2.4. Монтаж за напрямком руху об`єкта

Наприклад, перед нами об`єкт, що рухається зліва на-право. Якщо встик поставити кадр, де цей об`єкт рухати-меться в протилежному напрямку - справа наліво, то гля-дачеві потрібен буде додатковий час, щоб зорієнтуватися в зображеному. Комфортним такий стик визначити не мож-на.

В результаті такого монтажу у глядача може виникну-ти враження, що перед ним інший, хоча й дуже схожий на попередній, об`єкт - машина, вершник, велосипедист тощо.

Якщо ж у глядача не виникає сумніву, що перед ним той самий об`єкт, то зміна напрямку руху означатиме зміну дії.

Якщо в першому кадрі кудись крокувала людина, то через зміну напрямку руху на протилежний у наступному кадрі здаватиметься, що вона повертається назад. Кіннота, що наступала, відступатиме. І тому подібне.

Зміна напрямку руху вліво на рух вправо (чи, зрозу-міло, навпаки) миттєво наповнюється особливим змістом. Вона сприймається як поворот в сюжеті. Ясно, що йдеться про монтажну зміну напрямків руху. Якщо ця зміна від-бувається в кадрі і глядач бачить причину такої зміни, подібне тлумачення не виникає.

Для комфортного сприйняття стику кадрів рух об`єкта в них не може змінюватися на протилежний. Точніше, змі-на напрямку руху не може перетинати вертикальну лінію на стику кадрів (рис.2.5).

некомфортно комфортно

Рис.2.5

Підкреслимо, йшлося про зміну напрямку руху - рух вправо на рух вліво, чи навпаки. Зміна ж руху в напрямку «на нас» на рух в напрямку «від нас» комфортного сприй-няття не руйнує. Але й тут є одне обмеження. Зміна цих напрямків (якщо цю зміну графічно замалювати на екрані) не повинна перевищувати 90 градусів (рис. 2.6).

Рис. 2.6

2.5. Монтаж за фазами руху об`єкта

Даний принцип використовується при монтажі зобра-ження будь-якого об`єкта, рух якого має циклічний харак-тер, фаза руху в попередньому кадрі має відповідати фазі руху в наступному.

Візьмемо, наприклад, коло танцюристів. На загальному плані герої знаходяться на протилежному від камери боці кола. Не можна в наступному кадрі показати їх з іншого боку кола, не змінивши точку зйомки. Інакше зображення на екрані стрибне (рис.2.7).

Рис.2.7

Якщо людина в попередньому кадрі ступила на праву ногу, в наступному вона не може ступити знову на праву. Ця закономірність зберігається навіть тоді, коли безпосе-редньо ніг у кадрі не видно. За найдрібнішими порухами тіла глядач відчує збій ходи, а отже й переривчастість у дії.

2.6. Монтаж за темпом руху об`єкта

Основне правило пов`язане з тим, що в з`єднуваних кадрах темп руху об`єкта має бути однаковий. Тут так са-мо слід пам`ятати, що зміна темпу сприймається як пово-рот в сюжеті.

Наприклад, монтажний стик кадрів, в одному з яких людина йшла досить швидко, а в другому рухається більш повільно, означатиме, що ця людина замислилась, завага-лась, щось вирішила тощо.

Щоб запобігти такій помилці, необхідно знати способи формування темпу руху на екрані.

Найпростіший - залежність темпу від швидкості повто-рення циклічних рухів (кількість кроків, швидкість обер-тання коліс тощо). Але темп може залежати і від цілого

ряду інших чинників - від швидкості переміщення об`єкта відносно фону: від співвіднесення відстані до першопла-нового, другопланового, третьопланового і так далі... об`єктів; від швидкості переміщення об`єкта стосовно до рамок кадру. Залежно від точки відрахунку змінюються й способи формування темпу руху.

Передбачаючи майбутні стики, необхідно також брати до уваги спосіб фіксації зображення. Адже кінцевий ре-зультат залежить ще й від динамічного положення камери.

Одне, коли камера статична, інше - коли кадр фік-сується панорамою стеження, і зовсім інше, коли кадр зні-мається з руху. Кожен з режимів накладає свій відбиток на відчуття темпу.

Розглянемо кілька практичних можливостей.

1. Камера статична.

Якщо об`єкт рухається на неоднорідному фоні, відчут-тя темпу збільшуватиметься відповідно до віддалення об`єкта від фону. Розглянемо схему двох кадрів (рис.2.8).

U = 60 км/год

Рис.2.8

В обох кадрах автомобіль їхатиме з однаковою швид-кістю (60 км/год) на одній відстані від камери і подолає в кадрі 100 метрів дороги. Але він рухається на певному фоні, що відстоїть від машини на різній відстані. В одному випадку з цією фактичною швидкістю він промине 200 метрів фону, а у випадку, коли фон знаходитиметься ближ-че до машини, лише 150 метрів. У першому випадку гля-дач побачить, що за 6 секунд автомобіль здолав відстань у 200 метрів. Тобто його візуальна швидкість дорівнюватиме 120 км/год. В другому кадрі (який, звичайно, знімається тим самим об`єктивом) здасться, що шидкість автомобіля становить лише 90 км/год.

Якщо об`єкт рухається на однорідному (розмитому, нейтральному) фоні, точкою відрахунку, як правило, стає рамка кадра. В такому випадку чим ближче від камери буде рухатись об`єкт, чим крупнішим він буде на екрані, тим прискоренішим видаватиметься темп.

U = 60 км/год U = 120 км/год

Рис. 2.9

Наприклад, в одному випадку автомобіль має проїхати відстань, що дорівнює 20 його довжинам, а в наступному, де він знаходиться ближче, лише 10 (рис. 2.9). Ясно, що швидкість його переміщення від рамки до рамки збіль-шиться вдвічі. Відповідно зміниться й відчуття швидкості руху автомобіля.

Щоб урівняти швидкості, необхідно урівняти час пере-бування об`єкта на екрані. Один з виходів - спрямувати рух об`єкта по діагоналі кадру.

2. Камера панорамує за об`єктом.

Єдність темпу порушиться, якщо зміниться відстань від камери до об`єкта при незмінності відстані камери від фону (рис. 2.10).

Рис. 2.10

3. Камера знімає з руху.

Динаміка темпу буде збільшуватися в міру наближення нерухомих об`єктів фону до рухомого об`єкта. В даному випадку спрацьовує закономірність, щойно проаналізована на рис. 2.10.

Відчуття збільшення темпу буде виникати і в тих ви-падках, коли першопланові об`єкти знаходитимуться ближче до камери (рис. 2.11).

Рис. 2.11

Ще одну умову треба мати на увазі, передбачаючи монтаж за темпом. Йдеться про фокусну відстань об`єк-тивів, якими знімаються кадри. Динамічні характеристики руху об`єкта з глибини і в глибину кадру, зафіксованого короткофокусною оптикою, мають тенденцію до збіль-шення, а довгофокусною - до зменшення.

Відома залежність характеристик простору від фокус-ної відстані об`єктива. На екрані об`єкт виглядає таким самим, яким ми його бачимо в житті, коли він знятий об`єктивами F=35 мм, F=50 мм, бо фокусна відстань нашо-го ока становить приблизно 44 мм.

Якщо ж знімати короткофокусною оптикою, то знятий простір видаватиметься на екрані у стільки разів більшим, у скільки разів фокусна відстань короткофокусного об`єктива буде меншою від нормального. Відповідно про-стір, знятий довгофокусним об`єктивом, у стільки ж разів ущільниться. Зрештою, можна сказати, що масштаб прос-тору зворотно пропорційний фокусній відстані. (Відраху-нок ведеться від першопланового об`єкта).