- •2. Зв'язок вікової психології з іншими науками
- •3. Вікова психологія: зв’язок теорії і практики
- •4. Специфіка організації досліджень у віковій психології
- •Дайте відповіді на наступні питання.
- •Лекція 2. Вік і розвиток як центральні поняття вікової психології
- •1. Поняття віку у віковій психології
- •2. Поняття розвитку
- •3. Проблема рушійних сил психічного розвитку людини
- •Теорія «чистої дошки»
- •Теорія конвергенції двох факторів
- •Дайте відповіді на наступні питання.
- •Розділ 2. Теорії психічного розвитку Лекція 3. Ендогенний і екзогенний напрямки у трактуванні психічного розвитку
- •1. Ендогенний напрямок
- •2. Екзогенний напрямок
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 4. Психоаналітичний напрямок у трактуванні розвитку
- •1. Формування дитячого психоаналізу. Розвиток концепції 3. Фрейда в роботах а. Фрейд
- •2. Епігенетична теорія життєвого шляху особистості е. Еріксона
- •Дайте відповіді на наступні питання і виконайте завдання.
- •Лекція 5. Когнітивний напрямок у психології розвитку
- •1. Теорія ж. Піаже
- •Теорія морального розвитку л. Кольберга
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 6. Культурно-історичний напрямок у психології розвитку
- •1. Культурно історична концепція л.С. Виготського
- •2. Поняття віку в концепції о.М.Леонтьєва
- •3. Концепція д. Б. Ельконіна.
- •4. Теорія розвитку особистості л. І. Божович
- •6. Екологічні теорії психічного розвитку
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Розділ 3. Психічний розвиток людини на різних вікових етапах Лекція 7. Пренатальний розвиток і народження
- •1. Пренатальний розвиток
- •2. Розвиток нервової системи в перинатальний період
- •3. Психологічний аспект народження.
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 8. Новонародженість
- •1. Особливості новонародженості як критичного періоду
- •2. Психофізичні особливості новонародженості. Рефлекси і їх значення.
- •3. Центральне новоутворення віку. Інші новоутворення новонародженості. Границі віку
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 9. Немовлячий період
- •1. Загальпсихологічна характеристика дитинства. Границі віку.
- •2. «Комплекс пожвавлення» і його значення.
- •3. Розвиток моторики і сенсорики дитини в немовлячому віці.
- •4. Розвиток говоріння й розуміння мови
- •4. Основні новоутворення віку. Розвиток форм спілкування дитини. Госпіталізм.
- •6. Розвиток емоційної сфери
- •7. Індивідуальні варіанти розвитку
- •8. Криза першого року життя
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 10. Період раннього дитинства
- •1. Соціальна ситуація розвитку й основні новоутворення раннього дитинства
- •2. Предметна й знарядійна діяльність.
- •3. Мовленнєвий розвиток.
- •4. Когнітивний розвиток
- •Розвиток символічної функції свідомості
- •4. Початок ігрової діяльності
- •5. Розвиток самосвідомості
- •6. Розвиток спілкування
- •7. Криза 3 років
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 11. Дошкільний вік
- •1. Зміна соціальної ситуації розвитку протягом дошкільного дитинства.
- •2. Гра й інші види діяльності
- •3. Розвиток інших видів діяльності
- •4. Спілкування з дорослими й однолітками
- •5. Когнітивний розвиток
- •6. Розвиток особистості дошкільника
- •7. Розвиток самосвідомості
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 12. Криза 6-7 років і психологічна готовність до школи
- •1. Криза 6—7 років: симптоматика, новоутворення, причини появи, особливості перебігу, будова
- •2. Психологічна готовність до школи
- •Дайте відповіді на наступні питання
- •Лекція 13. Молодший шкільний вік
- •1. Загальні умови розвитку в молодшому шкільному віці.
- •2. Становлення мотивації до навчання і формування навчальної діяльності як провідної.
- •3. Когнітивний розвиток молодшого школяра.
- •4. Розвиток особистості молодшого школяра. Формування мотиваційно-потребнісної сфери
- •5. Соціальне життя в молодшому шкільному віці: спілкування з вчителем і однолітками.
- •Лекція 14. Підлітковий вік
- •1. Загально-психологічна характеристика отроцтва. Діалектика «дитячого» й «дорослого» в отроцтві. Зони розвитку й завдання вікового етапу.
- •2. Новоутворення у підлітковому віці
- •3. Характеристика провідних діяльностей підлітка
- •4. Розвиток пізнавальної сфери. Формування елементів теоретичного мислення й системи інтелектуальних (професійно орієнтованих) інтересів.
- •5. Фізичний образ я. Психосексуальний розвиток
- •6. Становленням «я»-ідентичності
- •Лекція 15. Юнацький вік
- •2. Провідна діяльність у юнацькому віці
- •3. Соціалізація і спілкування
- •4. Розвиток когнітивної сфери
- •5. Розвиток особистості
- •Лекція 16. Молодість
- •1. Молодість як соціально-історична категорія. Границі віку.
- •3. Соціальна активність у молодості. Любов, шлюб, створення родини. Професійне самовизначення й знаходження нового соціального статусу.
- •Лекція 17. Дорослість (зрілість)
- •1. Загально-психологічна характеристика дорослості. Границі віку. Акмеологія.
- •2. Проблеми переходів від віку до віку. Криза дорослості.
- •3. Розвиток особистості
- •4. Професійна саморелізація
- •1. Загальна характеристика періоду старіння й старості. Границі й стадії віку.
- •2. Біологічні аспекти геронтогенезу. Психологічне переживання старіння й старості.
- •4. Зміни у функціонуванні психічних функцій
- •5. Зміна структури соціальної активності в старості.
- •6. Проблема самотності. Особистісні новоутворення в старості. Зміни в структурі мотивації. Зміни часової перспективи.
2. Провідна діяльність у юнацькому віці
У психологічних періодизаціях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна акцент поставлений на зміні провідного типу діяльності, яка у юнацькому віці стає навчально-професійною діяльністю. Л. І. Божович визначає старший шкільний вік відносно розвитку мотиваційної сфери: юнацтво вона пов'язує з визначенням свого місця в житті й внутрішній позиції, формуванням світогляду, моральною свідомістю й самосвідомістю.
У соціології юнацький вік пов'язується зі зміною суспільного становища й соціальної діяльності особистості, причому акцент ставиться на властивостях юнацтва як соціально-демографічної групи.
Це змушує вважати, що соціальна зрілість припускає кілька критеріїв: завершення освіти, надбання стабільної професії, початок самостійної трудової діяльності, матеріальну незалежність від батьків, політичне й громадське повноліття, служба в армії (для чоловіків), вступ у шлюб, народження першої дитини й т.д. І тут також спостерігається гетерохронність: юнак може мати освіту й професію, бути досить зрілим у професійному плані й при цьому залишатися на підлітковому рівні в міжособистісних відносинах, у сфері культурних запитів і т.д.
3. Соціалізація і спілкування
Перехід до юнацтва пов'язаний з розширенням діапазону фактично доступних людині або нормативно обов'язкових соціальних ролей, з розширенням сфери життєдіяльності. Соціальні ролі існують не ізольовано, а утворюють системи: наприклад, одружившись і прийнявши роль чоловіка, людина повинна освоювати ролі годувальника, опікуна, батька й т.д., що перебудовує всю структуру особистості. Крім того, істотно змінюється суб'єктивна значимість і співвідношення різних ролей і пов'язаних з ними відносин: наприклад, підліток може бути вдоволений своїм положенням у компанії однолітків, юнак же на перше місце висуває інші відносини - професійні, виробничі, трудові.
В одній із найзнаменитіших книг про юність Л. Коула й Дж. Холла «Психологія юності» перераховані проблеми, які повинні вирішити юнацтво, перш ніж потрапить в «рай дорослого буття». Мова йде про наступні дев'ять пунктів: 1) загальна емоційна зрілість; 2) пробудження гетеросексуального інтересу; 3) загальна соціальна зрілість; 4) емансипація від рідного дому; 5) інтелектуальна зрілість; б) вибір професії; 7) навички поведінки з вільним часом; 8) побудова життя, заснованого на поведінці, що базується на совісті й свідомості обов’язку; 9) ідентифікація «Я». Досягнення дорослого буття і є кінцевою метою юності.
4. Розвиток когнітивної сфери
Першою особливістю інтелектуального розвитку в юнацькому віці стає розвиток теоретичного мислення. Старшокласники й студенти молодших курсів частіше задаються питанням «чому?», їх розумова діяльність більш активна й самостійна; вони більш критично ставляться як до викладачів, так і до змісту одержуваних знань. Змінюється уявлення про цікавість предмету: якщо молодші підлітки цінують цікавість предмета і його фактологічну й описову сторону, то старшокласник цікавиться тим, що неоднозначне, що не вивчене, що вимагає самостійного обмірковування. Вони дуже цінують нестандартну форму подачі матеріалу, ерудицію викладача.
Другою особливістю інтелектуального розвитку в юнацтві варто вважати виражену тягу до узагальнень, пошуку загальних закономірностей і принципів, які стоять за частковими фактами. Ніхто так, як старшокласники, не любить «великих» теорій і не тяжіє до глобальних, «космічних» узагальнень. Однак широта інтересів, як правило, поєднується в юнацькому віці з відсутністю системи й методу в одержанні знань і навичок — інтелектуальним дилетантизмом.
Третьою характерною рисою є юнацька схильність перебільшувати свої інтелектуальні здібності й силу свого інтелекту, рівень знань і самостійності, тяга до показної, вигаданої інтелектуальності. Майже у всіх старших класах з'являється байдужі, нудьгуючі школярі, які всім своїм видом виражають утому й презирство до буденних шкільних знань; навчання здається їм прозаїчним й примітивним порівняно з можливостями реального життя; вони поводяться так, немов усе, що розповідає вчитель, нудне, аксіоматичне, прозаїчне, давно всім знайоме. Вони люблять ставити вчителям «каверзні питання», але, навіть одержавши відповідь скорботно погойдують головою, знизують плечима, розводять руками й т.д.
Важливо й те, що в юнацтві збільшується ступінь індивідуалізації в інтересах і здібностях, причому часто різниця доповнюється, компенсується негативними поведінковими реакціями. Тому в старших класах учитель легко виділяє групу інтелектуалів-відмінників, групу здібних, але безладних учнів, групу «хронічних трієчників» і т.д.
Юнацький інтелект більше швидкий, рухливий, ефективний, ніж інтелект підлітка. Якісні зміни — це зрушення в самій структурі розумових процесів: важливо не те, з якими завданнями може впоратися юнацький інтелект, а те, яким чином він це робить.
До 15 років складаються основи до формулювання альтернативних гіпотез, інтелектуальна рефлексія.
Одночасно при вирішенні конкретних життєвих завдань старшокласники проявляють неабияку кмітливість, спритність.
Розвиток інтелекту тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, які припускають не просте засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи, продуктивності, оригінальності.
Розкид індивідуальних варіантів розумового розвитку в юнацькому віці великий, тому можна зустріти старшокласників з абстрактним, теоретичним мисленням і школярів, які можуть впоратися з завданнями тільки на конкретному рівні.
Цей вік стимулює й актуалізує творчі потенції. Найважливіший інтелектуальний компонент творчості — перевага дивергентного мислення, з яким пов'язують те, що на одне питання може бути дана безліч однакових правильних і рівноправних відповідей (на відміну від конвергентного мислення, яке припускає однозначне рішення і знімає проблему як таку). Юність психологічно схильна до поліваріантності, неоднозначності в інтелектуальній діяльності, готова звільнитися від повсякденних і традиційних уявлень, шукати нові асоціації, будувати нові зв'язки.
Конкретні особистісні властивості інтелектуально розвинених юнаків можуть бути різними, але всі вони поєднуються з розвиненим інтелектуальним самоконтролем, вираженою мотивацією інтелектуального досягнення, надання високої особистісної цінності якостям інтелекту, схильністю до самоосвіти й т.д. Оскільки шкільна навчальна програма, як правило, регламентована, юнацька творчість іноді повніше і яскравіше проявляється поза навчальними заняттями — на курсах, факультативах, у гуртках, секціях, заочних школах, і т.д., де творчість може зберігати ігрові форми й одночасно професійно орієнтувати старшокласників.
Розумовий розвиток у юнацькому віці полягає не стільки в накопиченні знань і навичок, зміні властивостей і структури інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності — індивідуально-своєрідної системи психологічних засобів, які свідомо або стихійно людина використовує з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності із предметними, зовнішніми умовами діяльності.
У пізнавальних процесах це виступає як стиль мислення, який тісно пов'язаний з типом нервової діяльності юнака, умовами виховання й навичками самовиховання. Так, за даними українського психолога М. Є. Малкова, старшокласники з інертною нервовою системою в умовах шкільних перевантажень вчаться гірше, ніж володарі рухливого типу нервовою системою, тому що не встигають за швидким темпом викладання. Однак недоліки цього типу нервової системи можуть компенсуватися іншими її властивостями: так, школярі з інертною нервовою системою краще планують свою діяльність, контролюють її, наполегливіше домагаються необхідного результату, вони більш скрупульозно заглиблюються у досліджуваний матеріал, мають інтелектуальну дисципліну й волю.
Розвиток мислення створює всі передумови для формування світогляду, а просування в особистісному плані забезпечує його стійкість й умотивованість.
Але світогляд — це не тільки система знань і досвіду, але ще й система переконань, переживання яких супроводжується почуттям їх істинності, правильності. Тому світогляд тісно пов'язаний з вирішенням смисложиттєвих проблем, усвідомленням й осмисленням свого життя не як ланцюжка випадкових розрізнених подій, а як цілісного спрямованого процесу, який має наступність і зміст.