6. Розвиток емоційної сфери

Про розвиток емоційної сфери дитини говорити досить складно. Першим яскравим проявом емоційності, спрямованої на дорослого, є «комплекс пожвавлення».

З першого року життя на обличчі дитини відбиваються страх, подив, страждання, задоволення. Спочатку вони пов’язані з задоволенням базових біологічних потреб (наприклад, у їжі), але під кінець року поширюються на більш широке коло явищ (наприклад, на спілкування з дорослими) і на власну діяльність дитини (наприклад, дотягування до предмета, стояння і присідання в ліжечку і т.д.).

Поява посмішки і сміху тісно пов’язана зі змінами в когнітивному розвитку. Однак частота посмішок, адресованих іншим, залежить і від зовнішніх обставин. Установлено, що діти, які виховуються в родині, посміхаються частіше, і частота посмішок досягає в них максимального значення раніше на кілька тижнів, ніж у дітей, що виховуються в дитячих будинках (приблизно в 4 міс.). Ця закономірність зберігається протягом усього першого року життя.

У дітей старше 6 міс. можна знайти емоційну прихильність до певних людей. Протягом 1—2-го міс. після виникнення ознак першої прихильності до матері більшість дітей починають виявляти прихильність до батька, братам, сестрам, бабусям і дідусям. Ознаки прихильності: об'єкт прихильності краще і швидше може заспокоїти й утішити дитину; дитина частіше, ніж до інших, звертається до нього за допомогою і розрадою; у присутності об'єкта прихильності вона рідше відчуває страх. Наприклад, у незнайомій обстановці однорічні діти рідше проявляють явні ознаки страху чи намір розплакатися, якщо в кімнаті знаходиться мати. Дитина готова спілкуватися і грати з незнайомою людиною, якщо поруч знаходиться хтось із близьких, але варто її чимось налякати чи схвилювати, вона відразу обернеться до об'єкта прихильності. Щоб установити ступінь небезпеки ситуації, дитина, як правило, також звертається до свого об'єкта прихильності. Наприклад, дитина, що наближається до нового предмета, незнайомої іграшки, миттєво зупиниться і поповзе до матері, якщо на її обличчі відіб'ється переляк чи вона вимовить будь-як безглузду фразу зляканим голосом. Але якщо мати посміхнеться і скаже щось підбадьорливим голосом, дитина знову поповзе до іграшки.

7. Індивідуальні варіанти розвитку

З перших днів у поведінці немовлят спостерігаються помітні розходження. Одні діти багато кричать, плачуть, інші поводяться спокійно; деякі сплять у певні часи, інші сплять і просинаються поза всяким розкладом; одні рухливі, постійно перевертаються, пересуваються, інші здатні подовгу сидіти і лежати тихо.

Такі розходження, крім того, що вони викликаються навколишнім оточенням і поведінкою дорослих, пов’язані з темпераментом. Вивчати темперамент маленьких дітей дуже складно. Відомі дослідження американських психологів Томаса і Чесса (1977), які аналізували темпераменти немовлят за наступними показниками: рівень активності, ритмічність (регулярність сну і їжі), примхливість, стійкість уваги, збудливість, поріг реакції, готовність пристосовуватися до нових умов.

Класифікуючи дітей за цими показниками, дослідники виділили 3 групи дітей: спокійні, важкі і загальмовані. Спокійні діти (75% усіх вивчених) життєрадісні, їдять і сплять в один час, добре адаптуються, їх нелегко розхвилювати. Важкі діти (близько 10%) примхливі, потребу в їжі і сні проявляють нерегулярно, бояться нових людей і ситуацій, відрізняються підвищеною збудливістю. Загальмовані діти (приблизно 15%) відносно неактивні і примхливі, від нового намагаються усунутися чи реагують негативно, але чим більш вони освоюються в новій ситуації, тим більш адекватними стають їх реакції. Пізніше у важких дітей з'являється більше емоційних проблем, ніж у дітей інших груп. Очевидно, батьки таких дітей іноді різко, роздратовано реагують на їх поведінку, тим самим поглиблюючи нервозність, властиву дітям від народження.

У 10-місячних дітей з'являються нові емоційні реакції. Одна з них — страх при зустрічі з незнайомою людиною чи явищем. У такій ситуації можна спостерігати зляканий вираз обличчя: губи підгорнуті, очі розширені, брови підняті. Іншу емоцію психологи назвали «гнівом, викликаним розчаруванням». Ця емоція з'являється у вигляді опору і плачу, коли переривають якесь заняття дитини чи з її полю зору зникає цікавий об'єкт.

У перший рік життя діти реагують також на прояв гніву чи радості інших людей. Однорічні малята, бачачи, що хтось сердиться, хвилюються, а спостерігаючи прояв ніжності між іншими людьми, ставали ніжними чи виявляли ревнощі.