7. Розвиток самосвідомості

Особлива роль у дошкільному віці належить становленню основних елементів самосвідомості. Це проявляється в підвищенні усвідомленості мотивів власної діяльності, у тому, що дитина більш об'єктивно може оцінити свої вчинки й особистісні якості.

Самосвідомість проявляються в самооцінці дитини. Особливість полягає в тому, що, знаючи більшість норм і правил поведінки, дитина легше застосовує їх до інших, ніж до себе. Вона може зовсім об'єктивно оцінити вчинок іншого як неправильний, несправедливий, але той же вчинок, зроблений самою дитиною, оцінюється неадекватно. І тільки авторитет дорослого дозволяє дитині уяснити зміст неправильного вчинку чи хоча б прийняти зауваження. Справа в тому, що переживання, які захоплюють дитину і підштовхують на неправильні вчинки, часто затьмарюють від неї дійсний зміст зробленого і не дають можливості неупереджено оцінити себе. Саме тому шлях виховання об'єктивної самооцінки лежить через допомогу дорослого: дорослий допомагає проаналізувати вчинок через його порівняння з діями інших дітей. Якщо дитина навчиться порівнювати себе з іншими в аналогічних ситуаціях, вона зможе дати собі правильну оцінку.

Під впливом рефлексії, що розвивається, дошкільник може вгадати можливу реакцію дорослого на той чи інший вчинок і поведінку в цілому і використовує це знання у своїх цілях: з одними дорослими він слухняний і привітний, з іншими дозволяє собі капризи й упертість.

Самооцінка дошкільника в одному виді діяльності може помітно відрізнятися від самооцінки в іншій. В оцінці своїх досягнень, наприклад у малюванні, дитина може оцінювати себе правильно, в оволодінні грамотою — переоцінювати, а в оволодінні співом — недооцінювати і т.д. Критерії, якими користується дитина при самооцінці, залежать від батьків і вихователів.

На основі самооцінки в дошкільника формується рівень домагань. У першу чергу, це домагання на визнання. Дитина дуже хоче завоювати прихильність як дорослих, так і однолітків.

Формування самооцінки і домагань тісно пов’язано з новим усвідомленням себе в часі. Протягом дошкільного віку формуються індивідуальне минуле й індивідуальне майбутнє, які безпосередньо пов’язані із сьогоденням, є його прямим продовженням. Минуле, крім різноманітних спогадів, уявляється дитині як деякий стан, іменований ним «коли я був маленьким». Майбутнє дозволяє створити «життєву перспективу» у формі «коли я виросту і стану великим» із системою позитивних і неймовірних чекань: дитина одночасно і послідовно хоче бути космонавтом і двірником, співаком і лікарем, диктором телебачення й автогонщиком і т.д.

Усвідомлення себе в часі має й іншу сторону: дитина починає цікавитися початком і кінцем власного життя. Перше виявляє себе в питаннях, звідкіля узялася чому в неї двоє батьків, цікавитися роллю батька у своїй появі на світ, цікавитися маленькими дітьми. Друге дає цілий спектр дитячих страхів (вогню, води, пожежі, землетрусу і т.д.), пов’язаних з кінцем життя. У свою чергу, страхи, обумовлені страхом смерті, породжують багато варіантів дитячих ритуалів (не наставати на тріщини в асфальті чи каналізаційні люки, стискати кулак при зустрічі з певними особами, використовувати нитки на зап'ястях і хрестики на шиї і т.д.) і своєрідних ігор-«страшилок» (про чорний плащ, криваву руку, таємничі двері і т.д.), історій, попереджень і т.д.

Не менш важливий компонент дитячої самосвідомості — статева ідентифікація, переживання себе як хлопчика чи дівчинки. Якщо молодші дошкільники не роблять розходжень між однолітками своєї і протилежної статі в іграх, у міжособистісних перевагах, то старші дошкільники прагнуть ствердити себе саме як хлопчики чи дівчатка, вибирають для ігор і дружби партнерів своєї статі. Вони вже знають, як повинні поводитися і якими повинні бути хлопчики і дівчатка взагалі, тому дівчатка прагнуть робити щось типово жіноче (шити, прати, готувати і т.п.), а хлопчики — типово чоловіче (забивати, відпилювати, ремонтувати, застосовувати силу і т.п.).

Статева ідентичність створюється за рахунок взаємодії багатьох факторів: ідентифікації з дорослим і імітації його поведінки; відповідного наставляння з боку дорослого (батьки інформують дитину про те, що він хлопчик, (вона) (дівчинка) і про відповідні статеві стереотипи поведінки: «не плач, ти ж хлопчик, майбутній чоловік, а чоловіки не плачуть», «дівчатка повинні бути охайними» і т.п.).

У зв'язку з проблемою статевої ідентифікації в дітей 4-6 років спостерігається інтерес до питань сексу. Це відбивається в розгляданнях себе й особливо дітей протилежної статі, у появі специфічних ігор з роздяганням, огляданням, обмацуванням, маніпуляціями, у вивченні сексуальних органів, мастурбації і провокуванні розмов з дорослими й однолітками на ці теми. Інтерес і поведінка такого роду природні.

Таким чином, на основі всіх перерахованих елементів до кінця дошкільного віку в дитини складається загальна схема образу «Я» («Я-концепція»).