6. Проблема самотності. Особистісні новоутворення в старості. Зміни в структурі мотивації. Зміни часової перспективи.

У ряді робіт відзначається, що принципово будь-яка людина стариться поодинці, тому що в силу похилого віку вона поступово віддаляється від інших людей. Відсутність контактів із суспільством здатне викликати в старих емоційні зміни, занепад духу, песимізм, стурбованість і страх перед майбутнім. Людей похилого віку майже завжди супроводжує думка про смерть, особливо у випадках втрати близьких і знайомих. Стара людина швидше утомлюється від напружених соціальних контактів, багато хто з яких не здаються актуально значимими. Літній людині частіше хочеться побути на самоті, «відпочити від людей». Коло спілкування літньої людини найчастіше буває обмежене найближчими родичами і їх знайомими. Це загострює проблему самітності. Однак жінки в середньому зберігають більше соціальних контактів у силу того, що в них більше соціальних ролей; частіше вони мають більше друзів, чим чоловіки. Проте саме жінки похилого віку частіше скаржаться на самотність і дефіцит соціальних контактів.

Після 60 років поступово приходить усвідомлення соціального відчуження старих від наступних поколінь, що переживається болісно, особливо в суспільствах, де немає необхідної соціальної підтримки старості. Багато старих часто живуть із відчуттям непотрібності. Це означає, що в старості відзначається не тільки звуження міжособистісних контактів, але й порушення самої якості людських взаємин. Емоційно неврівноважені люди похилого віку, гостро почуваючи це, часто віддають перевагу деморалізуючому добровільному самітництву. Ці переживання можуть стати основою старечих суїцидів поряд з матеріальною незабезпеченістю, страхом умерти на самоті.

Дотепер ми розглядали як би «вертикаль» старечого віку, його положення в структурі цілісного життя людини. Тепер звернемося до його «горизонталі», тобто до змістовної довжини віку, до психічного складу психологічного портрету старості. От, приміром, як характеризується стара людина в роботі Е. Авербуха:

«У старих людей знижені самопочуття, самооцінки, підсилюється почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволення собою. Настрій, як правило, знижений, переважають різні тривожні побоювання: самотності, безпорадності, зубожіння, смерті. Старі стають похмурими, дратівливими, мізантропами, песимістами. Здатність радуватися знижується, від життя вони нічого гарного вже не чекають. Інтерес до зовнішнього світу, до нового знижується. Все їм не подобається, звідси - бурчання, буркотливість. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минулого. Поряд із цим підвищується інтерес до свого тіла, до різних неприємних відчуттів, що часто спостерігається в старості, відбувається іпохондризаіия. Непевність у собі й у завтрашньому дні робить старих більше дріб'язковими, скупими, педантичними, консервативними, малоініціативними й т.п. Послабляється контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. Всі ці зміни у взаємодії зі зниженням гостроти сприйняття, пам'яті, інтелектуальній діяльності створюють своєрідний вигляд старого й роблять всіх старих схожими один з одним».

У людей похилого віку поступово змінюється мотиваційна сфера, і немаловажливим фактором тут є відсутність необхідності щодня трудитися, виконувати прийняті на себе зобов'язання. Згідно А. Маслоу, що провідними потребами в літньому й старечому віці стають тілесні потреби, потреба в безпеці й надійності.

Багато старих людей починають жити «одним дгнем», наповнюючи кожен такий день простими турботами про здоров'я й підтримку життєдіяльності й мінімального комфорту. Навіть проста домашня турбота й нескладні проблеми стають значимими для збереження відчуття зайнятості, необхідності щось робити, бути потрібним собі й іншим.

Як правило, старі не будують довгострокових планів - це пов'язане із загальною зміною часової життєвої перспективи. Психологічний час змінюється в старості, і більшого значення тепер має життя в сьогоденні й спогади про минуле, хоча певні «нитки» у недалеке, доступне для огляду майбутнє все-таки протягнені.

Більшість найважливіших подій і здійснень свого життя старі, як правило, відносять до минулого. Завдяки причинним і цільовим зв'язкам колишні й майбутні події людського життя утворять складну систему уявлень про неї, що у повсякденній мові йменується «долею», а в психології — «суб'єктивною картиною життєвого шляху».

Старим властиве виховання на власному узагальненому досвіді, на прикладі особистого життя. Це прагнення «залишити слід» у житті реалізується у вихованні дітей й онуків або в прагненні мати учнів і послідовників (старих часто тягне до молодих людей), здатних урахувати помилки й досягнення вже прожитого життя. Стара людина витягає із власного життєвого досвіду одну з реалізованих зв'язків між подіями («Я став гарним фахівцем, тому що старанно вчився в школі й університеті») і показує її результативність або нерезультативність.

Минуле не тільки психологічно наближається в старості, але й здається зрозумілішим. Проте в старості зберігається орієнтація на певну часову спрямованість, яка описана А. Бергсоном і К. Юнгом: є старі, що живуть тільки минулим (емоційні, депресивні); є ті, хто живе в сьогоденні (імпульсивні), але є й ті, хто поміщає свої перспективи в майбутнє (ініціативні). Орієнтація на майбутнє пов'язана також з більшою впевненістю у власних силах, відчуттям себе «хазяїном своєї долі». Не випадково одним з досягнень психотерапії старечого віку є зміна орієнтації - з минулого на майбутнє.

Експерименти О. О. Кроніка показали, що у всіх вікових когортах приблизно 47% досліджуваних схильні жити сьогоденням, 25% — минулим й 28% — майбутнім. Чоловіки частіше відносили своє «Я» у майбутнє, жінки — у минуле (картина майже відповідає смакам Оскара Уайльда: «Я люблю чоловіків з майбутнім, а жінок з минулим»).

Якщо раптово «забути» свій хронологічний вік, то, як показали експерименти О. О. Кроніка, лише кожен четвертий почуває себе «на свої» 20, 30 і т.д.; 55% почувають себе молодше, а кожен п'ятий - старше. Цікаво, що у віці до 30 років молодше почуває себе кожен другий, у середньому віці - на 4 роки. А серед тих, кому за 40, «молодшими» стали вже 73%, причому й «омолодилися» вони в середньому на 8 років.

Людина може вважати себе молодше з багатьох причин. Найпростіша з них - кокетство, яким легко користуються в рекламі: приміром, варто оголосити якийсь товар «молодіжним» (одяг, взуття, автомобілі), як його купівельна спроможність виростає майже вдвічі, тому що його купують усі, хто відносить себе до молоді, тобто люди практично всіх віків.

Чи вірно, що старим знову хочеться бути молодими? Виявляється, ні. «Вічно молодими» хочуть залишитися, як правило ті, хто не реалізувався й незрілі особистості, люди з нестійкою самооцінкою. А для більшості старих більше цінним виявляється почуття «реалізованості» віку, власного життя: багато старих людей говорять про те, що якби життя було вдруге, то вони прожили б його майже так само. У дослідах О. О. Кроніка досліджувані, прийнявши весь зміст свого життя за 100%, повинні були оцінити його реалізованість. Середня цифра була 41%, але розкид був від 10 до 90%. Знаючи, як людина оцінює зроблене і прожите, можна встановити її психологічний вік. Для цього досить помножити особистий «показник реалізованості» на те число років, які сама людина розраховує прожити. Психологічний вік тим вище, чим більше людина очікує прожите й чим більше вона встигла зробити.

Зміни ходу розвитку в геронтогенезе багато в чому залежать від ступеня зрілості людини як особистості й суб'єкта діяльності. Величезну роль тут грають знання і освіта, отримані на попередніх вікових етапах, тому що вони сприяють збереженню вербальних, розумових і мнемічних функцій до глибокої старості, і рід занять. Так, у людей, зайнятих інтелектуальною працею, не змінюються запас слів і загальна ерудиція; у літніх інженерів зберігаються багато невербальних функцій; старі бухгалтери виконують тести на швидкість і точність арифметичних дій так само добре, як і молоді. Цікаво, що водії, моряки, льотчики до старості зберігають гостроту й поле зору, інтенсивність відчуття кольору, нічний зір, глибинний окомір, а ті, у кого основу професійної діяльності становило сприйняття не далекого, а ближнього простору (механіки, креслярі, швачки), прогресивно губили зір до старості. Це порозумівається підсумком акумуляції колишнього досвіду зорово-моторної координації.

Особливе значення має здійснення людьми похилого віку творчої діяльності. Результати вивчення біографій творчих особистостей показують, що їх продуктивність і працездатність не знижуються в пізньому онтогенезі в різних сферах науки й мистецтва. Після 70 років успішно працювали такі вчені, як П. Ламарк, К. Лаплас, Г. Галілей, І. Кант, І. П. Павлов (його «Двадцятилітній досвід» написаний в 73 роки, а «Лекції про роботу великих півкуль головного мозку» - в 77 років), письменники В. Гюго, С. Вольтер, Б. Шоу, В. Ґете (друга частина «Фауста» написана, коли йому було вже 80, і саме до цієї фази життя ставиться його знамените висловлення: «Дитина - реаліст, юнак - ідеаліст, чоловік - скептик, а старий - містик»), Л. М. Толстой (у період написання «Воскресіння» йому було 71 рік, «Живого трупа» - 72, а «Хаджи-Мурата» - 76), художники Мікеланджело (писав до 79 років), К. Мане (до 86), О. Ренуар (до 78), Ель Греко (до 73). Тиціан створив свої самі захоплюючі полотна майже у віці ста років. Верді, Ріхард Штраус, Сибеліус і багато інших композиторів працювали до 80 років і створювали в цьому віці най хвилюючу музику.

До числа характерних рис творчих людей відноситься широта й різноманітність їх інтересів - активність творчої особистості виходить за межі сімейних й професійних інтересів і виражається в участі в суспільній і педагогічній діяльності.

Ще одна істотна риса творчих Особистостей складається в специфіці мотивації їх діяльності. Американські дослідники Д. Пельц і Ф. Ендрюс відзначають, що спад продуктивності праці виражений слабкіше в тих науковців, яким властиві внутрішня вмотивованість, великий інтерес безпосередньо до самої роботи, до процесу творчості. Важливою рисою творчих людей є цілеспрямованість, спрямованість на реалізацію своїх творчих планів і нових ідей, бажання досягти поставленої мети часом навіть на шкоду здоров'ю. Їх спрямованість на втілення своїх задумів відрізняється величезною спонукальною силою, що втягує в діяльність інших людей. Саме тому наукові й творчі школи створюються й очолюються по більшій частині людьми похилого віку.

Творчим людям властива також високорозвинена самоорганізація, що навіть підсилюється в пізні періоди життя у зв'язку з виразним усвідомленням кінцівки й швидкоплинності відпущеного людині часу життя. У розумовій діяльності саморегуляція виражена насамперед у критичності стосовно результатів своєї роботи, в адекватній самооцінці й у той же час у гнучкості розуму, відсутності відсталості мислення.

Одним із цікавих феноменів старості є несподівані спалахи творчих здібностей. Так, в 50-х рр. XX в. газети всього світу обійшла сенсація: 80-літня Грандма Мозес почала писати оригінальні художні полотна, і її виставки мали величезний успіх у публіки.

У старості важливі не тільки зміни, що відбуваються з людиною, але й ставлення людини до цих змін. У типології Ф. Гізі виділяються 3 типи старих і старості:

1) старик-негативіст, який заперечує в себе які-небудь ознаки старості;

2) старик-екстраверт (у типології К. Г. Юнга), що визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи й шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за молоддю, розбіжність із нею в поглядах й інтересах, смерть близьких і друзів, нововведення в області техніки й соціального життя, зміна положення в родині);

3) інтровертований тип, який гостро переживає процес старіння; з'являються тупість стосовно нових інтересів, пожвавлення спогадів про минуле — ремінісценцій, інтерес до питань метафізики, малорухомість, ослаблення емоцій, ослаблення сексуальних моментів, прагнення до спокою.

Не менш цікава класифікація соціально-психологічних типів старості І. С. Кона, побудована на основі залежності типу від характеру діяльності, якою старість заповнена:

1) активна, творча старість, коли людина виходить на заслужений відпочинок й продовжує брати участь у суспільному житті, вихованні молоді й т.д.;

2) старість із гарною соціальною й психологічною пристосованістю, коли енергія старіючої людини спрямована на матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги й самоосвіту — на все те, на що раніше бракувало часу;

3) «жіночий» тип старіння — у цьому випадку докладання сил старого відбувається в родині: у домашній роботі, сімейних турботах, вихованні онуків, у дачі; оскільки домашня робота невичерпна, таким старим ніколи хандрити або нудьгувати, але задоволеність життям у них звичайно нижче, ніж у двох попередніх груп;

4) старість у турботі про здоров'я («чоловічий» тип старіння) — у цьому випадку моральне задоволення й заповнення життя дає турбота про здоров'я, що стимулює різні типи активності; але в цьому випадку людина може надавати зайвого значення своїм реальним і мнимим нездужанням і хворобам і її свідомість відрізняється підвищеною тривожністю.

Ці 4 типи І. С. Кон вважає психологічно благополучними, але є й негативні типи розвитку в старості. Наприклад, до таких можуть бути віднесені старі буркуни, незадоволені станом навколишнього світу, що критикують усіх, крім самих себе, всіх повчають й тероризують навколишніх нескінченними претензіями. Інший варіант негативного прояву старості - розчаровані в собі й власному житті самотні й смутні невдахи. Вони звинувачують себе за свої упущені можливості, не здатні прогнати похмурі спогади про життєві помилки, що робить їх глибоко нещасними.

Питання для самоконтролю

1. Коли в психології говорять про період старості і як старі людини самі відносять себе до цієї вікової когорти?

2. Із яких півперіодів складається процес старіння?

3. Чи можна сказати, що старість - явище більш соціальне, ніж фізіологічне? Чи відбувається процес психічного розвитку у старості?

4. Які головні новоутворення старості згідно Е. Еріксона?

6. Що впливає на роботу психічних функцій у старості?

7. Охарактеризуйте розвиток особистості в старості.

8. Що має особливе психологічне значення для людей похилого віку?

1 Див. “Карандашев Ю. Н. Психология развития. Введение. Минск, 1997. — Гл. 1.1.

1 Преформізм (від лат. praeformo– утворюю заздалегідь) – метафізична і ідеалістична концепція розвитку, за якою в статевих клітинах у готовому вигляді закладені властивості і ознаки дорослого організму.

99