1. Теоретичні основи прийняття управлінських рішень

Процес прийняття управлінських рішень є основою менед­жменту. Планування, організація діяльності, мотивація і конт­роль - всі ці функції вимагають прийняття рішень. їх розробка є основоположною передумовою забезпечення конкурентосп­роможності продукції й компанії на ринку, формування раціо­нальних організаційних структур, ефективного розподілу ре­сурсів, проведення правильної кадрової політики, регулювання соціальних відносин, створення позитивного іміджу та досяг­нення довгострокових цілей міжнародної корпорації та ін. Про­цес прийняття рішень лежить в основі стратегічного, тактично­го та оперативного планування.

Управлінське рішення - це результат аналізу суб'єктом управління (особою чи групою осіб) інформації про стан системи та визначення сукупності дій, необхідних для ефективного роз­в'язання або уникнення проблем з конкретною метою.

Процес прийняття рішень в загальному розумінні складаєть­ся з ідентифікації проблем (можливостей) та вибору оптималь­ного рішення щодо їх подолання (використання).

Проблемою вважається ситуація, коли не досягається постав­лена мета.

Можливість - це ситуація, коли існує потенціал перевищен­ня результатів діяльності, які закладені в цілях організації.

Розрізняють стратегічні, тактичні та оперативні рішення.

Стратегічні рішення - це рішення, спрямовані на переве­дення організації з одного стану в інший. Тактичні рішення пов'язані зі структуруванням ресурсів корпорації й спрямовані на збільшення потенціалу їх використання. Оперативні рішення приймаються найчастіше і займають найбільше часу співробітників.

В основі діяльності міжнародної корпорації лежить певна сукупність стратегічних рішень, які приймаються менеджерами з відповідними повноваженнями. Ефективне управління перед­бачає, що ця сукупність раціонально сформована, тобто відпо­відає наступним вимогам:

1. Охоплюються всі ключові напрями, пов'язані із зовніш­ньою взаємодією міжнародної корпорації, незалежно від її організаційної структури управління.

2. Забезпечується можливість послідовної реалізації гене­ральної мети діяльності на підставі реалізації поточних планів і оперативних рішень у структурних підрозділах.

3. Відсутні внутрішні суперечності.

4. Усунення зовнішніх суперечностей рішень щодо міжнарод­ної діяльності досягається шляхом їх узгодження з рішеннями в інших сферах діяльності.

5. Орієнтація на оцінку тенденцій розвитку ситуацій.

Стратегічними вважаються такі рішення, що:

• безпосередньо пов'язані з глобальними цілями корпорації;

• орієнтовані на майбутнє міжнародної корпорації;

• зазнають істотного впливу з боку багатьох неконтрольованих зовнішніх чинників.

Стратегічні рішення характеризуються наступними особли­востями:

• відображають точку зору керівництва на те, що являє со­бою організація і що належить до сфери її діяльності;

• забезпечують взаємодію організації із зовнішнім середо­вищем;

• приймають до уваги власні ресурси організації з метою забезпечення відповідності між внутрішніми ресурсами та діловою активністю організації;

• враховують зміни в системі роботи організації;

• є дуже складними й приймаються в умовах невизначе­ності, тобто базуються на недостатній кількості інформації;

• потребують всебічного підходу до управління організацією;

• враховують тривалу перспективу та мають довгостроко­ве значення;

• базуються на інтересах зацікавлених осіб всередині організації;

• впливають на ресурсну базу організації та спричинюють організаційні рішення більш низького рівня.

Управлінські рішення поділяють на дві групи: запрограмо­вані та незапрограмовані рішення.

Запрограмовані рішення є результатом реалізації певної, заз­далегідь визначеної послідовності кроків або дій. Незапрограмовані рішення пов'язані з унікальними невизначеними ситуаціями, які мають важливе значення. На практиці майже не існує винятково запрограмованих чи незапрограмованих управлінських рішень. Багато з них різною мірою містять ознаки обох цих видів рішень.