Змістовий модуль 2. Літературна мова і діалекти. Основні стильові різновиди писемної й усної форм української літературної мови теоретичний блок

Тема 3. Українська літературна мова. Поняття про діалекти

План

1. Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Діалектна основа української літературної мови.

2. Роль творчості видатних письменників у становленні української літературної мови.

3. Територіальні діалекти української мови.

4. Мовна норма. Загальна характеристика орфоепічних, орфографічних, пунктуаційних та стильових норм української літературної мови. Загальносуспільне значення норм літературної мови. Значення мовної культури для роботи вчителя.

Література

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Марун М. Чи є тотожними поняття мова і мовлення? // Дивослово. – 1999. – № 6. – С.11 – 13.

3. Степаненко М. «…Шевченкова мова й стала в нас за наріжну підвалину нашої літературної мови…» (Коротке слово про значення Великого Кобзаря в історії української мови) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 9 – 10. – С.4 – 16.

4. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

5. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

6. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

7. Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. – К., 1977.

8. Хом’як І. Взаємодія літературної мови і діалектів // Дивослово. – 2000. – №10. – С.12 – 14.

9. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007.

10. Ющук І. Мова як засіб спілкування // Дивослово. – 2004. – №8.

11. Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2006.

Базові поняття: літературна мова, народна мова, діалект, мовна норма.

Мова – одна з найхарактерніших ознак нації. Національною мовою українського народу є українська мова – велике духовне надбання.

Національна мова – це спільна мова всієї нації, одна з форм вияву національної культури. Поняття «національна мова» охоплює і літературну мову, і територіальні діалекти, і соціальні жаргони тощо. Воно ширше за поняття «національна літературна мова».

Сучасна літературна мова – це унормована, оброблена і відшліфована форма національної мови. Це мова державних установ, громадських організацій, школи, науки, культури, засобів масової інформації. Літературна мова становить культурне надбання нації.

Українська літературна мова сформувалася на основі середньонаддніпрянських говорів (південно-східних діалектів) і ввібрала в себе багато особливостей інших говорів. Виникнувши на ґрунті одного з говорів, літературна мова поступово набула наддіалектного характеру, оскільки повсюдно поширилася, стала обов’язковою для всіх членів суспільства.

Норми української літературної мови починають складатися ще з кінця 18 ст. і в першій половині 19 ст. І. Котляревський в «Енеїді» і «Наталці Полтавці» вперше увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову (полтавські говори). Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г. Шевченка, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Він підніс українську літературну мову на вищий, якісно новий рівень розвитку, на рівень високорозвинених європейських мов.

Основними ознаками літературної мови є її наддіалектний характер і стабільні літературні норми, які охоплюють усі рівні мовної системи.

Діалект (від гр. dialektos – розмова, говір, наріччя) – це територіальна відміна або місцевий різновид мови племені, народності, нації. Діалектизми – своєрідні елементи місцевих діалектів, що трапляються в літературній мові.

В українській мові розрізняють три групи діалектів (говорів) – південно-західну, південно-східну, північну. Для кожної з цих груп характерні особливості у фонетиці, граматиці, лексиці.

Літературна мова і народні говори – це одне нерозривне ціле, вони не роз’єднані між собою, а діють як єдиний могутній засіб вираження духовного життя народу.

Норми літературної мови – це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу правил відбору і вживання мовних одиниць на всіх рівнях – лексичному, орфоепічному, словотвірному, граматичному, стилістичному, орфографічному, пунктуаційному. Дотримання цих норм є невід’ємною ознакою освіченої людини.