2. Платон та Аристотель як попередники соціологічної науки.

В Протосоціологічний період існувало два протилежні підходи до розуміння суспільства, які були започатковані античними мислителями, зокрема:

1. Платон тлумачив суспільство як штучне утворення, вигадане правителями, монархами задля блага народу. (його ідеї підтримували Дж.Локк, Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо)На його погляд, ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність (мудрість, мужність, самовладдя) із суспільною справедливістю, а це можливо якщо соціальна структура суспільства відповідатиме типам душі (правителі-філософи-, верхній щабель – розумні люди, другий – мужні воїни-охоронці, третій – ремісники та землероби). Головне зло суспільства людський егоїзм, що породжує комерціалізацію людських відносин. В основі вчення Платона поза історична абстрактна ідея, а не соціальні реалії

2. Аристотель тлумачив суспільство як природне явище, а суспільний стан розглядав, як долюдський. Держава (поліс) як різновид суспільства є природним явищем. Його ідеї підтримували Л.Сенека, Ж.Боден, Ш.Монтескє

Арістотель визначав людину „істотою політичною”, яка зв’язана та взаємодіє з іншими людьми, веде суспільний спосіб життя, не може існувати поза межами суспільства. А спілкування людей допомагає людині стати „суспільною істотою” Невід’ємною властивістю суспільства він вважав соціальну нерівність за майновим станом.

Філософи 17 ст. на відміну від Аристотеля виводили „суспільність” людини не з „вродженої” схильності до спілкування, а навпаки х її властивостей: прагнення свободи, егоїзму, агресивності. А тому люди мають дотримуватися суспільного договору.

3. Розвиток соціології в період середньовіччя.

У середньовіччі не з’явилося нічого принципово нового для соціологічного розуміння суспільства.

А.Августин вивчав людство, як Боже створіння, при цьому цінував розумову і фізичну працю.

А.Данте та Ф.Петрарка були представниками середньовічного ренесансного гуманізму – системи поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми взаємовідносин між людьми.

Соціалісти-утопісти (Т.Мор та Т.Кампанелла) обстоювали ідеї соціальної рівності, взаємодопомоги, що можливо лише за умови суспільної власності.

У 16 ст. європейські вчені обґрунтовували ідеологію державності для захисту власних інтересів:

Н.Макіавеллі – стверджував, що суспільство розвивається за природними принципами, при цьому основним був власний, матеріальний інтерес. „Макіавелізм” - право володарів застосовувати будь-які засоби для досягнення поставленої мети.

Ф.Бекон – людей об’єднує справедливість, для захисту якої потрібні закони, але у разі загрози інтересам більш сильної групи закони скасовуються

Ж.Боден вважав, що географічне середовище (клімат, рельєф) зумовлює особливості життя людини, їхні інтелектуальні здібності.

4. Передумови появи соціології як самостійної науки.

Соціологія як самостійна наука виникла на початку 19 ст. як відгук на загальний соціальний прогрес, в час глибоких соціальних змін, переходу від традиційного до індустріального суспільства і необхідності його поглибленого аналізу.

Термін походить від лат. Societas – суспільство та грецьк. logos - наука, вчення, тобто „соціологія” це наука про суспільство. Фундатором її вважають фран. філософа позитивіста О.Конта, який дав їй ім’я

Поява соціології була викликана розвитком суспільства та розвитком соціальної думки.

Основними передумовами цього були такі фактори:

1. соціально-економічні фактори: індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі та як наслідок нові спосіб життя та суспільні відносини

Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки.

2. соціально-політичні фактори: панування буржуазних верств, влада капіталу, демократизація

3. інтелектуальні: філософські ідеї епохи просвітництва, з її духовними орієнтирами (гуманізм, раціоналізм, свобода особистості)

Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. Також вплинули вчення марксистів.

4. наукові: поява емпіричних досліджень, зв’язаних з соціальною статистикою та досягнення природознавства, які могли бути використані для пояснення соціальних процесів і явищ.

5. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.

Америк. соціолог Голднер поділяє світову історію соціології на таких 4 етапи:

1. Соціологічний позитивізм (початок 19 ст.) – (О.Конт, Спенсер)

2. Марксизм (середина 19 ст.) (К.Маркс, Ф.Енгельс)

3. Класична соціологіця (кінець 19 ст. до 1 Світової війни) (Дюркгейм, М.Вебер, Г.Зімель)

4.Сучасний стан. (Парсонський структурний функціоналізм, Т.Парсон,)

У розвитку офіційної соціології також вирізняють 4 етапи:

1. Соціологічний позитивізм (19 ст.) – поява розробленої О.Контом програми перебудови наук на про суспільство на „позитивних” емпірично обґрунтованих засадах. Інтенсивний розвиток емпіричних соц. досліджень. У методології переважає позитивізм. В цей період набуває поширення марксизм (О.Конт, Спенсер, К.Маркс)

2. Перелом розвитку соц.теорії (кінець 19 ст. 20-ті рр. 20 ст.) криза натуралістичної соціології, розробляються методи „розуміючої” соціології. Виникає класична соціологія, відбувається інституалізація соціології як академічної дисципліни (створюються перші кафедри і факультети) (Дюркгейм, М.Вебер, Г.Зімель)

3. Розвиток соціології (кінець 20-х до 70-х рр. 20 ст.) – формування основних сучасних теорій соціології, галузева диференціація, подальше удосконалення методів дослідження. (емпірична соціологія)

4. Новітня соціологія (з 80-х р.) новітнє розв’язання проблем сучасності, усвідомлення необхідності аналізу та емпірії. (структурний функціоналізм, Т.Парсонс, символічний інтеракціонізм, етномето-ологія, феноменологія, гендерна соціологія)

6. О.Конт - засновник соціології. Обґрунтування О.Контом необхідності науки про суспільство.

1.Термін „соціологія” походить від лат. Societas – суспільство та грецьк. logos - наука, вчення, тобто „соціологія” це наука про суспільство. Її фундатором є фран. філософ позитивіст О.Конта, який дав ім’я цій науці. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.

За Контом - наука не пояснює а лише описує явища, відповідаючи на питання чому?, а має відповідати на питання як?, розкривати причини та суті явищ.Отримавши математичну та природничу освіту, Конт вважав, що наука про суспільство повинна бути точним знанням, невіддільними від законів фізики використовувати методи природничих наук.

Якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчатиме людські взаємодії на рівні суспільства.

Спочатку соціол. називалася „соціол.фізика”, яка свої відкриття мала здійснювати за допомогою спостережень, експерименту, порівняльного та історичного методу. При цьому все мало бути доказовим, об’єктивним і легко перевірятися.

За Контом уся система наук має ієрархію, що відбивала істор.процес розвитку знання від нижчого до вищого, складного: математика>астрономія>фізика >хімія>біологія> соціологія. Кожна наступна наука мала пояснити те, що не могла попередня. Залежність соціології від інших наук зумовила пізню появу соціальної фізики – соціології. Він вважав, що соціологія має вивчати суспільство, людину, закони соціальних явищ, обґрунтовувати ймовірність своїх висновків фактами в їх взаємозв’язку.

Нова наука, за Контом, має 2 розділи

– соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову

- соціальну динаміку, що вивчає закони руху та розвитку суспільства його прогрес.