93. Договір банківського рахунка

Поняття договору банківського рахунка

За договором банківського рахунка банк зобов'язується прий­мати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володіль­цеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Характеристика договору банківського рахунка

1. Укладення договору банківського рахунка є підставою для відкриття рахунка відповідного виду його власнику або визна­ченій ним особі. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів

174

операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому На­ціональним банком України. Укладати договори банківського рахунка і, відповідно, відкривати такі рахунки мають право як банки, так й інші фінансові установи.

Поточні рахунки відкриваються для зберігання коштів і здій­снення розрахунково-касових операцій юридичними та фізични­ми особами, в тому числі суб'єктами підприємницької діяльності.

2. Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок власника грошові кошти, що йому надходять, а також викону­ вати його розпорядження про перерахування і видачу відповід­ них сум з рахунка. Грошові кошти, що надійшли на рахунок клі­ єнта, зараховуються в день надходження до банку відповідного розрахункового документа та видаються або перераховуються з рахунка власника грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інші строки не передбачені договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на під­ставі його розпорядження. Також грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

3. Договір банківського рахунка є консенсуальним; стосовно ознаки оплатності ЦК передбачає обов'язок клієнта сплатити плату за виконання банком операцій за його рахунком, якщо це встановлено договором. Крім того, ст. 1070 ЦК встановлює обов'язок банку сплачувати проценти за користування грошо­ вими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта.

94. Договір факторингу

Поняття договору факторингу

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зо­бов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язуєть­ся відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Характеристика договору факторингу

1. За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження

175

другої сторони (клієнта) за плату. У наданні коштів за відповід­ну плату знаходять прояв ознаки кредитування, що в свою чер­гу дозволяє говорити про комплексну природу договору факто­рингу. Фактором може бути банк або фінансова установа, фі­зична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відпо­відно до закону має право здійснювати факторингові операції, а клієнтом — фізична або юридична особа, яка є суб'єктом під­приємницької діяльності. Боржник у відносинах, що опосеред­ковуються договором факторингу, участі не бере.

2. Клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За договором факторингу відбувається передання клієнтом своїх прав фактору (відступлення права вимоги), тож він є прик­ладом угоди, на підставі якої клієнт може бути замінений фак­тором (ст. 512 ЦК) і, відповідно, крім ознак кредитного догово­ру, має ознаки цесії. Специфіка договору факторингу полягає в тому, що його предметом може бути лише право грошової ви­моги — грошове зобов'язання — зобов'язання боржника спла­тити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-пра­вового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Інші, негрошові, вимоги кредитора до боржника не можуть бути предметом договору факторингу.

3. Предметом договору факторингу може бути право грошо­ вої вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а та­ кож право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня ви­ мога). При цьому майбутня вимога вважається переданою фак­ тору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо пере­ дання права грошової вимоги зумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Право грошової вимоги клієнта може бути також оформлене векселем.

4. Боржник зобов'язаний здійснити платіж фактору за умо­ ви, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідом­ лення про відступлення права грошової вимоги фактору і в цьо­ му повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає вико­ нанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Він має право вимагати від фактора надання йому в ро­ зумний строк доказів того, що відступлення права грошової ви­ моги фактору справді мало місце. Якщо фактор не виконає цьо­ го обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнту на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги фактору звільняє боржника від його обов'яз­ ку перед клієнтом.

176

5. Договір факторингу може бути як реальним, так і консен-суальним, проте завжди є відплатним. Реальність або консенсу-альність договору залежить від того, на яких умовах фактор фі­нансує клієнта (одразу передає або зобов'язується передати в майбутньому грошові кошти), а також від того, коли (одразу чи в майбутньому) клієнт відступить фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Момент набрання чин­ності договором факторингу з огляду на зазначену диспозитив-ність у цьому питанні повинен чітко зазначатись у договорі.