3. Розвиток особистості

Із дорослістю прийнято пов'язувати такі нові особистісні характеристики, як:

1) уміння брати на себе відповідальність;

2) прагнення до влади й організаторські здібності;

3) здатність до емоційної й інтелектуальної підтримки інших;

4) упевненість у собі й цілеспрямованість;

5) схильність до філософських узагальнень;

6) захист системи власних принципів і життєвих цінностей; здатність боротися з проблемами реальності;

7) формування індивідуального життєвого стилю;

8) прагнення впливати на світ й «віддавати» індивідуальний досвід молодому поколінню;

9) реалізм, тверезість в оцінках і почуття «виконаності» завдань життя;

10) стабілізація системи соціальних ролей й ін.

Більшість дорослих людей знаходять до 40 років стійкість у житті й упевненість у собі. Але одночасно в цей, здавалося б, надійний і спланований дорослий світ прокрадається сумнів, пов'язаний із оцінкою пройденого життєвого шляху, з розумінням стабілізації, переживаннями відсутності очікувань новизни й свіжості, спонтанності життя й можливості в ній щось змінити (що властиве дитинству і юності), переживанням стислості життя для здійснення всього бажаного й необхідності відмовитися від явно недосяжних цілей.

Дорослість, незважаючи на гадану стійкість, такий же суперечливий період, як й інший. Доросла людина одночасно переживає й почуття стабільності, і сумніву з приводу того, чи реалізований смисл свого життя. Особливо гострим стає це протиріччя у випадку негативних оцінок, даних особистістю своему попередньому життю, і необхідності виробити нову життєву стратегію. Дорослість дає можливість людині «зробити життя» за власним розсудом, розгорнути його в той бік, який людина вважає доцільним.

Одночасно вона переборює переживання того, що життя не у всьому реалізувалося так, як мріялося в попередніх вікових періодах, і створює філософське ставлення й можливість терпимості до прорахунків і життєвих невдач, прийняття свого життя таким, як воно складається. Якщо молодість багато в чому живе орієнтацією на майбутнє, очікуванням життя, яке почнеться, як тільки... (виростуть діти, закінчу інститут, захищу дисертацію, одержу квартиру, розрахуюся з боргами за машину, досягну посади й т.д.), то дорослість більшою мірою ставитьцілі, що стосуються саме сьогодення особистості, її самореалізації, її віддачі тут і тепер. Саме тому багато хто, вступаючи в середину дорослості, прагне почати життя спочатку, знайти нові шляхи й засоби самоактуалізації.

Доросла людина добре розуміє, що від себе й свого минулого не втечеш: не можна ще раз стати 20-літнім, не можна позбутися вантажу зроблених помилок, не можна змінити свої цінності на інші, не можна миттєво стати іншим. Але дорослість дає можливість вносити нові змісти в те, що стабільно цікавить, у те, що вже вмієш робити добре. У дорослому віці чітко видно, як досягнутий рівень розвитку може стати джерелом, своєрідним трампліном для нових витків розвитку, нових сомозмін.

Дорослу людину починає цікавити «життя саме по собі» у всіх його різноманітних проявах; у дорослості з'являється «смак до життя» як такого, навіть «смакування життя».

Важливо й те, що зрілість збільшує частку самостійності й відповідальності в прийнятті життєвих рішень, визначенні життєвих стратегій. Тепер не інші люди вирішують, що добре або погано для людини, а вона сама вбудовується в ряди тих, у кого шукають поради. Доросла людина одержує можливість реалізуватися не тільки своїм власним життям, але й життям інших (дітей, учнів, послідовників). Знайдені цінності осмислюються, узагальнюються, перевіряються практикою власного життя й тим самим здобувають екзистенціального характеру.

Ці процеси пов'язані зі знаходженням нового почуття часу. Майбутнє, що здається необмеженим у молодості, здобуває границю, «лінію обрію». На відрізку між 35 й 50 роками час помітно прискорює свій хід, а минуле стає з кожним роком тривалішим. У зв'язку із цим до 50 років людина менш активно прагне до змін у житті; навпаки, більше цікавлять види діяльності, у яких можна використати накопичені знання, життєвий досвід, професійну й життєву компетентність.

Але поява лінії життєвого обрію не означає, що доросла особистість починає готуватися до кінця життя. Навпаки, дорослість розсовує життєві обрії в силу того, що багато чого з пізнаного й освоєного на попередніх вікових етапах знаходить усвідомлення, глибину, перспективу, об'ємність.

К. Г. Юнг уважає, що доросла людина поступово вивільняється з полону власного «Я» і починає орієнтуватися на вирішення духовних завдань, досягнення внутрішнього почуття спільності з іншими людьми, світом, космосом. Саме люди з універсальними духовними запитами (особливо художники, релігійні й політичні діячі й ті, хто за родом своєї діяльності працює з молоддю) можуть переживати ці роки життя як підйом, як творчу фазу.

Той, хто не справляється із власною кризою й залишається «дорослим інфантилом», той програє в очах молодого покоління, у першу чергу власних дітей. Іноді інтерес до молоді, властивий дорослому віку, здобуває своєрідну форму наслідування молодим - в одязі, жаргоні, стилі життя й формах спілкування.