6. Становленням «я»-ідентичності

Початок дослідженню «Я»-ідентичності поклали робота Е. Еріксона «Ідентичність: юність і криза» і робота К. Леві-Строса «Ідентичність».

В отроцтві відновлюються всі дитячі ідентифікації, включаючись у нову структуру ідентичності, що дозволяє вирішувати дорослі завдання. «Я»-ідентичність забезпечує цілісність поведінки, підтримує внутрішню єдність особистості, забезпечує зв'язок зовнішніх і внутрішніх подій і дозволяє солідаризуватися із соціальними ідеалами й груповими прагненнями. Дж. Марсіа визначає підліткову ідентичність як внутрішню структуру потягів, звичок, вірувань і попередніх ідентифікацій. Вона охоплює статеву ідентифікацію, становлення певної світоглядної позиції й вибір тієї або іншої професійної орієнтації.

Дж. Марсіа описує 4 «статуси» ідентичності, можливих в отроцтві:

1) реалізована ідентичність: до неї він відніс підлітків, які пережили критичний період, почали професійну підготовку й мають власний світогляд; вони переходять до періоду активної постановки смисложиттєвих питань, серйозно оцінюючи свої майбутні вибори й рішення, виходячи із власних уявлень; вони вже переглянули свої дитячі переконання й відійшли від установок батьків; вони емоційно включені в ідеологічні, професійні й сексуальні сторони життя; у цьому статусі підлітки мають стабільні уявлення про батьківські ролі і переживають позитивні почуття до батьків;

2) мораторій: підліток перебуває в кризі й намагається «виявити себе в ідеях»; його питання до життя широкі й суперечливі; тут проявляється важлива якість підлітка — вираження активної конфронтації з різними соціальними можливостями; класичні проблеми отроцтва багато в чому складаються компромісів між власними бажаннями, волею батьків і соціальними вимогами; здається, що підліток в утрудненні, життєві проблеми здаються йому нерозв'язними; у ситуації мораторію в підлітків високий рівень тривожності й болісно чутливе ставлення до себе, а також амбівалентне ставлення до батьків;

3) дифузія: підліток у стані дифузії ідентичності може проявляти симптоми кризи, але може й не проявляти; дифузію характеризують мала заклопотаність проблемою вибору, низький рівень самостійності й самоконтролю (вони більше «екстернальні»), відсутність яких-небудь ідеологічних, професійних і статевих моделей; відмінною рисою даної ситуації є відсутність афективного й когнітивного внеску в різні зони ідентичності; підлітки цього статусу частіше почувають себе самотніми, занедбаними, нікому не потрібними, незрозумілими;

4) вирішення (цей статус особливо помітний у родинах з авторитарними, домінуючими батьками, які роблять підлітків конформними стосовно батьківських цінностей): підліток ще не відчув кризи; він не може визначити період ухвалення рішення, але вже зосереджений на своєму майбутньому, на світогляді й своїй статевій ролі; він стає тим, ким хочуть його бачити навколишні; досвід отроцтва служить лише підтвердженням його інфантильних установок: у цьому статусі підліток дотримується авторитарних цінностей і проявляє себе більше жорстоким, ніж в інші.

Питання для саморпервірки

1. Який вік прийнято в психології називати отрочним, або підлітковим?

2. Як відбувається процес формування новоутворень?

3. Що вважав Л. С. Виготський центральним і специфічним новоутворенням отроцтва?

4. Які дві провідні діяльності є у підлітковому віці? Дайте їм характеристику.

5. Як перебудовується мотиваційна сфера підлітків?

6. Як формується «Я»-ідентичність у цьому віці?