15. Суть протиборства між двома соціально-політичними системами в післявоєнному світі.

Характер зовнішньої політики США у повоєнні роки обумов­лювався значним посиленням їх військово-політичної могутності, а отже, ролі у світі. Серйозним суперником Сполучених Штатів був СРСР, який, встановивши своє панування у країнах Центральної і Сх Європи, прагнув поширити вплив на інші регіони світу. Не­допущення колонізації нових країн Радянським Союзом і міжнарод­ним комунізмом стало стратегічним завданням американської ди­пломатії.

Найважливішим регіоном протистояння двох наддержав стала За­хідна Європа. Щоб не допустити поглинання західноєвропейських країн Радянським Союзом, з боку США необхідно було надати їм еко­номічну і політичну допомогу. На початку 1947 р. загроза нависла над Грецією й Туреччиною. Для підтримки тамтешніх урядів США прий­няли програму допомоги цим країнам, відому під назвою «доктрина Трумена». Відповідно до неї, Греції та Туреччині було виділено еконо­мічну допомогу, направлено туди військові місії. Того ж року амери­канський уряд висунув широку програму економічної відбудови Євро­пи, яка дістала назву «план Маршалла».

«План Маршалла» підготував грунт для тіснішого військово-політич­ного співробітництва США з цими країнами. 4 квітня 1949 р. США, Канада і 10 країн Західної Європи підписали у Вашингтоні Північно­атлантичний договір. Утворилась Організація Північноатлантично­го договору (НАТО), яка проголосила своєю метою колективну оборо­ну від можливої агресії.

Далекий Схід у повоєнні роки став другим за значенням полем кон­куренції двох наддержав. У 1945-1949 рр. тривала прихована, але за­пекла боротьба СРСР і США за Китай. Сполучені Штати її програли, й у Китаї було встановлено комуністичний режим. У ході війни в Кореї (1950-1953 рр.) під прапором 00Н війська США та їхніх союзників перешкодили спробам північнокорейського комуністичного режиму захопити Південну Корею.

З метою протистояння комуністичній експансії у 1954 р. було укла­дено договір про колективну оборону Південне-Східної Азії (СЕАТО), який разом із США, Великою Британією і Францією підписали Австра­лія, Нова Зеландія, Пакистан, Таїланд і Філіппіни.

У цілому, в Західній Європі, на Близькому та Далекому Сході, в Латинській Америці та інших регіонах світу США створили систему воєнних союзів, яка охоплювала 70 держав.

Щодо безпосередніх відносин між США і СРСР, то вони на зламі 40-50-х рр. впали до найнижчого рівня, зводячись до взаємних звинува­чень і обміну нотами протесту. Після смерті Сталіна, у зв'язку з пом'як­шенням зовнішньополітичного курсу СРСР, крига в американо-радянських відносинах стала потроху скресати. Увагу американської громадськості привернув офіційний візит радянського лідера М. Хру­щова до США, його переговори з президентом Д. Ейзенхауером (1959 р.). Однак інцидент з американським розвідувальним літаком, збитим у 1960 р. над СРСР, призвів до нового загострення відносин між двома державами.

16. Карибська криза, її причини і політичні уроки для світу.

Карибська криза 1962р. стала кульмінацією збройного протистояння двох воєнно-політичних блоків. Між лідерами СРСР і Куби було досягнуто таємної домовленості про будівництво на Кубі рад. ракетної бази. Ракети для неї завозили у трюмах торгівельного флоту СРСР і Куби.

Радянські військові починання не залишилися непоміченими. У жовтні 1962р. американський розвідувальний літак сфотографував будівництво ракетних шахт на Кубі. Фотографії було опубліковано. Американські дипломати на засіданні Ради Безпеки 00Н представи­ли їх як докази розміщення радянської ядерної зброї у безпосередній близькості від кордонів США. Радянські представники всупереч оче­видним фактам заперечували присутність на острові грізної зброї. Президент США Дж. Кеннеді оголосив про встановлення морської блокади Куби, а 24 жовтня, у день впровадження блокади, рад. уряд виступив із заявою, розцінивши наміри американців затри­мувати кораблі як «безпрецедентні та агресивні дії». У США та СРСР серед населення виникла паніка.

У Москві розуміли, що блокада призведе до економічної смерті Куби. Тому СРСР попередив, що у разі агресії проти Куби він завдасть «наймогутнішого контрудару». Будь-якої хвилини могла статися трагічна розв'язка інциденту.

Генеральний секретар 00Н передав урядам США та СРСР декіль­ка послань із закликом утриматися від дій, що могли б загострити ста­новище. Зокрема, у телеграмі на ім'я М. Хрущова він просив наказати рад. кораблям, які прямували на Кубу, змінити курс. Уранці 27 жовтня радянською ракетою класу «земля-повітря» над Кубою було збито американський літак-розвідник. Військові радники Дж. Кенне­ді запропонували негайно завдати Кубі повітряного удару. Президент ледве стримував натиск військових. Зі свого боку, радянські маршали підбурювали М. Хрущова до війни. В один із цих днів радянський лі­дер одержав листа від Ф. Кастро, у якому зазначалося, що настав слуш­ний момент під приводом самооборони назавжди покінчити з імперіа­лізмом.

Розв'язка Карибської кризи залежала від двох осіб — Дж. Кеннеді та М. Хрущова. Вони активно спілкувалися через офіційні й неофі­ційні канали. Московське радіо вранці 28 жовтня відкритим текстом передало послання М. Хрущова до Дж. Кеннеді. СРСР погодився за­брати з Куби ракетно-ядерну зброю в обмін на гарантії США про не­втручання у внутрішні справи Куби. Рішення передати послання від­критим текстом по радіо було прийнято у зв'язку з тим, що не виста­чало часу його зашифрувати і передати каналами зв'язку. Годинник, який відраховував секунди до війни, почав відлік перших секунд миру.

Супротивники виявили здатність до компромісу. Радянський Союз забрав з острова ракети й стратегічні бомбардувальники. У свою чер­гу США з 20 листопада зняли блокаду Куби, гарантувавши невтру­чання у її внутрішні справи, і погодилися відшкодувати СРСР втрату її бази ліквідацією своєї ракетної бази у Туреччині. Уроки Карибської кризи були взяті до уваги обома блоками. СРСР більше не загрожував застосуванням ядерної зброї у локальних конфліктах. Наприкінці .грудня 1962 р. він висловився за мирне співіснування західної та ко­муністичної систем.

З'явилися нові підходи до проблем світової політики. І хоча Мао Цзедун заявив, що, з огляду на величезне населення, Китай виживе в атомній війні і побудує на планеті комунізм, дані світової науки спростовували таку можливість. Учені не бачили шансів для

подготовленное наступление с целью окружения и уничтожения ставных сил НОАЮ. Главные силы НОАЮ с боями пробрались в долину реки Неретвы. Здесь произошла одна из решаю­щих бита народно-освободительной войны в Югославии. Одержанная патриотами победа позволила спасти около 4 тыс. раненых. В боях получил ранение и Верховный главнокомандующий НОАЮ И. Броз Тито. Освободи­тельное движение народов Югославии завоевало прочные позиции.