Лекція 14. Підлітковий вік

1. Загально-психологічна характеристика отроцтва. Діалектика «дитячого» й «дорослого» в отроцтві. Зони розвитку й завдання вікового етапу.

Середній шкільний вік від 9-11 до 14-15 років в психології називають підлітковим або пубертатним. Якщо початок пубертатного періоду може бути з достатньою чіткістю визначено за допомогою біологічних критеріїв, то цього не можна сказати про його закінчення. У європейській культурі досягнення підлітком статусу дорослого не інституциалізоване, тому верхня границя віку досить рухлива й змінюється в ході історії.

Кінець дитинства й початок отроцтва відзначені загальною біологічною подією — фізіологічним пубертатом. Протягом короткого періоду тіло дитини зазнає безліч морфологічних і фізіологічних змін, супроводжуваних глибокими перетвореннями зовнішності. Пубертатний розвиток проходить за загальною схемою і послідовність стадій статевої зрілості ідентичний, однак деякі фактори середовища (харчування, кліматичні умови) впливають на його початок і виразність деяких проявів. Пубертат більше, ніж який-небудь інший вік, перебуває під контролем біологічних факторів. Генетичний потенціал людини впливає на ріст, вагу, розвиток репродуктивної системи й ендокринні механізми. Проте складний вплив психосоціальних факторів не можна виключити з аналізу статевого дозрівання.

Відкривається підлітковий вік кризою, через яку весь період іменують «критичним», «переломним».

Однак за даними численних досліджень для більшості сучасних підлітків властиве прагнення до консолідації своєї ідентичності, що характеризується зосередженістю на своєму «Я», відсутністю суперечливих установок й у цілому відмовою від будь-яких форм психологічного ризику. Вони зберігають також сильну прихильність до батьків і не прагнуть до зайвої самостійності у світогляді, соціальних і політичних установках. Тому зараз більше говорять про те, що період «бурі й натиску» - більшою мірою проекція дорослих фантазій на отроцтво, ніж реальність, і пов'язують традиційні описи отроцтва з тим, що вони були виконані на невротичних, неблагополучних підлітках, неповнолітніх правопорушниках і клієнтах психологів і психіатрів.

Процес формування новоутворень, які відрізняють підлітка від дорослого, розтягнуті у часі відбуваються нерівномірно, через що в підлітка одночасно існують «дитяче», і «доросле». За Л. С. Виготським, у його соціальній ситуації розвитку є в наявності 2 тенденції:

1) гальмування розвитку дорослості (зайнятість шкільним навчанням, відсутність інших постійних і соціально значимих обов'язків, матеріальна залежність і батьківська опіка й т.п.);

2) прискорення розвитку дорослості (акселерація, певна самостійність, суб'єктивне відчуття дорослості й т.п.). Це створює величезну розмаїтість індивідуальних варіантів розвитку в підлітковому віці - від школярів з дитячим виглядом й інтересами, до майже дорослих підлітків, які вже залучилися до дорослого життя.

Узагальнено можна виділити чотири наступні зони розвитку й основні завдання розвитку в підлітковому віці.

1. Пубертатний розвиток (охоплює часовий проміжок від 9-11 до 18 років). Протягом цього періоду, що займає в середньому 4 роки, тіло дитини зазнає значних змін. Це спричиняє два основні завдання: 1) необхідність реконструкції тілесного образу «Я» і побудову чоловічої або жіночої «родової» ідентичності; 2) поступовий перехід до дорослої генітальної сексуальності, що характеризується спільним з партнером еротизмом і з'єднанням двох взаємодоповнюючих потягів.

2. Когнітивний розвиток (від 11-12 до 16 років). Розвиток інтелектуальної сфери підлітка характеризується якісними й кількісними змінами, які відрізняють його від дитячого способу пізнання світу. Становлення когнітивних здібностей відзначається двома основними досягненнями: 1) розвитком здібності до абстрактного мислення й 2) розширенням часової перспективи.

3. Зміни у соціалізації (переважно на відрізку від 12—13 до 18—19 років). Отроцтво також характеризується важливими змінами в соціальних зв'язках і соціалізації, тому що вплив родини поступово замінюється впливом групи однолітків, яка виступає джерелом референтних норм поведінки й одержання певного статусу. Ці зміни відбуваються у двох напрямках згідно двом завданням розвитку: 1) звільнення від батьківської опіки; 2) поступове входження в групу однолітків, що стає каналом соціалізації й вимагає встановлення відносин конкуренції й співробітництва з партнерами обох статей.

4. Становлення ідентичності (виходить за межі отроцтва й охоплює час від 13—14 до 20—21 року). Протягом підліткового віку поступово формується нова суб'єктивна реальність, що перетворює уявлення індивіда про себе й іншого. Становлення психосоціальної ідентичності, що лежить в основі феномену підліткової самосвідомості, включає три основні завдання розвитку: 1) усвідомлення часової довжини власного «Я», що включає дитяче минуле й визначає проекцію себе в майбутнє; 2) усвідомлення себе як відмінного від інтеріоризованих батьківських образів; 3) здійснення системи виборів, які забезпечують цілісність особистості (в основному вибір професії, поляризації статевих й ідеологічних установок).