5. Соціальне життя в молодшому шкільному віці: спілкування з вчителем і однолітками.

Чим молодше школярі, тим слабкіше їх уміння діяти самостійно і тим сильніше елемент наслідування в поведінці. Якщо попросити першокласників навести приклади в підтвердження якого-небудь правила, то багато хто називає приклади, вже висловлені іншими чи дуже схожі. Діти наслідують з однаковою легкістю і гарному, і поганому, тому дорослі повинні бути особливо вимогливі до себе, подаючи приклад у поведінці й спілкуванні з іншими.

Чим більше дорослий довіряє дитині, розширює її волю в межах дозволеного, тим швидше дитина привчається діяти самостійно, розраховувати на свої сили. І навпаки, опіка завжди загальмовує розвиток волі, формує установку на те, що є зовнішній контролер, який взяв на себе всю відповідальність за дії дитини.

Молодші школярі в більшості випадків охоче підкоряються вимогам дорослих, і вчителя зокрема. І якщо діти спочатку порушують правила поведінки, то найчастіше не свідомо, а в силу імпульсивності своєї поведінки. Але вже в середині першого шкільного року в класі можна знайти дітей, які взяли на себе функції по організації поведінки інших дітей у плані їх стримування. Такі діти відпускають репліки типу «Тихіше!», «Сказано: руки на стіл, дістати палички!» і т.п. Це діти, які переходять на внутрішній контроль, які навчаються стримувати свої безпосередні реакції. Психологи знайшли, що дівчатка раніш опановують своєю поведінкою, ніж хлопчики. Пояснюється це як більшою замученістю дівчаток у правила життя родини, так і меншою напруженістю і тривожністю у ставленні до вчителя (вчителі молодших класів в основному жінки).

До 3 класу формуються наполегливість і завзятість у досягненні поставлених цілей. Наполегливість варто відрізняти від упертості: перша пов'язана з мотивацією досягнення соціально схвалюваної чи цінної для дитини мети, а друге переслідує задоволення особистих потреб, де метою стає саме її досягнення, незалежно від її цінності і необхідності. Більшість дітей, щоправда, не проводять цю межу, вважаючи себе наполегливими, але не впертими.

Упертість у молодшому шкільному віці може виявлятися як протестна чи захисна реакція, особливо в тих випадках, якщо вчитель слабко мотивує свої оцінки і думки, спирається не на досягненнях і позитивних якостях дитини, а на її неуспіхах, прорахунках, негативних рисах характеру.

У принципі, ставлення молодшого школяра до вчителя мало відрізняється від його ставлення до батьків. Діти готові підкоритися його вимогам, приймають його оцінки і думки, вислуховують повчання, наслідують поведінку, манеру міркувати, інтонації. І від вчителя чекають майже «материнського» ставлення. Деякі діти спочатку лагідно ставляться до вчителя, намагаються доторкнутися до нього, розпитують його, діляться деякими інтимними повідомленнями, розглядають вчителя як суддю й арбітра у сварках і образах. У ряді випадків, якщо відносини в родині дитини не відрізняються благополуччям, роль вчителя зростає, і його думки і побажання приймаються дитиною з більшою готовністю, ніж батьківські. Суспільний же статус і авторитет вчителя в очах дитини взагалі часто буває вище за батьківського.

Міняються і відносини дитини з однолітками. Психологи відзначають зменшення колективних зв'язків і відносин між дітьми порівняно з підготовчою групою дитячого саду.

Взаємини першокласників багато в чому визначаються вчителем через організацію навчальної діяльності, він сприяє формуванню статусів і міжособистісних відносин у класі. Тому при проведенні соціометричних вимірів можна знайти, що серед популярних часто виявляються діти, які добре вчаться, яких хвалить і виділяє вчитель.

До II і III класу особистість вчителя стає менш значимою, але зате зв'язки з однокласниками стають більш тісними і диференційованими. Звичайно діти починають поєднуватися по симпатіях і спільності яких-небудь інтересів; чималу роль грає і близькість їхнього місця проживання, і статева ознака. На перших етапах міжособистісної орієнтації в деяких дітей загострено виявляються в загальному не властиві їм риси характеру (в одних — надмірна сором'язливість, в інших — розв'язність). Але в міру встановлення і стабілізації відносин з іншими діти виявляють справжні індивідуальні особливості.

Характерна риса взаємин молодших школярів полягає в тому, що їх дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів: наприклад, вони сидять за однією партою, поруч живуть, цікавляться читанням чи малюванням. Свідомість молодших школярів ще не досягає того рівня, щоб вибирати друзів по яких-небудь істотних якостях особистості, але в цілому діти III-IV класів глибше усвідомлюють ті чи інші якості особистості, характеру. І вже в III класі при необхідності вибрати однокласників для спільної діяльності близько 75% учнів мотивують вибір моральними якостями інших дітей.

Вже в молодших класах виявляється розподіл класу на неформальні групи, що іноді стають більш значимими, ніж офіційні шкільні об'єднання. У них можуть складатися власні норми поведінки, цінності, інтереси, багато в чому пов'язані з лідером. Далеко не завжди ці групи антагоністичні всьому класу, але в ряді випадків може сформуватися значеннєвий бар'єр. У більшості випадків діти, що входять у ці групи, маючи які-небудь інтереси (спортивні, ігрові, захоплення і т.д.), не перестають бути активними членами всього колективу.

У молодшому шкільному віці особливою значимістю володіє стиль, що вибирає вчитель для спілкування з дитиною і управління класом. Цей стиль легко асимілюється дітьми, впливає на їх особистість, активність, спілкування з однолітками.

Для демократичного стилю характерний широкий контакт із дітьми, прояви довіри і поваги до них, роз'яснення правил поведінки, вимог, оцінок. Особистісний підхід до дитини в таких учителів переважає над діловим; для них типове прагнення давати вичерпні відповіді на будь-які дитячі питання, врахування індивідуальних особливостей, відсутність переваги одних дітей іншим, стереотипності в оцінці особистості і поведінки дітей.

Цей стиль забезпечує дитині активну позицію: вчитель прагне поставити учнів у відносини співробітництва. При цьому дисципліна виступає не як самоціль, а як засіб, що забезпечує успішну роботу і гарний контакт. Вчитель роз'ясняє дітям значення нормативної поведінки, учить керувати своєю поведінкою в умовах довірливості і взаєморозуміння.

Демократичний стиль ставить дорослого і дітей у позицію дружнього взаєморозуміння. Він забезпечує дітям позитивні емоції, впевненість у собі, товариші, у дорослому, дає розуміння цінності співробітництва в спільній діяльності. Одночасно він поєднує дітей, формуючи почуття «ми», відчуття причетності до загальної справи, надаючи досвід самоврядування. Залишившись на якийсь час без вчителя, діти, виховані в умовах демократичного стилю спілкування, намагаються дисциплінувати себе самі.

Вчителя з авторитарним стилем управління виявляють яскраво виражені суб'єктивні установки, вибірковість стосовно дітей, стереотипність і бідність оцінок. Їхнє керівництво дітьми характеризується твердою регламентованістю; вони частіше користуються заборонами і покараннями, обмеженнями поведінки дітей. У роботі діловий підхід переважає на особистісним. Вчитель вимагає безумовного, неухильного підпорядкування і визначає дитині пасивну позицію, прагнучи маніпулювати класом, ставлячи на перший план завдання організації дисципліни.

Такий стиль відчужує вчителя від класу в цілому і від окремих дітей. Позиція відчуження характеризується емоційною холодністю, відсутністю психологічної близькості, довіри. Імперативний стиль швидко дисциплінує клас, але викликає в дітей переживання незахищеності, тривожності. Як правило, діти побоюються такого вчителя. Застосування авторитарного стилю говорить про тверду волю вчителя, але в цілому він антипедагогічний, тому що деформує дитячу особистість.

І нарешті, вчитель може реалізовувати стиль вседозволеності у спілкуванні з дітьми. Він допускає невиправдану терпимість, поблажливу слабість, потурання, що шкодить школярам. Найчастіше такий стиль є наслідком недостатнього професіоналізму і не забезпечує ні спільної діяльності дітей, ні виконання ними нормативної поведінки. Навіть дисципліновані діти при такому стилі розбовтуються. Навчальний процес тут постійно порушується свавільними вчинками, витівками, витівками дітей. Дитина не усвідомлює своїх обов'язків. Усе це також робить такий стиль антипедагогічним.

Дайте відповіді на запитання

1. Як диференціюється у школі система «дитина-дорослий»?

2. Яка діяльність стає провідною в молодшому шкільному віці у ому її сутність?

4. Які основні вікові новоутворення формуються у навчальній діяльності?

5. Яка друга за значенням діяльність молодшого школяра?

6. Яких змін зазнають пізнавальні процеси?

7. Який механізм становлення особистості молодшого школяра? Що нового з’являється в структурі особистості?