Тема 1. Соціально-політичний розвиток світу наприкінці XIX - початку XX ст.

1. Історична обумовленість буржуазних перетворень в Європейській країнах.

Період промислової рево­люції охоплює етап з 50-х до середини 90-х рр. XIX ст. Саме на цих хронологічних рамках слід особливо наголосити, тому що деякі за­рубіжні вчені невиправдано їх розширюють. Так, італійський дослід­ник К.Чіполла розуміє під промисловою революцією «всі соціальні, економічні і культурні процеси, що відбувалися у Європі і частково в Росії з 1750 по 1900 рр.».

Про хід промислової революції свідчать темпи зростання світового промислового виробництва з 3,18% у 1802—1812 рр. до 58,7% У 1900 р. З 70-х рр. XIX ст. почалося масове виробництво сталі, яке стало одним з найважливіших показників промислової потужності. Світова виплавка сталі зросла з 1870-го р: по 1900-й р. з 520 тис.т до 28,3 млн.т. Це зростання в основному спостерігалося у країнах «моло­дого» капіталізму — Сполучених Штатах Америки, Німеччині та ін. У передових країнах Європи й у США утвердилось панування великої машинної індустрії. Разючі зміни відбулися в галузі транспорту. Якщо в 1840 р. загальна довжина залізничної колії в світі не перевищувала 9 тис. км, то вже у 1870 р. залізничні шляхи простяглися на відстань 210 тис.км. Бурхливо розвивалась світова торгівля. У цей час місто остаточно відокремилось від села, великі капіталістичні підприємства витіснили ремісничі майстерні, виникли великі фабричні міста.

Суть процесів, які відбувалися, полягала в тому, що створювався і зміцнювався матеріальний базис нового буржуазного ладу. Буржуаз­на промисловість і торгівля становили його підвалини.

2. Поясніть, яку роль відіграють буржуазні революції в перетвореннях суспільного життя.

3. Дайте пояснення, коли і за яких умов відбуваються буржуазні революції. Чому в різних країнах вони відбуваються не в один час і відрізняються одна від одної тривалістю розвитку?

Для розуміння другого питання теми ґрунтовного аналізу вима­гає положення про роль буржуазних революцій в Європі і США у XVIII — XIX ст. У Західній Європі епоха буржуазних революцій охоплює період (приблизно) з 1789 по 1871 рр. Буржуазні революції, що ста­лися в той період, відіграли вирішальну роль у міжформаційних змінах, у переході від феодалізму до капіталізму.Так, необхідно згадати оцінку Великої французької революції 1789 р. як головної події на шляху встановлення соціального пануван­ня буржуазії. Вона зумовила наступний розвиток по капіталістичному шляху не лише Франції. За її безпосереднього впливу сталися буржу­азні революції в інших європейських країнах та у Латинській Америці. Справу, розпочату Великою французькою революцією, продов­жили буржуазні революції 1848—1849 рр., які відбулися у Франції, Німеччині, Австрії, Італії. Це були найбільші революційні події XIX ст. На наш погляд, при трактуванні другої хвилі буржуазних революцій доцільно звернути увагу на виявлення діалектичного зв'язку всесвітньо-історичного і локально-історичного процесів, що відбува- лися. Загальним завданням буржуазних революцій того періоду було знищення феодально-абсолютистських порядків, які гальмували роз­виток капіталізму. З цієї точки зору вони мали типовий характер, єдину мету — впровадження буржуазних принципів у економічні і суспільно-політичні відносини в країнах. Конкретний зміст соціально-економічних перетворень зумовлювався специфікою країни.

Так, у Франції, де з феодалізмом і абсолютизмом було покінчено ще під час революції 1789—1794 рр., об'єктивним завданням революції, було повалення панування самої тільки фінансової аристократії і вста­новлення панування класу буржуазії в цілому. У Німеччині на перший план Виступали проблеми ліквідації політичної роздробленості, ство­рення державної єдності. В Італії вирішення тих самих завдань допов­нювалось прагненням звільнити північну частину країни від австрійського гніту. В Австрії революція повинна була покінчити з найбільш реакційною монархією в Європі і звільнити пригноблені на­роди від національного гніту. Слід підкреслити, що в цілому в рево­люціях того періоду значну роль відігравало національне питання.

Аналіз показує, що цикл буржуазних революцій в Європі закінчився в основному в 1848—1849 рр., хоч процес вирішення по­ставлених ними завдань тривав аж до 70-х рр. XIX ст. Першим і го­ловним наслідком буржуазних революцій, що охоплюють цілу історичну епоху, було те, що після їхньої перемоги у Західній Європі створилась система буржуазних держав, головним чином національ­них.

Роль буржуазних ре­волюцій полягала в стимулюванні розвитку капіталізму і бурхливого наукового, технічного та культурного процесів XIX ст.

Конкретно-історичного аналізу вимагає і другий важливий результат буржуазних революцій — повалення феодально-абсолютистських монархій в Західній Європі. Під ударами буржуазних революцій захитались могутні монархічні династії Капетингів (Франція), Гогенцоллернів (Німеччина), Габсбургів (Австрія). Цікаво, що останнім ча-.сом помітно зріс суспільний інтерес до доль європейських (втому числі російської) монархій. Це, очевидно, пояснюється бажанням по-новому уявити минуле, зрозуміти, які сили визначали історичний розвиток, який вплив на перебіг історичних подій мали особи монархів, а також глибше з'ясувати обставини загибелі останніх представників монархій. Французька монархія була однією з найдавніших у Європі. У ранньому середньовіччі — поклали їй початок королі а династії Меровингів (448—752 рр.) і Каролінгів (752—987 рр.). Як національна дер­жава вона остаточно склалася за королів з династії Капетингів, які, починаючи з 987 р., правили Францією майже 800 років. За цей час французька монархія пережила чимало злетів і падінь. За Генріха IV (1589—1610 рр.), Людовика ХІІІ (1610—1643 рр.), Людовика XIV (1643—1715 рр.) монархія досягла найбільшого розквіту.

Є ще один аспект теми, на який треба звернути увагу. У сучасній літературі він визначається як контрреволюційний інтервенціоналізм, що означає об'єднання зусиль феодально-абсолютистських монархій для придушення буржуазних революцій. Контрреволюційний інтер­венціоналізм виявився одним із головних знарядь європейської ре­акції, яка намагалася, відстояти свої позиції. Починаючи з коаліцій, утворених феодально-монархічними державами на чолі з Англією про­ти Великої французької революції, через інтервенцію Священного союзу проти революцій в Італійських державах і Іспанії в 1820—1823 рр., придушення національно-визвольних рухів у Польщі в 1830—1831 рр., Угорщині та Італії в 1848—1849 рр. тягнеться низка спроб збройного експорту реакції. Це була одна з форм боротьби старих панівних класів з новим суспільним ладом.

Таким чином, можна зробити висновок, що феодально-мо­нархічні кола незважаючи на свою історичну приреченість, тривалий час вперто намагалися втримати владу і прибутки. Революційні події 1789—1870-х рр. були одним із важливих історичних етапів класової боротьби в Європі. Рух буржуазії проти феодально-абсолютистських сил був у той період головним стрижнем, основою історичного процесу, його об'єктивним змістом.

На основі вивчення фундаментальних наукових досліджень і уза­гальнень можна зрозуміти суть третього історичного результату бур­жуазних революцій — переходу від абсолютизму до буржуазної дер­жави, від необмеженої монархії, до буржуазної республіки, за якої вер­ховні органи державної влади повністю або частково обирались на певний строк. Слід звернути увагу на суть терміна «буржуазний пар­ламентаризм». Буржуазний парламентаризм — це система правління у буржуазних державах, за якої формально, за конституцією, законо­давча влада належить виборному парламенту.

Взагалі слід зазначити, що проблема держави належить до важ­ливих теоретичних питань сучасної науки. Звертаючись до історіогра­фічних досліджень цієї теми у різних галузях сучасної історичної на­уки, можна краще зрозуміти специфіку їхнього підходу до концепції держави, розширення міжгалузевих зв'язків, появу нових методів і методик аналізу цієї складної проблеми.

Як здійснювався злам старої феодальної влади і утверджувався новий буржуазний лад, найбільш чітко можна уявити за документами Великої французької революції. Радимо ознайомитись із збірником «Документи истории Великой французской революции» (М., изд-во МГУ, 1990), який був опублікований до 200-річчя революції. Багато важливих і цікавих документів друкуються тут вперше. Політичний маніфест революції — «Декларацію прав людини і громадянина» 1789 р. було покладено в основу багатьох інших декларацій про права і сво­боди людини, які приймалися пізніше. За конституцією у Франції встановлювався республіканський лад. Вища законодавча влада нале­жала Законодавчим зборам — парламенту, який обирали громадяни Франції; найважливіші законопроекти підлягали затвердженню наро­дом на первинних зборах виборців. Вища виконавча влада надавалась Виконавчій раді із 24 осіб. Половина членів цієї ради щорічно онов­лювалась. Конституція проголошувала демократичні принципи.

Підсумовуючи сказане, можна зробити однозначний висновок,, що саме Франція тоді втілювала найбільш прогресивні тенденції суспільного розвитку.

У 1789—1870 рр. у багатьох європейських країнах було вперше створено або значно зміцнено буржуазне-парламентські органи влади. Аналізуючи процеси розвитку буржуазного парламентаризму, слід звернути увагу на такі напрями: 1) виборче право, структура і склад парламентських зібрань, їхній зв'язок з виборцями; 2) політичні функції зібрань і їхні відносини з виконавчою владою; 3) історичні традиції і новації в розвитку європейського парламентаризму.