9. Вкажіть на причини утворення протиборствуючих воєно-політичних блоків, іх цілі. Назвіть їх.

На завершальному етапі війни Червона армія, відкинувши німецькі та союзні їм війська з території СРСР, захопила країни Цен­тральної та Східної Європи, в яких було встановлено тоталітарні ко­муністичні режими. Реальний суверенітет цих країн було зведено на­нівець, їхня зовнішня політика, як і внутрішнє життя, повністю кон­тролювалися Радянським Союзом. Експансія СРСР не обмежилася Цент і Сх Європою. Участь Радянського Союзу у війні проти Японії дала йому змогу поширити свій вплив на ряд держав і територій на Сх. СРСР, зокрема, подав значну військову допомогу китайським комуністам, які в ході громадянської війни проти уряду, очолюваного партією Гоміньдан, здобули перемогу і встановили в Китаї комуністичне правління. Китайська Народна Республіка стала союзницею Радянського Союзу. Китайські комуністи, хоча й прийшли до влади за допомогою СРСР, проте на відміну від більшості інших «соціалістичних» країн спиралися переважно на власні сили, проводили до певної міри самостійну від Москви політику.

Таким чином, після Другої світової війни в орбіту комуністичного панування на чолі з Радянським Союзом увійшли кільканадцять дер­жав, територія яких становила 12 млн км², а населення - понад 700 млн. Виник комуністичний табір (26 % території й 35 % населення сві­ту), що в офіційній пропаганді став іменуватися «світовою соціаліс­тичною системою», який протиставив себе західному світу.

За таких обставин Сполучені Штати Америки взяли на себе роль лідера вільного світу, що остерігався поглинення Радянським Союзом. В особливо небезпечному становищі перебувала Зх Європа. У воєнно-стратегічному відношенні вона була найуразливішим регіоном як для радянського наступу, так і для військових дій США. Окрім цього, у деяких країнах, зокрема в Італії і Франції, уже помітним був кому­ністичний вплив, тому СРСР міг розраховувати на суттєву допомогу з їхнього боку.

Громадськість західноєвропейських країн (а переважна їх частина, за винятком Іспанії і Португалії, були демократичними, правовими державами), схилялася до думки, що відстояти незалежність і віль­ний розвиток можна тільки у союзі зі Сполученими Штатами. За ін­ших обставин реальною ставала загроза потрапити під диктат Радянсь­кого Союзу. США вирішили відразу ж надати всебічну підтримку Зх Європі. Відповідно до програми відбудови і розвитку Європи («план Маршалла») 17 європейських країн впродовж 1948-1952рр. одержали американську економічну допомогу. У 1949р. США, Кана­да і 10 західноєвропейських держав (зокрема Велика Британія, Франція, Італія) уклали Північноатлантичний договір про спільну обо­рону (НАТО), який мав стати бар'єром для радянської експансії у За­хідну Європу. Подібні багатосторонні й двосторонні угоди про співро­бітництво і спільну оборону Сполучені Штати уклали з багатьма кра­їнами з різних континентів. СРСР у 1955р. відповів створенням Ор­ганізації Варшавського Договору (СРСР, Болгарія, Угорщина, Східна Німеччина, Румунія, Чехословаччина, Польща, Албанія (остання зго­дом залишила його).

Отже, утворилися два воєнно-політичних блоки держав, очолювані, відповідно, Сполученими Штатами Америки і Радянським Союзом. Комуністичний блок за суспільно-політичним характером був більш однорідним порівняно з очолюваним Сполученими Штатами об'єднан­ням, який часто називали «західним» (хоча до нього належали держа­ви і Заходу, і Сходу). Поряд із традиційно демократичними, переваж­но західноєвропейськими, державами союзниками США також було чимало країн (в Азії, Латинській Америці) з відверто авторитарними й навіть тоталітарними режимами. Їхні керманичі шукали захисту в Сполучених Штатів у боротьбі з внутрішніми ліворадикальними си­лами і гарантій від можливого поглинення їх радянським блоком.