3. Система фінансування міжнародної діяльності компаній

У сучасних умовах розвитку світової економіки, в умовах уже досить високого і зростаючого ступеня економічної інтернаціоналізації й особливо транснаціоналізації, безперервного росту числа міжнародних компаній значно зростає роль, значення міжнародного фінансування, у даному випадку фінансування закордонної діяльності міжнародної корпорації. Більшість міжнародних корпорацій має у своєму розпорядженні фінансові підрозділи (див. рис. 1.1., стр.14), що формують фінансовий блок системи міжнародного менеджменту. Цей блок містить у собі комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, трастові, пенсійні фонди і компанії.

Головною задачею такого фінансового блоку є залучення й акумулювання фінансових засобів. Крім залучення капіталу, на фінансовий блок покладається управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами і заявками на ці ресурси з боку інших підрозділів корпорації, розробка інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень, забезпечення економічної безпеки, управління ризиками, ефективний пристрій внутрішньої економіки всієї корпорації.

Фінансування закордонної діяльності сучасних міжнародних корпорацій являє собою складну систему, що включає різні форми, способи, джерела, а також фінансові комунікації.

Формування такої системи залежить від численних факторів, серед яких необхідно виділити наступні основні:

• фінансово-економічні параметри міжнародної корпорації і їхня організаційна структура;

• фінансово-економічні параметри міжнародної компанії і їхня організаційна структура;

• масштаби, структура і рівень розвитку фінансових ринків, у т.ч. національних і міжнародних;

• умови (економічні, соціальні, політичні, валютно-фінансові й ін.) для підприємницької діяльності іноземних компаній у приймаючих країнах.

Основною проблемою підприємницької діяльності будь-якої компанії, міжнародної корпорації особливо, є проблема оптимізації джерел фінансування цієї діяльності.

З цією метою використовується міжнародна система управління готівкою (international cash management). Суть системи полягає в тім, що міжнародна корпорація організовує внутріфірмові грошові потоки таким чином, щоб максимально знизити податки, витрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. У рамках системи міжнародного управління готівкою виділяють такі основні канали переміщення засобів у рамках міжнародної корпорації, як:

• прямий переклад капіталу;

• переклад дивідендів;

• плата за послуги (управлінські, науково-дослідні й ін.);

• плата за ліцензії;

• трансферні ціни у внутріфірмовій торгівлі;

• внутріфірмові кредити;

• внутріфірмове страхування.

Крім того, для рішення інших задач міжнародні корпорації використовують приховані методи перекладу прибутку, що здобувають вид обміну товарами і послугами між різними підрозділами корпорації. Завдяки цим каналам, міжнародна компанія виводить свої прибутки з-під контролю держави, що дає можливість першій ухилятися від сплати податків, уникати різноманітних обмежень, приховано фінансувати підрозділ (зокрема, для підтримки низьких цін).

Характеризуючи систему фінансування закордонної діяльності міжнародних корпорацій, необхідно розрізняти два рівні:

1. фінансування на рівні міжнародної компанії в цілому;

2. фінансування підприємницької діяльності її окремих закордонних підрозділів (філій, дочірніх компаній та ін.).

Розглянемо систему фінансування на рівні міжнародної корпорації. У цій системі виділяються два види джерел: внутрішні і зовнішні.

Внутрішні джерела – це система самофінансування міжнародної компанії, що містить у собі три головні складові: нерозподілений або реінвестований прибутки; амортизаційні фонди; внутріфірмові кредити. Подібну систему фінансування можна наочно представити у виді наступної схеми

Система міжнародної компанії є складною організацією, що включає більшу або меншу кількість підрозділів, розміщених у різних країнах.^* Кожні два таких підрозділи можуть мати між собою безліч різних, у т.ч. фінансових зв'язків. Якщо система складається з материнської компанії, регіональної фінансової штаб–квартири і двох діючих дочірніх фірм, число фінансових зв'язків дорівнює шести. Зі збільшенням кількості одиниць у системі міжнародної компанії число фінансових зв'язків росте в геометричній прогресії. Через кожен фінансовий зв'язок здійснюється безліч різних угод.

Сучасні міжнародні компанії характеризуються величезними економіко-фінансовими параметрами, а тому вони можуть здійснювати в значних масштабах фінансування своєї міжнародної діяльності за рахунок власних джерел. Так, активи всіх міжнародних корпорацій у 2001 р. склали 25 трлн. дол., обсяг продажів – майже 18 трлн. дол., загальна сума чистого прибутку – 600-700 млрд. дол., обсяг експорту – близько 4 трлн. дол. [15, 4].

Але оскільки міжнародні компанії здійснюють глобальну економічну експансію, глобальну зовнішньоекономічну діяльність, остільки вони мають потребу в додаткових, зовнішніх фінансових джерелах.

Зовнішні джерела міжнародної компанії – це засоби, які залучаються з меж міжнародної компанії і, саме головне, за які ці компанії платять (у формі позичкового відсотка, дивідендів, орендних платежів, роялті, і т.і.). Такі джерела включають дві категорії. Перша – це банківські кредити; друга – це випуск корпоративних облігацій, акцій і інших фінансових інструментів, за допомогою яких міжнародні компанії виходять на різні фінансові ринку.

В останні роки зростають масштаби і роль другої категорії зовнішнього фінансування інвестиційної діяльності міжнародних компаній. Так, якщо в 1992 р. із загальної суми зовнішніх джерел у 658 млрд. дол. на першу категорію приходилося менш 45%, а на другу – 55%, те в 1998 р., відповідно, – 30% і 70%.

Серед причин таких змін у системі зовнішнього фінансування виділяються наступні.

По-перше, формування і швидкий розвиток нового типу інвесторів – інституціональних (пенсійні фонди, страхові фонди, інвестиційні банки й ін.). В даний час нараховується понад 70 тис. інституціональних інвесторів з активами на суму більш 50 трлн. дол.

По-друге, сек’юритизація процесу міжнародного руху капіталу, тобто переміщення фінансових засобів за допомогою різних цінних паперів, особливо, так званих похідних фінансових інструментів (деривативів) – опціони, ф'ючерси, свопи і т.і.

По-третє, формування і швидкий розвиток дійсно міжнародних ринків капіталу – євровалютних, єврооблігаційних, єврокредитних.

Зовнішні джерела міжнародної компанії – це засоби, які залучаються з меж міжнародної компанії і, саме головне, за які ці компанії платять (у формі позичкового відсотка, дивідендів, орендних платежів, роялті, і т.і.). Такі джерела включають дві категорії. Перша – це банківські кредити; друга – це випуск корпоративних облігацій, акцій і інших фінансових інструментів, за допомогою яких міжнародні компанії виходять на різні фінансові ринку.

Система фінансування міжнародної діяльності на рівні окремих закордонних філій, дочірніх компаній міжнародної корпорації також містить у собі два види джерел – внутрішні і зовнішні. Але вони мають свою специфіку, свої особливості. Внутрішні джерела – це фінансові засоби даної філії (нерозподілений прибуток, амортизаційні фонди); зовнішні – це засобу, запозичені на місцевих, або на міжнародних ринках капіталів; кредити, отримані від батьківських компаній або інших філій даної міжнародної компанії (тобто від сестриних компаній); засобу, отримані від випуску і реалізації облігації, акцій і інших цінних паперів даної філії.

Необхідно помітити, що система фінансування міжнародної діяльності корпорації являє собою процес нагромадження капіталу на її закордонних підприємствах. А сам цей процес знаходиться в тісному зв'язку і взаємозв'язку з організаційно-інституціональною структурою закордонного сектора міжнародної компанії.

У ринковій економіці, заснованої на приватному підприємництві і конкуренції, перед всіма економічними суб'єктами постійно існує небезпека втрат і збитків (поряд з можливістю одержувати більше або менше прибутку). Така небезпека являє собою економічні ризики.