2. Новоутворення у підлітковому віці

Л. С. Виготський центральним і специфічним новоутворенням отроцтва вважав почуття дорослості — виникаюче уявлення про себе як уже не дитину. Підліток починає почувати себе дорослим, прагне ним бути. Своєрідність полягає й у тому, що підліток заперечує свою приналежність до дітей, але повноцінної дорослості ще немає, хоча з'являється потреба у визнанні її навколишніми.

Основою почуття дорослості є як усвідомлення фізіологічних зрушень у власному організмі, так і суб'єктивне переживання соціальних змін (зокрема, у відносинах з батьками). Почуття дорослості виражає нову життєву позицію підлітка стосовно себе, людей, світу й визначає зміст соціальної активності, внутрішнього життя підлітка. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей і зразків поведінки дорослих, що визначає нові сфери його інтересів.

Найбільш яскравими інтересами (домінантами) підлітка Л. С. Виготський уважав «езопову домінанту» (інтерес до власної особистості), «домінанту далечини» (установку на великі, більші масштаби, які більш суб'єктивно прийнятні, ніж ближні, сьогоднішні), «домінанту зусилля» (тягу до опору, подолання, вольових напруг, які іноді проявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховного авторитету, протесті й інших негативних проявах), «домінанту романтики» (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригод, героїзму).

Особливу увагу він звертав на розвиток мислення в підлітковому віці. Головне в ньому - оволодіння процесом утворення понять, що веде до вищої форми інтелектуальної діяльності, новим способам поведінки підлітка. За словами Л. С. Виготського, функція утворення понять лежить в основі всіх інтелектуальних змін у цьому віці.

Уява підлітка «іде в інтимну сферу фантазії», яка приховується від інших, є великою таємницею і формою винятково для самого себе.

Л. С. Виготський указав ще на два новоутворення підліткового віку — розвиток рефлексії й (на її основі) розвиток самосвідомості.

3. Характеристика провідних діяльностей підлітка

Суспільно-корисна діяльність як провідна діяльність підліткового віку.. Школа й навчання як і раніше займають велике місце в житті підлітка, але на провідні позиції, як уважає Д. І. Фельдштейн, виходить не навчання, а суспільно корисна діяльність, у якій реалізується його потреба в самовизначенні, самовираженні, визнанні дорослими його активності (участь у спортивних, творчих гуртках, секціях і факультативах, відвідування студій, участь у молодіжних громадських організаціях і т.д.).

Спроби виділити структуру суспільно корисної діяльності для того, щоб її формувати, здійснювалися неодноразово. Найкраще це вдалося О. М. Леонтьєву, який розрізняв у суспільно корисній діяльності кілька компонентів:

1) її мотивом є особиста відповідальність за доручену справу як реалізація потреби в самовираженні себе в суспільстві;

2) її змістом є суспільно корисна справа (особливо ефективним виявляється включення в трудову, виробничу діяльність, тому зараз так багато говорять про те, щоб узаконити роботу підлітків після шкільних занять);

3) її структура задається багатоплановими цілями, взаєминами підлітка в системі різних груп. Це значить, що в побудову суспільно корисної діяльності ставиться завдання сформувати систему мотивів на основі потреби підлітків у самовираженні в суспільно оцінюваних справах, потребі в спілкуванні, що втягує його в систему соціальних відносин.

Спілкування як провідна діяльність. Претензії підлітка на нові права поширюються насамперед на сферу його відносин з дорослими. Він починає пручатися вимогам, які раніше виконував; ображається й протестує при спробах обмежити його самостійність, незважаючи на власні інтереси, вимоги, бажання. У нього проявляється загострене почуття власного достоїнства, і він претендує на більшу рівноправність із дорослими. Існуючий у дитинстві тип відносин з дорослими, що відбиває асиметричне, нерівноправне положення дитини, стає для підлітка неприйнятним, не відповідним його уявленням про власну дорослість. Створюється специфічна для цього віку ситуація: права дорослих він обмежує, а свої розширює й претендує на повагу його особистості й людського достоїнства, на довіру й надання самостійності, тобто на визнання дорослими його рівноправності з ними.

Заперечення батьківської опіки є універсальною психологічною метою підліткового віку. Батьківська опіка поступово заміщається залежністю підлітка від інших інститутів соціалізації (зі збереженням емоційних зв'язків з батьками). Цей перехід створює труднощі для дорослих і для самого підлітка.

Формуванню в дорослих рівноправного ставлення до підлітка заважають 1) незмінність суспільного становища підлітка — він як і раніше школяр; 2) повна матеріальна залежність від батьків; 3) звичний стиль дорослих у вихованні — направляти й контролювати дитину; 4) збереження в підлітка дитячих рис у поведінці. Тому успішність виховання підлітка залежить від подолання дорослими свого стереотипного ставлення до нього як до дитини.

Оскільки ніякого місця в системі відносин з дорослими підліток ще зайняти не може, він знаходить його в дитячому співтоваристві. Для підліткового віку характерне панування дитячого співтовариства над дорослим. Тут і складається нова соціальна ситуація розвитку, освоюється область моральних норм, на основі яких будуються соціальні взаємини.

Спілкування з однолітками настільки значимо в отроцтві, що Д. Б. Ельконін і Т. В. Драгунова запропонували надати спілкуванню статус провідної діяльності цього віку. У підлітковому періоді відбувається становлення різних за ступенем близькості відносин: є просто товариші, близькі знайомі, друзі, друг. Спілкування з ними виходить у цей час за межі школи й виділяється в самостійну важливу сферу життя. Спілкування з однолітками має для підлітка більшу цінність, що іноді відсуває на другий план навчання й спілкування з рідними. Звичайно першими таке «віддалення» дітей відчувають матері.

Відносини з одно/літками виділяються в сферу особистого життя, відособленої від впливу, втручання дорослих. Тут проявляються 1) прагнення до спілкування й спільної діяльності з однолітками, бажання мати близьких друзів і жити з ними спільним життям і 2) бажання бути прийнятими, визнаними, шанованими з боку однолітків завдяки своїм індивідуальним якостям. В однолітках підліток цінує якості товариша й друга, кмітливість і знання (а не успішність), сміливість, уміння володіти собою. У різні періоди цього віку існує своя ієрархія цих цінностей, але одне завжди стоїть на першому місці - товариські якості.

У дружбі товариш часто стає зразком для підлітка, джерелом виникнення нових інтересів. Дружба в цей час буває міцної, жертовної, і підлітки нею дорожать. Велике місце в спілкуванні близьких друзів займають розмови, взаємна відвертість, співпереживання. Ідеал такої дружби — рівність, завжди всі разом, всі навпіл, спільність життя. З віком усе важливіше стає «споріднення душ» - спільність внутрішнього життя, збіг поглядів, цінностей, прагнень. Спільно вироблена точка зору усвідомлюється як своя власна, особиста, тобто формуються переконання. Відносини піднімаються на ще більш високий рівень, коли з'являються загальні для обох і значимі для кожного мети й завдання, пов'язані із професійними намірами, самовихованням, самоосвітою. Це самий коштовний для особистості тип дружби. Відносини, засновані на якій-небудь нерівності, підлітки, як правило, не вважають дружбою.

Відносини із другом, однолітком є предметом особливих розмірковувань підлітків, усередині яких коректуються самооцінка, рівень домагань і т.д. Підлітки дуже активні в спілкуванні й в «пошуку друга». На думку Д. Б. Ельконіна, таке спілкування для них,— особлива діяльність, предметом якої є інша людина, а змістом — побудова взаємин і дії у них. Усередині цієї діяльності відбувається пізнання підлітком іншої людини й самого себе й розвиваються засоби такого пізнання.

Зміна діяльності, розвиток спілкування перебудовують і пізнавальну, інтелектуальну сферу підлітка. Насамперед, дослідники відзначають зменшення заклопотаністю навчанням, властиве молодшому школяреві.

З'являється диференційоване ставлення до вчителів, і одночасно розвиваються засоби пізнання іншої людини, формуються нові критерії оцінки діяльності й особистості дорослого. Одна група критеріїв стосується якості викладання, інша — особливостей відносин учителі до підлітків. Молодші підлітки більше орієнтуються на другу групу, старші цінують компетентних і суворих учителів, але справедливих, доброзичливих і тактовних, які вміють цікаво й зрозуміло пояснювати матеріал, у темпі організовувати роботу на уроці. Молодші підлітки оцінюють навчальні предмети стосовно вчителя й успіху в його засвоєнні (по оцінках). З віком їх усе більше привертає зміст, який вимагає самостійності, ерудиції. З'являється розподіл предметів на «цікаві» й «нецікаві», «потрібні» й «непотрібні», що визначається якістю викладання й формуванням професійних намірів. У підлітковому віці розширюється й зміст поняття «навчання» - вноситься елемент самостійної інтелектуальної праці, спрямованої на задоволення індивідуальних інтелектуальних потреб, що виходять за рамки навчальної програми. У підлітковому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням життєвої перспективи й професійних намірів, ідеалів і самосвідомості. Навчання для багатьох набуває особистісного сенсу й перетворюється в самоосвіту.