4. Поясніть, чим обумовлена різноманітність форм буржуазних революцій.

Так, у Франції, де з феодалізмом і абсолютизмом було покінчено ще під час революції 1789—1794 рр., об'єктивним завданням революції, було повалення панування самої тільки фінансової аристократії і вста­новлення панування класу буржуазії в цілому. У Німеччині на перший план Виступали проблеми ліквідації політичної роздробленості, ство­рення державної єдності. В Італії вирішення тих самих завдань допов­нювалось прагненням звільнити північну частину країни від австрійського гніту. В Австрії революція повинна була покінчити з найбільш реакційною монархією в Європі і звільнити пригноблені на­роди від національного гніту. Слід підкреслити, що в цілому в рево­люціях того періоду значну роль відігравало національне питання.

правило, виступали орієнтовані на капіталістичний шлях розвитку представники аристократії, інтелігенції, військових (як це частково було у Росії).

Визначимо особливості європейського, американського і російського лібералізму. Європейський лібералізм був ідеологією про­мислової буржуазії, яка стояла при владі в союзі з іншими панівними верствами, і являв собою широкий соціально-політичний та ідеологіч­ний рух, конституюючий елемент організації буржуазії у процесі пе­реходу від феодалізму до капіталізму. Важливу роль відігравали бур­жуазні політичні партії. 1877 року було засновано ліберальну партію у Великобританії. У Франції уже 1879 року до влади прийшла партія поміркованих республіканців, яка відбивала інтереси великої буржу­азії тощо. Щодо американського лібералізму, то науковці, досліджуючи до­лю європейської ліберальної спадщини в США в епоху буржуазної ре­волюції кінця XVIII ст., виявили, що з її надр вийшли дві американські ідейно-політичні традиції — демократична, яка згодом стала класич­ною моделлю лібералізму в США, і поміркована, що лягла в основу американського консерватизму. Саме тоді виразники демократичної" ліберальної традиції, в першу чергу Джефферсон, Франклін, Пейн, розробили соціально-егалітарну (зрівняльну) доктрину, котра відповідала сподіванням середніх і нижчих верств американського на­селення. Засвоєння американським лібералізмом соціально-егалітарних рис, які набули не тільки ідеологічного виразу, але й прак­тичного втілення, не означало, проте, перетворення його на соціалістичне вчення. Навпаки, це допомагало лібералізмом. успішно конкурувати з соціалізмом і радикалізмом. У США склалася класична система двох політичних буржуазних партій — республіканської і де­мократичної, коли обидві виражали інтереси великої і середньої бур­жуазії.

Конкретно-історичний аналіз російського лібералізму свідчить, що він розвивався у своєрідних умовах Росії майже протягом півтораста років, являючи собою і буржуазний світогляд, і одну з структурних форм капіталістичних відносин. Диференційований, стадіальний аналіз є необхідним для дослідження російського лібералізму згідно з такими типологічними категоріями як структурна форма, світогляд, політична форма, порівняння з лібералізмом на За­ході, врахування національної специфіки. Такий аналіз свідчить, що (за шкалою Е.Шмідта) російський лібералізм частково відповідає третьому типу. Цікаво ознайомитись з поглядами зарубіжних авторів на розвиток російського лібералізму.

Під час висвітлення проблеми лібералізму доцільно звернути увагу на концепцію анархізму, яка була дуже поширена в кінці XIX — на початку XX ст. Анархізм — дрібнобуржуазна суспільно-політична течія, що заперечує державу і будь-яку політичну владу, сповідує необмежену свободу окремої особи. Анархізм склався в 40— 60-х рр. XIX ст. і поширився в Іспанії, Італії, Франції, країнах Латин­ської Америки, а також у Росії. Ідеологами анархізму були М.Штірнер, П.Прудон, М.Бакунін, П.Кропоткін та ін. Анархізм розглядав державу виключно як орган насильства, джерело всіх соціальних негараздів — економічної нерівності, експлуатації тощо. Анархізм виступав за не­гайне знищення державної влади (в результаті стихійного бунту мас), за створення автономних асоціацій виробників, заперечував політичну боротьбу робітничого класу, існування політичних партій.

Ідея свободи особи, безвладдя сама по собі ще не була анархізмом, бо не існувало того соціального ґрунту, на якому ця ідея могла б еволюціоніювати. Тільки за капіталізму вимоги абсолютної свободи і негайного знищення держави, заперечення будь-яких авто­ритетів, набули відносно масової бази серед найпригнобленіших і зу­божілих верств дрібної буржуазії. Взагалі анархізм як ідейно-теоре­тична течія має широкий спектр: від ідей скрайнього індивідуалізму до скрайнього колективізму, від релігійного містицизму до галасливої революційності й т.п. Крім того, анархізм, хоч як це не парадоксально, заперечує будь-яку політику, - навіть і таку, що відбиває стихійні настрої мас.

У сучасній науковій літературі інтерпретація анархізму неодно­значна і багатопланова: від оцінок його як суто ідеалістичної течії до визнання вкрай реакційним. Ідеї сучасного анархізму і ліворадикалізму вважають ірраціональними (нелогічними) і небезпечними для суспільства.