Змістовий модуль 11. Графіка теоретичний блок Лекція 19. Графіка української мови.

План

1. Поняття графеми. Український алфавіт, його друкована і писана форми. Співвідношення між буквами і фонемами. Нелітерні графічні засоби.

2. Історичний розвиток письма, його види.

3. Основні форми стародавнього українського письма: устав, півустав, скоропис, «гражданка».

4. Формування української графіки. Історія літери ґ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Видайчук Т.Л. Історичний розвиток орфографічної системи // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. – К.: Київський університет, 2001. – Вип.2. – С.150 – 160.

3. Самар Н. Чи знаєте ви, що пишете «кулішівкою»? // Українська мова. – 1998. – № 41. – С.1.

4. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

5. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

6. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007.

7. Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2006.

Базові поняття: графема, алфавіт, буква, звук, фонема, графіка.

Українська графіка – розділ науки про письмо, який вивчає співвідношення між буквами, вживаними у мові, та її звуками.

Український алфавіт складається з 33 букв, з них 32 букви вживається для позначення голосних і приголосних звуків, а одна (ь) лише вказує на м’якість приголосного, після букви на позначення якого ставиться. Крім букв алфавіту, в українському письмі використовується ще 2 спеціальних знаки: апостроф і знак наголосу.

Сучасна українська літературна мова, як відомо, функціонує в двох різновидах – усному і писемному. Людство здавна відчувало гостру потребу у якомусь усталенні мовної інформації, у більш надійному її закріпленні, ніж людська пам’ять. Потреба ця була задоволена винайденням письма – системи засобів знакової, накреслювальної передачі мовної інформації.

Письмо, рукописне чи друковане, становить систему начертальних знаків – літер, букв, або графем (від гр. grapho – запис, накреслення), з допомогою яких фіксується людська мова.

Писемне мовлення, зберігаючись надовго, забезпечує спілкування людей, розділених простором і часом. Воно служить важливим засобом передачі нагромадженого досвіду одного покоління народу іншим, наступним поколінням.

Письмо широко використовується в усіх сферах суспільного життя. Значна перевага писемної мови пов’язана з тим, що її можна відтворювати багато разів, вибираючи для поглибленого ознайомлення або й вивчення окремі місця, можна повертатися до прочитаного багато разів тощо.

Поява письма відділена від появи мови величезним проміжком часу. Письмо не зразу стало таким зручним і надійним засобом, яким воно є тепер. Засіб цей удосконалювався протягом тисячоліть, у творчих пошуках і писемній практиці величезної кількості людей.

Предметне письмо (спілкування за допомогою предметів, які спеціально для цього призначалися і мали загальноприйнятий зміст) було першим кроком на далекому шляху розвитку письма.

Другим кроком у розвитку письма було малюнкове письмо, або піктографія (лат. pictus – розмальований, grapho – пишу) або «картинопис». Піктографія – найдавніший вид начертального письма, і ним більш чи менш регулярно користувалися колись усі народи.

Із письма малюнками розвинулось інше письмо – ідеографічне (від гр. іdео – образ, поняття, grapho – пишу). У ньому кожен знак виражає окреме поняття, а отже, й слово. Отже, ця система письма вже зв’язується з мовою на відміну від піктографії. Ідеографічне письмо змінюється складовим, де знак позначав певну послідовність звуків, з якого поступово розвивається звукове письмо. Ним користуємось і ми. У звуковому письмі кожний знак (буква) позначає вже не слово і не склад, а, як правило, звук. Це письмо повністю облишило передачу семантики і зосередилося тільки на зображенні звукової матерії мови.

За характером написання букв в історії нашого письма розрізняють три основні його форми: устав (уставне письмо), півустав і скоропис.

З 1708 р. в Росії внаслідок проведеної реформи алфавіту й графіки почали використовувати так званий «гражданський шрифт», розроблений за участю й українських вчених. З алфавіту було вилучено зайві букви, інші набули форми, яка в основному збереглася дотепер.

Український алфавіт поступово набував сучасного вигляду. Протягом ХІХ ст. до нього було введено букви і, є, ї, буквосполучення йо, ьо тощо. З часом вийшли з ужитку букви ъ, ы, э як такі, що не відбивали особливостей української фонетики. Остаточно український алфавіт у його сучасному вигляді був закріплений у «Словарі української мови» Б. Грінченка (1907 – 1909 рр.). У 1933 р. з нього було вилучено літеру ґ, яку 1990 р. відновили.