3. Механізм інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій

Даний механізм являє собою систему способів, методів, інструментів, за допомогою яких міжнародна корпорація здійснює управління інвестиційними ресурсами, інвестиційним бізнесом.

Вихідним пунктом, найважливішим елементом такої системи є інвестиційне прогнозування, планування і програмування. Прогнозування, або передбачення, виступає як орієнтир, попередньої умови, попередньої функції планування. На цьому етапі планування визначає можливі міжнародні інвестиційні напрямки, цикли, структуру, джерела інвестиційних ресурсів, інноваційні зміни в інвестиційному бізнесі.

Інвестиційні прогнози можуть впливати на планування і функціонування інвестиційних проектів – позитивно (у випадку вірного, науково обґрунтованого прогнозування) і негативно. Наприклад, інвестиційний бум у світовій економіці в 1980-ті роки призвів до різкого збільшення попиту на різні інвестиційні ресурси. Але не всі приватні інвестори змогли зробити вірний вибір і нерідко купували надмірно ризикові інвестиційні продукти, очікуючи високих прибутків, не підозрюючи або не думаючи про можливі втрати. Коли ейфорія на інвестиційному ринку пройшла, не тільки приватні інвестори, але й інституціональні інвестори (фонди) не змогли уникнути серйозних збитків від падіння біржових курсів цінних паперів.

Наприклад, на ринках приватних портфельних інвестицій країн, які розвиваються, і країн з перехідною економікою сума таких інвестицій за рік зменшилася з 63 млрд. дол. у 1996-1999 рр. до - 69 млрд. дол. в 2000-2003 рр. [30, 9].

У цих умовах зростає роль наукового прогнозування й інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності, особливо на міжнародному рівні. Багато компаній, що не в змозі самостійно здійснювати інвестиційне прогнозування, змушені звертатися до спеціалізованих консультаційних фірм. Особлива увага при цьому приділяється тому, що прогнозування повинно носити не тільки науковий, але і безперервний характер, тому обов’язково вносяться корективи в оцінку інвестиційних ситуацій, інвестиційного клімату, у визначення інвестиційної спрямованості.

На основі проведеного інвестиційного прогнозування, отриманої інформації складається інвестиційний план. Особливості інвестиційного планування міжнародних корпорацій полягають у наступному:

• Залежність від організаційної та функціональної структур міжнародної компанії. Це проявляється в тому, що, по-перше, планування здійснюється послідовно на різних рівнях організаційної структури міжнародної корпорації – на рівні окремих підрозділів корпорації, на рівні корпорації в цілому; по-друге, планування поступово охоплює все більшу кількість об'єктів інвестиційної діяльності, як з галузевої, так і з географічної точок зору, тобто відбувається функціональна і глобальна диверсифікованість інвестиційного менеджменту і бізнесу;

• носить глобальний характер, тобто містить у собі плани національного, регіонального і міжнародного рівнів інвестиційного розвитку міжнародної корпорації, між якими встановлюється міцний зв'язок і взаємозв'язок;

• враховує зазначені фази міжнародної інвестиційної діяльності. Виділяються три основні фази: передінвестиційна, інвестиційна, функціональна, або виробнича.

На першій фазі визначаються інвестиційні можливості (у т.ч. на макрорівні – регіональному, міжнародному; на мікрорівні – окремих компаній, об'єктів), розробляється бізнес-план на основі попереднього обґрунтування. Цілі даної фази – початок мобілізації інвестиційних ресурсів і визначення потенційних джерел фінансування.

На другій фазі формується юридична, фінансова й організаційна база (підготовка установчих документів, організаційної структури управління і т.д.); здійснюється передвиробничий маркетинг (вивчення майбутніх ринків для нової продукції, забезпечення раціонального рівня постачань); введення в експлуатацію інвестиційного проекту.

На третій фазі (функціональній, виробничій) починається господарська діяльність сформованого інвестиційного об'єкта, компанії.

З урахуванням цих фаз розрізняють два напрямки в системі міжнародного інвестиційного менеджменту.

Управління міжнародними інвестиційними потоками

Перший напрямок у системі управління інвестиційним процесом міжнародних корпорацій – це управління міжнародними інвестиційними потоками. Даний напрямок містить у собі зазаначені обсяги, структуру, джерела можливих надходжень інвестицій, строки окупності, а також аналіз інвестиційного клімату в різних країнах і сферах передбачуваної інвестиційної діяльності міжнародної корпорації.

Зараз найбільш складною проблемою для міжнародної підприємницької, у т.ч. особливо інвестиційної діяльності є стан інвестиційного клімату. Інвестиційний клімат являє собою сукупність соціально-політичних, нормативно-законодавчих і фінансово-економічних факторів, що визначають режим сприяння, ступінь привабливості інвестиційних об'єктів, а також рівень ризиків інвестування. Існує кілька методів оцінки інвестиційного клімату, серед яких особливої уваги заслуговують три наступні:

1. універсальна;

2. спеціалізована;

3. бальна (рейтингова).

Універсальна методика оцінки характеризується тим, що охоплює максимальну кількість показників стану економіки, політичної стабільності, законодавчого середовища, кон'юнктури світових ринків, і дозволяє проаналізувати ситуацію в тій або іншій країні в даний момент.

Спеціалізована методика оцінки інвестиційного клімату охоплює країни, у яких здійснюються кардинальні перетворення, трансформації. Це стосується в даний час постсоціалістичних країн, або країн перехідної економіки. Особливість таких методик полягає в тому, що можливості інвестицій, у т.ч. надходження іноземних інвестицій у ці країни безпосередньо залежать від характеру здійснення реформи і перетворення.

Методика бальної (рейтингової) оцінки полягає в можливості зіставлення основних характеристик інвестиційного клімату в різних країнах і виведення результуючого показника на основі рейтингів, або індексів. Такі рейтинги слугують критерієм ранжирування країн з інвестиційної привабливості для міжнародних корпорацій, інвесторів. В даний час розраховуються до 20 різних рейтингів (індексів), у т.ч. індекс економічної волі (розраховується «Фо­н­дом наслідування» (Heritage Foundation) та жу­р­на­лом «Wall Street Journal»), індекс корумпованості (розраховується Міжнародною протикорупційною некомерційною організацією «Transparency International»), навколишнього середовища (розроблений у США Центром дослідження навколишнього середовища Йєльського університета (Yale Centre for Environmental Law and Policy)), індекс людського розвитку (розроблений Програмою Розвитку ООН (United Nations Development Programme)), індекс глобалізації (друкується відомою консалтинговою фірмою «A.T. Kearney») і т.і. Особливу увагу у міжнародних інвесторів викликає індекс «непрозорості» (opacity index), що складається фахівцями всесвітньо відомої міжнародної аудиторської і консалтингової компанії «Pricewaterhouse Coopers» з 2000 р. Даний індекс розраховується на основі характеристики п'ятьох факторів (корупція; законодавча система; макроекономічна політика; стандарти бухгалтерського обліку; система державно-правового регулювання бізнесу, а перші літери англійських слів, що позначають ці фактори (corruption; legal economic, accounting, regulatory), складають слово clear – ясність, прозорість) [2, 46].

«Непрозорість» національної економіки негативно впливає на інвестиційний клімат, що виражається: по-перше, у зростанні витрат на обслуговування капіталу. Так, премія за ризик «непрозорості» складає, за розрахунками фахівців, у Китаї – 13,16%, у Росії – 12,25%, в Індонезії – 10,1%, і т.д., у той час як, у США і Сінгапурі – 0%, у Чилі – 0,03%, у Великобританії – 0,6%, і т.д.; по-друге, у додатковому податку на прямі іноземні інвестиції; по-третє, у «недоодержанні» прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

Можна стверджувати, що якщо буде знижена або ліквідована «непрозорість», то Росія, наприклад, зможе збільшити надходження прямих іноземних інвестицій на 199-263%, або на 7,4-9,8 млрд. дол.; Індонезія – на 164-218% і на 1-1,3 млрд. дол., і т.д.

Особливе місце у формуванні інвестиційного клімату займають різного роду ризики, у т.ч. економічні, політичні, фінансові, валютні, а також інвестиційний.

Ризик – це атрибут прийняття рішенння у ситуації невизначеності. Наслідком інвестиційного ризику є знецінення інвестицій. У сучасній ринковій економіці майже всі компанії, як суб'єкти економічних відносин, знаходяться в стані невизначеності, що і породжує ризики. Наслідки недооцінки ризику можуть бути критичними як для окремого інвестиційного проекту, так і для будь-якої компанії в цілому. Тому вірну оцінку інвестиційного ризику й інвестиційного проекту варто розглядати як конкурентну перевагу, від повноти і якості оцінки яких залежить не тільки мінімізація можливих втрат, але й успішна реалізація проекта в цілому. У практиці міжнародного інвестиційного менеджменту зустрічаються різні види інвестиційних ризиків, у т.ч. діловий ризик, ризики ліквідності, курсовий ризик, бюджетний, контрактний і т.д. І кожний з них вимагає своїх методів рішення [13, 4]. Основними методами є: страхування від ризиків; створення резервних фондів; диверсифікованість інвестицій; підготовка інвестиційних проектів високої якості.

Управління інвестиційними ресурсами

Другий напрямок у системі міжнародного інвестиційного менеджменту – це управління інвестиційними ресурсами, якими володіє міжнародна корпорація і її підрозділи в різних країнах. Таке управління містить у собі програми реалізації інвестиційних проектів. Інвестиційний проект з погляду його реалізації являє собою сукупність організаційно-технічних і фінансово-економічних дій, метою яких є оптимізація інвестицій на всьому шляху їхнього здійснення.

Розрізняють дві категорії проектів. Перша категорія містить у собі проекти, які пов'язані з управлінням портфелем цінних паперів; друга – з управлінням портфелем реальних інвестицій.

Суть реалізації проектів першої категорії полягає у формуванні і використанні портфеля цінних паперів (акцій, облігацій, деривативів – похідних фінансових інструментів).

З метою ефективного використання такого портфеля інвестиційний корпоративний менеджмент визначає обсяг, структуру (організаційну, функціональну, галузеву, географічну), строк окупності, перспективи функціонування.

Головна ціль формування і використання даної категорії інвестиційних ресурсів міжнародних інвесторів полягає у підвищеній їхній ринковій капіталізації й у забезпеченні стійких позицій на світових фондових ринках.

Суть реалізації інвестиційних проектів другої категорії полягає у формуванні реального зарубіжного економічного сектора міжнародних корпорацій.

Головна задача міжнародного інвестиційного менеджменту полягає в підвищенні ефективності й зміцненні і поширенні цього сектора на основі нагромадження капіталу і постійного росту рівня капіталізації міжнародних інвестиційних ресурсів міжнародних корпорацій.

Реалізація всіх категорій, типів, форм міжнародних інвестиційних проектів здійснюється на основі розробки і формування певної програми їхнього фінансування. Дана програма повинна визначити необхідний обсяг інвестицій; оптимальну структуру інвестицій; баланс між приваблюваними фінансовими ресурсами й отриманого в результаті реалізації інвестиційних проектів прибутку. Особлива роль у програмі належить системі фінансування міжнародних інвестиційних проектів. Формуючи цю систему, міжнародний інвестиційний менеджмент керується наступними засадами.

1. Сучасна система фінансування міжнародної інвестиційної діяльності містить у собі дві основні категорії джерел – внутрішні і зовнішні джерела. Перші включають частину прибутку (нерозподілений прибуток) корпорацій, амортизаційні фонди, внутріфірмові кредити (кредити, які надаються головною компанією своїм підрозділам – дочірнім фірмам, філіям і т.д. і навпаки). Друга категорія джерел включає інвестиційні ресурси (у т.ч. у грошових, товарних, інтелектуальній формах), які надходять від інвесторів, власників фінансових ресурсів, у т.ч. банківські кредити, надходження за рахунок випуску корпоративних цінних паперів (акцій, облігацій), міжфірмові кредити і т.д. Принцип управління новими інвестиційними ресурсами полягає, в даному випадку, у встановленні раціонального співвідношення між двома категоріями джерел. У кожнім конкретному інвестиційному проекті співвідношення може бути різним. Але найвищої оцінки ефективності менеджменту компанії, у т.ч. особливо міжнародної корпорації є її здатність успішно працювати за рахунок «чужих грошей», тобто приваблюваних джерел. Так, активи самої успішної компанії всіх часів «General Motors Corporation» капіталізуються на даний час на 90% за рахунок позикових фінансових ресурсів. Крім того, корпоративний інвестиційний менеджмент зобов’язаний установлювати раціональне співвідношення між джерелами фінансування інвестицій у кожній із двох категорій. В умовах зростаючого ступеня економічної, фінансової, інвестиційної глобалізації серед зовнішніх джерел зростає роль і питома вага іноземних інвестиційних ресурсів. Так, частка зарубіжних секторів у загальній сумі активів англійської міжнародної корпорації «Vodafone» у 2001 р. склала більше 90%, американської міжнародної корпорації «General Electric» – більше 36% і т.д.

2. Другий принцип стосується вибору основи залучення фінансових джерел, поділяється: на борговий (кредити, облігації) або на пайовий (випуск чи придбання корпоративних акцій). Звідси визначається характер участі власників фінансових ресурсів у діяльності і управлінні об'єктами, які інвестуються – пасивний (кредитори, власники корпоративних облігацій) і активний (власники корпоративних акцій). Тут також установлюється раціональне співвідношення між борговими і пайовими формами участі.

3. Облік двох категорій інвесторів – індивідуальних і «колективних». Особливе місце в системі міжнародного інвестиційного менеджменту серед індивідуальних інвесторів займають найбагатіші інвестори, фінансові активи яких перевищують мільйон доларів. До початку 2004 р. нараховувалося 7,7 млн. таких індивідуальних інвесторів, загальні активи яких складали 28,8 трлн. дол. Причому вартість нерухомості і предметів розкоші в ці активи не включаються. Згідно деяких розрахунків, очікується збільшення кількості індивідуальних інвесторів-мільйонерів у середньому на 7% у рік, а до 2008 р. їхні загальні активи складатимуть 40,7 трлн. дол. Серед колективних інвесторів виділяються інституціональні інвестори, у т.ч. національні і міжнародні, глобальні. Останні відрізняються високим ступенем диверсифікованості інвестиційних портфелів, як організаційно-функціональною, так і географічною. У результаті зростає число транснаціональних інституціональних інвесторів. Зокрема в ЄС таких нараховується (за даними на 2003 р.) більш 4340, що складає 18% від їхнього загального числа [8, 18]. В останні роки інституціональні інвестори утворяться й у країнах перехідної економіки. В Україні таких інвесторів нараховується близько 100. Серед яких виділяється інвестиційна компанія «KP-Dragon». Ця компанія була заснована в Києві в 2000 р. з метою залучення західних портфельних і стратегічних інвесторів на українські ринки. Відомий міжнародний журнал «Euromoney» другий раз підряд назвав «KP-Dragon» кращою інвестиційною компанією України.

4. Цільова спрямованість фінансування різних інвестиційних проектів міжнародних корпорацій. Міжнародний корпоративний інвестиційний менеджмент виділяє дві головні цілі:

а) підвищення ефективності інвестиційних ресурсів (зростання прибутку, прибутковості, рентабельності і т.д.);

б) збільшення вартості капіталу, ринкової вартості компанії.