй важливо їхати, а не доїхати. Дія, відтворена в грі, і фактичні її операції самі по собі є цілком реальними, але спостерігається явна розбіжність змісту дії (наприклад, «керування автомобілем») і її операцій (обертання випадкове коліщати, що потрапилося,). Воно приводить до того, що дитина починає виконувати ігрову дію в уявлюваній ситуації.

Спілкування з дорослими й однолітками. Розвиток сприймання і мислення дитини; розвиток уваги й опосередкованого поведінку; розвиток пам'яті; розвиток уяви. Розвиток особистості дошкільника.

Поперемінно виконуючи в уявлюваних ситуаціях різні функції дорослої людини і зіставляючи їх особливості з власним реальним досвідом, дитина починає розрізняти зовнішню і внутрішню сторони життя дорослих і свого власного життя. Вона відкриває в себе наявність переживань і починає осмислено орієнтуватися в них, завдяки чому виникають нове ставлення до себе. Ці переживання узагальнюються (як пише Л. С. Виготський, виникають афективні узагальнення), у дитини з'являється навіть своєрідна «логіка почуттів».

У структурі гри можна виділити кілька елементів.

1. Будь-яка гра має тему — ту область дійсності, яку дитина відтворює в грі; діти грають у «родину», «лікарню», «їдальню», «магазин» і т.д.; найчастіше тема береться з навколишньої дійсності, але діти «запозичають» і казкові, книжкові теми.

2. Відповідно до теми будується сюжет, сценарій гри; до сюжетів відносять певну послідовність подій, що програються в грі. Сюжети різноманітні: це й індустріальні, і сільськогосподарські, і ремісничі, і будівельні ігри; гри з побутовими (сімейний побут, сад, школа) і суспільно-політичними сюжетами (демонстрація, мітинг); військові ігри, драматизації (цирк, кіно, ляльковий театр, постановки казок і розповідей) і т.д. Деякі ігри (особливо з побутовими сюжетами) розігруються з різним змістом протягом усього дошкільного дитинства. Ігри на ту ж саму тему можуть бути представлені різними сюжетами: так, наприклад, гра в «родину», у «дочці-матері» реалізується розігруванням сюжетів прогулянки, обіду, прання, прийому гостей, миття дитини, її хвороби і т.д.

3. Третім елементом у будові гри стає роль як обов'язковий набір дій і правил їх виконання, як моделювання реальних відносин, що існують між людьми, але не завжди доступних дитині в практичному плані; ролі виконуються дітьми за допомогою ігрових дій: «лікар» робить укол «хворому», «продавець» відважує «покупцю» «ковбасу», «учитель» учить «учнів» «писати» і т.д.

4. Зміст гри — те, що дитина виділяє як основний момент діяльності чи відносин дорослих. Діти різних вікових груп у грі з тим же самим сюжетом вносять різний зміст: для молодших дошкільників це — багаторазове повторення якої-небудь дії з предметом (тому ігри можуть іменуватися за назвою дії: «качати лялечку» при грі «у дочки — матері», «лікувати ведмежа» при грі «у лікарню», «різати хліб» при грі «у їдальню» і т.д.); для середніх це — моделювання діяльності дорослих і емоційно значимих ситуацій, виконання ролі; для старших — дотримання правила в грі.

5. Ігровий матеріал і ігровий простір — іграшки і різноманітні інші предмети, за допомогою яких діти програють сюжет і ролі. Особливістю ігрового матеріалу стає те, що в грі предмет використовується не у своєму власному значенні (пісок, плитки, шматочки, ґудзики і т.п.), а як замінники інших, недоступних дитині практично, предметів (цукор, тротуарні блоки, килими, гроші і т.п.). Ігровий простір являє собою границі, у межах яких територіально розгортається гра. Він може символізуватися наявністю певного предмета (наприклад, сумочка з червоним хрестом, покладена на стілець, означає «територію лікарні») чи навіть позначатися (наприклад, діти крейдою відокремлюють кухню і спальню, будинок і вулицю, тил і фронт).

6. Рольові і реальні відносини — перші відбивають ставлення до сюжету і ролі (конкретні прояви персонажів), а другі виражають ставлення до якості і правильності виконання ролі вони дозволяють домовлятися про розподіл ролей, вибір гри і реалізуються в ігрових «ремарках» типу «треба робити так», «ти неправильно пишеш» і т.п.).

Будучи провідною діяльністю протягом усього дошкільного дитинства, гра неоднакова на в різні його роки. У дитячій психології виділяють наступні етапи розвитку гри.

1. Предметна гра. У молодшому дошкільному віці ігри носять процесуальний характер. У нескладних за змістом іграх зміст для дітей знаходиться в самому процесі діяння, а не в тому результаті, до якого ця дія повинна привести. Етап предметної гри пов’язаний переважно з оволодінням специфічними функціями предметів, ще недоступних дитині в практичній діяльності. Способом гри є розгортання і позначення в грі умовних предметних дій («годувати ляльку», «різати хліб»).

2. Рольова гра. У середньому дошкільному віці в іграх головне місце займає виконання ролі, і інтерес гри полягає саме у виконанні моделюванні дорослих відносин. Цій грі рольова поведінка пов’язана з позначенням і реалізацією рольової позиції, яка підкоряє собі предметні дії (грати «у лікаря», «у міліціонерів»).

3. Гра з правилами. На цьому етапі дітей цікавить не просто роль як така, але й те, наскільки реалістично вона виконується. Підвищується вимогливість дітей до правдивості і переконливості, реалістичності виконання ролей і сюжетів, використанню ігрового матеріалу (до гри охоче залучаються реальні предмети і речі, одяг дорослих), до дотримання правил у грі. Етап ігор із правилами пов’язаний з виділенням дитиною прихованих у відносинах між людьми задач і правил людських дій і зрушенням мотиву гри з процесу на результат. На цьому етапі з'являються ігри-драматизації, ігри-фантазування. Розвиток гри йде від її індивідуальних форм до спільних: зростає склад учасників гри і тривалість існування ігрового об'єднання. Уже в 3-річних дітей фіксуються об'єднання групами в 2-3 дитини. Тривалість такого об'єднання коротка (3—5 хвилин), після чого діти однієї групи можуть приєднатися до інших груп. За 30—40 хвилин спостереження можна зафіксувати до 25 таких перегрупувань.

До 4—5 рокам групи охоплюють від 2 до 5 дітей, а тривалість спільної гри тут доходить до 40-50 хвилин (частіше близько 15 хвилин). Звичайно гра починається однією дитиною, а потім до неї приєднуються інші; пропозиція однієї дитини знаходить відгук в інших дітей, на основі чого виникають ігри з спільним сюжетом. У середньому дошкільному віці діти вже можуть погоджувати свої дії, розподіляти ролі й обов'язки.

У дітей 6—7 років уже є попереднє планування гри, розподіл ролей до її початку і колективний підбор іграшок. Групи в грі стають численними і довгостроковими (іноді діти здатні грати одну гру протягом декількох днів, зберігаючи іграшки й ігровий простір).