2. Система інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій

Інвестиційний менеджмент міжнародних корпорацій – це система управління інвестиційною діяльністю. І, як будь-яка функціональна система, вона містить у собі певні складові, елементи, що самі являють собою системи або підсистеми.

До переліку системостворюючих елементів інвестиційного менеджменту відносяться:

1. цілі, задачі;

2. програми, функції;

3. принципи, правила;

4. механізм (методи, способи, інструменти, засоби);

5. інвестиційні проекти (проектування);

6. показники, результати, наслідки.

З урахуванням характеру, форм, напрямків, учасників інвестиційної діяльності, система інвестиційного менеджменту включає різні цілі і задачі. Але існує загальна стратегічна ціль, яка полягає в забезпеченні стійкого, ефективного використання і функціонування всіх інвестиційних ресурсів, якими володіють економічні суб'єкти.

Звідси, можна дати таке визначення: інвестиційний менеджмент міжнародних корпорацій – це комплекс наукових принципів, методів стимулювання й організаційних важелів впливу і використання різних інвестиційних ресурсів у міжнародному бізнесі з метою постійної підтримки і підвищення його ефективності.

Принципи інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій

Система інвестиційного менеджменту базується на певних принципах і правилах, якими керуються міжнародні корпорації.

Інвестиційний менеджмент міжнародних корпорацій базується на певних принципах, серед яких необхідно виділити наступні.

По-перше, принцип поділу повноважень між відповідними структурами міжнародної корпорації.

По-друге, принцип системності, що вимагає іфд міжнародних корпорацій встановлення певної збалансованості, зв'язку і взаємозв'язку між різними елементами міжнародної інвестиційної діяльності, а також між елементами системи інвестиційного менеджменту.

По-третє, принцип науковості і інноваційності, що вимагає пізнання законів і закономірностей розвитку об'єктів інвестування і здійснення інвестиційного менеджменту на основі новітніх технологій, у т.ч. новітньої інформаційної технології.

По-четверте, принцип пріоритетності визначених цілей, задач, функцій на різних етапах і напрямках інвестиційної діяльності міжнародних корпорацій.

По-п'яте, принцип оптимальної, раціональної достатності в інвестиційній діяльності міжнародних корпорацій, у т.ч. кількісної (обсяг, темпи інвестицій), якісної (рівень прибутковості, рентабельності, окупності, інноваційності) і структурної (організаційного, галузевого, географічного рівня глобалізації).

По-шосте, принцип планування і прогнозування (стратегічного, поточного, тактичного) інвестиційної діяльності міжнародних корпорацій.

Принципи міжнародного інвестиційного менеджменту обумовлюють певні функції системи управління інвестиційною діяльністю. Виконання кожної з функцій здійснюється за допомогою відповідних засобів, інструментів.

Функції інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій

Аналітична функція

Найважливішою функцією інвестиційного менеджменту є аналітична. Ця функція містить у собі шысть напрямкыв аналізу:

1. аналіз міжнародною корпорацією власних фінансових, виробничих ресурсів і розробка інвестиційної програми. Ця програма враховує обсяг, динаміку, структуру інвестиційних потоків;

2. визначення основних приорітетів в інвестиційній діяльності міжнародних корпорацій, в т.ч. географічних, галузевих;

3. аналіз зовнішнього середовища здійснення інвестицій, в т.ч. економічного, фінансового, політичного. Особливу увагу при цьому міжнародні корпорації приділяють аналізу різноманітних ризиків (кредитного, валютного і т.д.) та розробці програми управління ризиками (прогнозування можливих ризиків, методи регулювання ризиків);

4. аналіз інвестиційних ринків, відокремлюючи два основних сегменти – сегмент реальних інвестицій і сегмент фінансових ресурсів. Відповідно з цим міжнародні корпорації визначають цілі та задачі міжнародного інвестування. Головна мета для міжнародних корпорацій – поширення підприємницької діяльності за кордон;

5. визначення системи джерел і засобів фінансування інвестиційної діяльності міжнародних корпорацій. Розрізняють дві групи основних джерел - внутрішні (частина прибутку, амортизаційні фонди) та зовнішні (кредити і т.д.). Кожна міжнародна корпорація визначає для себе співвідношення між цими групами на різних етапах міжнародної діяльності;

6. аналіз міжнародних фондових ринків, на яких міжнародні корпорації здійснюють свою інвестиційну діяльність. Особливу роль міжнародні корпорації надають системі сек’юритизації цієї діяльності, тобто переміщенню фінансових активів за допомогою цінних паперів та інших фінансових інструментів. Використання фінансових інструментів, цінних паперів в якості засобу переміщення фінансових активів широке розповсюдження отримало з 80-х рр. XX століття. Це пояснюється наступними факторами: а) збільшення ступеня інвестиційних, валютних ризиків в сучасній ринковій економіці; б) ріст кількості «поганих позичок» (bad loans), «поганих боргів» (bad debts), де­фо­л­тів.

Про­бле­ма та­ких позик особливо гостро постає в країнах, які розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Наприклад­, су­­ма «поганих боргів» в КНР досягла до 2001 р. 600 млрд. дол. [29, 35]. Але в останні роки вона виникає і в розвинутих країнах. Так, загальна су­­ма «поганих боргів» Японії в 2002 р. до­сягла 1,2 трлн. дол. [17, 25]. Використання механізма сек’юритизації дозволяє вирішити ці проблеми так як:

1. будь-яка міжнародна позичка в цьому випадку набуває форми ліквідного актива, тобто може надходити на вторинні ринки, бути предметом купівлі-продажу;

2. кре­ди­т­ні, ва­лю­т­ні ризики пе­ре­кла­дыаються на інвесторів;

3. знижується вартість ресурсів, які залучаються;

збільшується коло інвесторів. Так, якщо в 1950-ті рр. домашні господарства (households) володіли пря­мо або побічно (че­рез вза­ємні фо­н­ди) лише 5% акціонерного ринка США, то у 1998 г. – 42% (5,35 трлн. дол.), в 2001 г. – майже 50% (7,6 трлн. дол.) [15, 117; 21, 7];

е. си­с­те­ма кредитування, міжнародного переміщення капіталу стає більш гнучкою, ефективною, менш складною.

Сучасні міжнародні корпорації використовують дві категорії фінансових інструментів в процесі сек’юритизації своєї інвестиційної діяльності: звичайні (класичні) цінні папери (облігації, комерційні папери та інші, а також акції); деривативи (в тому числі опціони на цінні папери, фінансові ф’ючерси, відсоткові свопи, форвардні контракти). Обсяг світового ринку деривативів збільшився з 800 млрд. дол. у 1986 р. до 16 трлн. дол. у 1990 р., 105 трлн. у 2000 р. та 120 трлн. у 2001 р..

Перша функція міжнародного інвестиційного менеджменту безпосередньо пов’язана з другою – інформаційною функцією.

Інформаційна функція

Сутність цієї функції полягає, з одного боку, в одержанні необхідної інформації (економічної, фінансової, комерційної, інноваційної і т.д.) міжнародною корпорацією, з іншого, – у наданні відповідної інформації всім потенційним партнерам.

Саме наявність і можливість одержання відкритої інформації забезпечує інвестиційну привабливість даного інвестиційного об'єкта, компанії, країни. Не випадково, відомі журнали «Fortune», «Forbes», «The Economist», «Euromoney» та ін. постійно періодично публікують основні економічні, фінансові, інвестиційні показники найбільших національних і міжнародних корпорацій.

У практиці інвестиційного менеджменту особлива увага приділяється не тільки своєчасному й у повному обсязі одержанню інформації, але й ретельній обробці її, а також вірному прийняттю рішень на основі цієї інформації. Відомі американські дослідники в галузі менеджменту Моріс Швейцер і Карен Р. Чінандер стверджують: «Рішення в бізнесі досить часто приймаються на основі невірної інформації, невірного її тлумачення або упереджень». Дослідники вказують на існування прямого зв'язку між кількістю вихідної інформації і якістю прийнятого рішення. Однак даний зв'язок не є автоматичним. У багатьох випадках вихідна інформація невірно використовується, інтерпретується або навіть буває негативно пов'язана з якістю рішень.

На практиці це виглядає в такий спосіб: висновки про ефективність працівника і його характеристика базуються на кількості часу, що той проводить на робочому місці. Або ж деякі дослідники й аналітики говорять про ступінь інноваційності фірми на підставі її витрат на наукові дослідження, що не цілком відповідає дійсності.

Звичайно ж, найчастіше інформація насправді є істотною – додатковий час, що співробітник проводить на роботі може і не позначитися на результатах цього року, але принесе позитивні результати в майбутньому.

Це дуже важливо для будь-якої компанії, як великої, так і малої.

Але в той же час менеджери зобов'язані ретельно аналізувати, розпізнавати і встановлювати наявність кореляції між вихідною інформацією і фінальною оцінкою [11, 45].

На важливість ретельної обробки інформації і правильного прийняття рішення в інвестиційному менеджменті звертають увагу й на інших дослідників.

Так, консультант із проблем управління, професор Технологічного університету в Дельфтє (Нідерланди) Х. Віссема відзначає, що досить часто менеджери, приймаючи невірні рішення, усвідомлюють, що вони проігнорували важливі сигнали – «проїхали на червоне світло».

Як показали проведені дослідження, навіть найбільш успішні керівники визнали, що проігнорували попереджуючі сигнали і не визнали помилок навіть після того, як вони стали нагляними.

Х. Віссема визначає поняття «їзди на червоне світло» як пропуск, ігнорування, придушення попереджуючих сигналів, що при правильній оцінці, могли б запобігти прийняттю невірних рішень.

Ігнорування «червоного світла» включає проходження через «мертву зону».

Така поведінка реалізується в декількох формах: пропуск сигналів або недоліків важливої інформації, ігнорування знаків або інформації, або їхнє придушення.

Описуючи механізм ігнорування або недогляду важливої інформації, Х. Віссема відзначає, що інформація надходить до менеджера з внутрішніх або зовнішніх джерел, кожне з яких впливає на процес прийняття управлінських рішень і «їзду на червоне світло». Тип прийнятого рішення залежить як від імені, відповідального за ухвалення рішення, так і від комплексу факторів, що складають його оточення.

Велике значення в процесі прийняття рішення має чутливість до попереджуючих сигналів. Ступінь «чутливості до червоного світла» виступає як індикатор ситуаційних факторів і залежить від того, як сприймається сигнал і обробляється інформація. Недостатня чутливість означає високу ймовірність ухвалення помилкового рішення. Оскільки ситуація «червоного світла» може неодноразово повторюватися і перерости в цілий цикл усе більш руйнівних наслідків, досить важливим є питання про те, скільки часу повинно пройти, перш ніж помилка буде помічена [28, 521-539].

Інноваційна функція

Сучасна ринкова економіка поступово, але впевнено набуває рис економіки знань (knowledge economy), або економіки, що базується на знаннях (knowledge-based economy), інноваційної економіки. Продукт ХХ в. – це інтелектуальний продукт: 60% ВВП усе ще лідируючої Америки (США) – інтелектуальний продукт; 70% вартості сучасного автомобіля – інтелектуальний продукт; 99% вартості усе ще процвітаючого Біла Гейтса – інтелектуальний продукт. У цих умовах здійснення інновацій (нововведень) є найважливішою цільовою функцією інвестиційного процесу. Інновації забезпечують необхідну кількість і якість інвестицій, конкурентноздатність вироблених на їхній основі товарів і послуг, реалізованих на внутрішніх і зовнішніх, міжнародних ринках. Таким чином, управління міжнародною інвестиційною діяльністю по своїй стратегічній спрямованості стає інвестиційно-інноваційним бізнесом.

Інноваційна функція міжнародного інвестиційного менеджменту здійснюється на основі дотримання, обліку визначених положень.

1. Інновації служать ключовою й узагальнюючою вимогою до інвестиційних стратегій міжнародних корпорацій. І перспективи мають лише ті міжнародні корпорації, що неодмінно зорієнтовані на нові технології, інновації, на інтенсивний тип відтворення.

2. Інновації носять циклічний характер. Інноваційні цикли нерозривно зв'язані з науково-технологічним, інвестиційними, життєвим циклом товарів і послуг, а також з економічними циклами, у т.ч. національними і світовими. Рівень інноваційної активності і структура інновацій істотно розрізняються згідно визначених фаз інноваційного циклу. У фазах економічної кризи і депресії (застою) інноваційна, а разом з нею й інвестиційна активність знижується, оскільки немає сенсу удосконалювати застарілу технологію і немає великих вільних інвестиційних ресурсів для освоєння нової техніки і технології. На цій фазі переважають мікроінновації, що не вимагають великих інвестицій, нерідко використовуються псевдоінвестиції, тобто спроби поліпшення застарілої техніки і технології. Нераціональність таких інновацій полягає в тому, що консервується технічне відставання в майбутньому. У фазах пожвавлення економічної активності настає пік інноваційної (і відповідно інвестиційній) діяльності. У цей період у значних масштабах освоюються базисні інновації, які вимагають великих і досить ризикованих (що окупаються в довгостроковій перспективі) інвестицій в освоєння нових поколінь техніки і технології, будівництво нових підприємств, у т.ч. науково-дослідних. У фазах підйому і стабілізації економічного розвитку повинні переважати поліпшуючі інновації. Такі інновації пов'язані з відносно меншими за обсягом і менш ризикованими інвестиціями.

3. Безперервність інноваційного процесу в загальній системі інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій. Звідси важливо робити оцінку, контроль, класифікацію інноваційного процесу. Існує багато способів і параметрів оцінки науково-технічного рівня й інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності. Ці проблеми розглядаються в спеціальному розділі даного учбового посібника. Тут лише звернемо увагу на те, що безперервність інноваційних процесів, яка забезпечує ефективність інвестиційної діяльності міжнародних корпорацій, потребує проведення певної класифікації елементів цих процесів, в т.ч. види, типи інновацій; організаційна структура інноваційних процесів в системі інноваційної діяльності міжнародних корпорацій; прогнозування інноваційного розвитку; глобалізація інноваційних процесів.

Міжнародні корпорації особливу увагу приділяють інформаційному оцінюванню ступеня глобалізації інноваційних процесів. Оцінюючи рівень такої глобалізації, менеджмент міжнародних корпорацій враховує масштаби міжнародного обміну інноваційними ресурсами; експортно-імпортну квоту у загальній вартості інноваційної продукції, яка реалізується, в т.ч. патентів, ліцензій, високотехнологічної продукції; транснаціоналізацію інноваційної діяльності корпорацій; формування міжнародних науково-технічних альянсів.

Особлива роль в інноваційній глобалізації належить транснаціоналізації інноваційного бізнесу, що супроводжується формуванням закордонних науково-дослідних секторів великих міжнародних корпорацій. Швидко розширюється географія формування і функціонування таких секторів.