Лекція 17. Дорослість (зрілість)

1. Загально-психологічна характеристика дорослості. Границі віку. Акмеологія.

Сучасна вікова психологія дорослість розглядає як протяжний стаціонарний стан, який характеризується більш-менш повною стабілізацією функцій і властивостей сформованої особистості, інтелекту, ціннісних орієнтації й картини світу.

Таке ставлення до дорослості сформувалося історично. Наприклад, Е. Клапаред характеризував зрілість як стан психічної «скам'янілості», коли процес розвитку «припиняється». Яскравим проявом такого ставлення до дорослості можна вважати й вислів В. Джемса, що після 25 років дорослі не можуть набути нових ідей: безкорислива допитливість проходить, розумові «зв'язки встановлені, здатність до асиміляції вичерпана». Зрозуміло, що такі установки не дозволяли підійти до дорослості, як до періоду розвитку й появи вікових новоутворень. Але цілісна картина розвитку не може бути побудована без врахування періоду зрілості.

Завдяки накопиченню знань про дитячий вік і старість виявлена важлива онтогенетична обставина: прискорення процесів дозрівання й уповільнення процесів старіння, особливо в сфері інтелекту й особистості сучасної людини. Головним наслідком цих онтогенетичних змін є розширення вікового діапазону періоду дорослості, його потенціалів працездатності, пізнавального й особистісного розвитку. Саме тому одним із фундаментальних розділів сучасної вікової психології стає вивчення розвитку людини на етапі від 30 до 60-65 років. Уперше це завдання було поставлено в 1928 р. І. О. Рибніковим, який запропонував називати цей розділ вікової психології «акмеологією» (від грецьк. «акме», що означає - апогей розвитку, точка його найвищого росту, розквіту) - наукою про період розквіту всіх життєвих сил людини.

Накопичені дані дозволили певною мірою відмежувати період дорослості від юності й молодості, з одного боку, і старості — з іншого, а також у самій дорослості виділити окремі макроперіоди — ранню дорослість, середню дорослість вік, літній вік. Але чіткі хронологічні рамки дорослості задати досить важко: у характеристиках і часових границях дорослості багато невизначеності.

Так, приміром, ранню дорослість багато авторів співвідносять із періодом юності (її хронологічні рамки — 22 - 25 років); середній вік — з періодом молодості (від 20—35 років, за Д. Векслером) або «зрілості» (36—60 років за міжнародною класифікацією віку); літній вік — зі старістю (від 55 років і старше).

До того ж залишаються відкритими питання про те, чи існують критичні моменти й перехідні стани, які розділяють ранню й середню дорослість, який взагалі характер психофізіологічного розвитку в ці періоди: чи повністю стабілізований функціональний рівень всіх психофізіологічних структур, якими є ранні прояви інволюції, які оптимуми психічних функцій у цьому віці й т.д.

2. Проблеми переходів від віку до віку. Криза дорослості.

Яку людину можна вважати дорослою?

По-перше, дорослість визначається фізіологічно, з погляду оптимального функціонування всіх систем організму. Зовні дорослі люди продовжують рости, фізіологічно змінюватися - досягає оптимуму й змінюється функціонування кісткової, м'язової, серцево-судинної, травної, гормональної й інших систем. Скажімо, сексуальні функції в жінок досягають оптимуму до 26-30 років і тримаються на цьому рівні до 60 років; чоловіки переживають їх поступовий спад після 30 років.

По-друге, дорослість визначається соціально і юридично — з погляду можливості дотримуватися норм і правил соціального життя, займати певні статусні позиції, демонструвати рівень своїх соціальних досягнень (освіти, професії, укорінення в соціальних співтовариствах і т.д.), відповідати за власні рішення й вчинки.

По-третє, дорослість — категорія психологічна, яка враховує власне ставлення людини до віку, переживання себе стосовно до певної вікової когорти. Для останнього дуже важливі наявність родини й досвід батьківства.

Поняття дорослої (зрілої) особистості багато в чому зобов'язане філософському аналізу таких явищ, як втеча від свободи, соціальний й індивідуальний характер (Е. Фромм), екзистенціальний вакуум, смисл життя (В. Франкл) і пов'язане з дослідженням ставлення людини до власного життя серед людей; до контексту здійснення життя, можливості вплинути на світ і змінити його.

Е. Еріксон, аналізуючи зрілість як сьому стадію людського життя, вважав її центральною на всьому життєвому шляху людини. Розвиток особистості в цей час триває завдяки впливу з боку дітей, що підтверджує суб'єктивне відчуття своєї потреби іншим.

Продуктивність як головна характеристика особистості на цій стадії peaлізується в турботі про виховання нового покоління, у продуктивній трудовій діяльності й в індивідуальній творчості.

Згідно Е. Ериксону, зріла людина має потребу в тому, щоб бути потрібною. При цьому, природно, мова йде не тільки про власних дітей. Генеративність як одна з важливих характеристик дорослості — це насамперед зацікавленість у влаштуванні життя й наставлянні нового покоління. І досить часто у випадку життєвих невдач або наявності певної обдарованості люди направляють цей драйв не тільки (і не стільки) на своє потомство Тому поняття генеративності включає також продуктивність і креативність, що робить цю стадію життя ще більш важливою.

Якщо ситуація розвитку несприятлива, має місце регресія до обсессивної потреби в псевдоблизості: з'являється надмірна зосередженість на собі, що приводить до відсталості й застою, особистісного спустошення. У психології така ситуація описується як криза зрілості, коли, здавалася б, об'єктивно людина повна сил, має міцний соціальний стан, професію й т.д., але особистісно не почуває себе потрібним, а своє життя — наповненим змістами. У цьому випадку, як пише Е. Еріксон, людина розглядає себе як своє власне і єдине дитя (а якщо є фізичне або психологічне неблагополуччя, то вони цьому сприяють). Якщо умови сприятливі такій тенденції, то відбувається фізична й психологічна інвалідизація особистості, підготовлена всіма попередніми стадіями, якщо співвідношення сил складалися на користь неуспішного вибору. Прагнення до турботи про іншого, творчий потенціал, бажання творити допомагають переборювати можливу самопоглибленість й особистісне збідніння.