4.Чим обумовлювалось зростання ролі сша на світову політику після 1-ї світової війни? Вкажіть на особливості соціально-економічного та політичного розвитку сша у 20-ті роки.

США максимально использовали сложившуюся обстановку для дальнейшего обогащения. Они выступили в роли главного поставщика военных материалов, продо­вольствия и сырья воюющим странам. Общая чистая прибыль всех американских монополий в течение 1914— 1919 гг. составила 33,6 млрд. долларов. Гигантские средства, оказавшиеся в распоряжении корпораций, обеспечили новые крупные капиталовложения в амери­канскую экономику, удельный рост США в мировом промышленном производстве значительно вырос. К началу 20-х гг. Соединенные Штаты обеспечивали почти половину мировой добычи каменного угля, около 3/5 мирового производства чугуна и стали, 2/3 добытой во всем мире нефти, 85% мирового выпуска автомобилей. Еще больше изменился финансовый статус США в мире. Из должника европейских стран они превратились в крупнейшего кредитора. Общий размер займов европей­ским странам достиг к началу 20-х гг. 11,1 млрд. долла­ров, 7 млрд. долларов составили частные инвестиции американских предпринимателей и банкиров. Нью-Йорк стал индустриальным финансовым центром мира.

Война открыла для США возможность расширения производства, в стране сократилась безработица и вырос­ла заработная плата. Среднегодовой заработок американ­ского рабочего в 1920 г. составил 1407 долларов, увеличившись по сравнению с довоенным уровнем почти вдвое. Правда, отмечался рост стоимости жизни, рост цен К началу 20-х гг. они превратились в высокоразвитую индустриальную державу. Из 105,7 млн. американских граждан (перепись 1920 г.) жители городов составили 54,2 млн. человек и впервые превысили численность сельских жителей.

Незважаючи на те, що фактичне об'єднання двох республік в єдину українську державу так і не відбулося, а після укладення союзу С. Петлюри з Ю. Пілсудським керівництво ЗУНР визнало акт Злуки таким, що втратив чинність, ця подія засвідчила споконвічне прагнення українського народу до створення незалежної соборної держави. У цьому — головне історичне зна­чення Злуки УНР і ЗУНР.

1.6.Боротьба укр. Селянства проти політики “воєнного комунізму”.Н.Махно.

Могутня хвиля селянського протесту піднялася у від­повідь на цей декрет та методи його реалізації. В квітні 1919 р. було зареєстровано 98 антибільшовицьких висту­пів, а в червні — липні — вже 328. Уряд практично кон­тролював лише міста. Стихійний рух опору українського селянства проти комун і продрозкладки більшовики не­гайно охрестили «куркульським бандитизмом» й зробили спробу використати проти нього армію.

Махновщина. Велику загрозу для більшовиків явля­ла 3-я бригада Задніпровської дивізії під командуван­ням Н. І. Махно (русифікованого українського селянина й затятого анархіста). У сер. 1919 р. його повстанські

сили, що базувалися в Гуляйполі на Запоріжжі, налічу­вали до 50 тис. і ставали вирішальним чинником в бо­ротьбі за південь України. На скликаний Махно без дозволу Радянського уряду з'їзд з'їхалися в Гуляйполе (10 квітня) представники 72 волостей Олександрівського, Бахмутського, Бердянського, Маріупольського, Павло­градського повітів. З'їзд відмовився виконувати рішення ІІІ-го Всеукраїнського з'їзду Рад. Махновці захоплюва­ли ешелони з хлібом, що його силою забрали у селян, заважали проведенню розкладки в найбільш багатих зернових районах, ліквідовували тут органи Радянської влади. Недивлячись на всі ці акції махновців, Радянська влада в Україні не наважувалася весною 1919 р. засто­совувати до них репресивні методи. Це пояснювалося, перш за все, важким воєнним становищем республіки. Загони Махно стримували натиск деніківців на значній ділянці фронту й замінити їх не було ким. «З військами Махно тимчасово, поки не взято Ростов, потрібно бути дипломатичними, пославши туди Антонова особисто й поклавши на нього відповідальність за війська Махно»,— телеграфував В. Ленін на поч. травня 1919 р. Але Махно допустив низку випадів проти радянського командуван­ня. Керівництво Радянської Росії вбачало в бригаді Махно вогнище майбутнього заколоту. Для ліквідації цієї бригади прибув в Україну голова Військради Л. Троцький. Було знайдено й привід: Махно опротесту­вав рішення командування Південного фронту про забо­рону переформування його бригади в дивізію. Це було визнано злочином, а самого Махно таким, що підлягає арешту й суду. В червні були заарештовані декілька членів махновського штабу. Спасаючись від розправи, Махно із загоном в 800 чоловік 19 червня 1919 р., пере­йшовши Правобережжя, подався на Херсонщину, де по­чав навколо себе знову збирати повстанські антирадянські сили.

Таким чином, в 1919 р. селянські повстання, що охо­пили більшу частину України, дії партизанських пов­станських загонів, запеклі бої між радянсько-більшови­цьким та білогвардійськими військами перетворили Ук­раїну в суцільний хаос. Такої запеклої громадянської війни, такого остаточного розвалу влади, який у цей час зазнала Україна, не пережила в новітній історії Європи жодна з країн. На українській території в цей час діяли 6 різних армій: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш, ніж за рік, Київ 6 разів переходив з рук в руки. Майже повністю порушився зв'язок з зовнішнім світом. Знелюдніли голодні міста, а їхні мешканці подалися на село. Селянин же, усвідомлю­ючи, що не бажає повернення старої влади, не сприймав дії і нової влади (продрозкладки, колективізації тощо), грізно бунтуючи проти неї. Він готовий був підтримати будь-який уряд, який міг задовольнити його прагнення вільно працювати на землі. Це робило українського селянина важко передбачуваним елементом на протязі всієї громадянської війни.