39. Права та обов'язки засновників та учасників господарських товариств

Правовий статус засновників та учасників господарських то­вариств, складовими якого є їх права та обов'язки, встановлю­ється на загальному рівні — законодавством, а на локальному (стосовно конкретного товариства певного виду) — як установ­чим документом, так і додатковими документами. До перших можуть належати, наприклад, статути (щодо акціонерних това­риств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю), засновницькі договори (щодо повних та командитних това­риств), а до останніх — додаткові документи, що не є установ­чими для певного виду господарських товариств, проте склада­ються з метою врегулювання відносин між засновниками та

70

учасниками (наприклад, засновницький договір, укладений засновниками акціонерного товариства).

Права учасників господарського товариства

Учасники господарського товариства мають право у поряд­ку, встановленому установчим документом товариства та зако­ном:

1. брати участь в управлінні товариством у порядку, визна­ ченому в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2. брати участь у розподілі прибутку товариства і одержува­ ти його частину (дивіденди);

1. вийти у встановленому порядку з товариства;

3. здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у то­ варистві, у порядку, встановленому законом;

4. одержувати інформацію про діяльність товариства у по­ рядку, встановленому установчим документом.

Учасники господарського товариства можуть також мати ін­ші права, встановлені установчим документом товариства та за­коном.

Обов'язки учасників господарського товариства

Учасники господарського товариства зобов'язані:

1. додержуватися установчого документа товариства та вико­ нувати рішення загальних зборів;

2. виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вкла­ ди (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що пе­ редбачені установчим документом;

3. не розголошувати комерційну таємницю та конфіденцій­ ну інформацію про діяльність товариства.

Учасники господарського товариства можуть також мати ін­ші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

40. Джерела та порядок формування статутного фонду господарського товариства

Статутний фонд (капітал) господарського товариства стано­вить сума вкладів його засновників та учасників.

Вкладом до статутного фонду господарського товариства мо­жуть бути гроші (в тому числі в іноземній валюті), цінні папе-

71

ри, інші речі (будинки, споруди, обладнання та інші матеріаль­ні цінності) або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку (права користування водою та іншими природ­ними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну власність), якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній пе­ревірці.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Закон «Про господарські товариства» додатково передбачає необхідність перевірки фінансового стану засновників (крім фі­зичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спро­можності здійснити відповідні внески до статутного фонду.

Порядок формування статутного фонду (капіталу), а також його мінімальний розмір залежать від виду господарського то­вариства.

Так, в акціонерному товаристві до дня скликання установ­чих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій. У випадках, коли всі акції акціонерного това­риства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій. При цьому засновники зобов'язані бути держа­телями акцій на суму не менше 25% статутного фонду і стро­ком не менше двох років. Статутний фонд акціонерного това­риства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 міні­мальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної за­робітної плати, що діє на момент створення товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю до моменту ре­єстрації кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30% вказаного в установчих документах вкла­ду. Це правило поширюється і на товариства з додатковою від­повідальністю. Статутний фонд товариства з обмеженою відпо­відальністю (товариства з додатковою відповідальністю) пови­нен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства.

Законом не передбачені норми щодо статутного фонду пов­ного та командитного товариств, тому його розмір та порядок

72

формування визначається самими учасниками в установчих до­кументах товариства.

і 41. Загальні підстави припинення суб'єктів підприємницької діяльності

Підстави припинення суб'єктів підприємницької діяльнос­ті залежать від їх юридичного статусу. Так, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам у результаті реорганізації або ліквідації за рішенням, прийня­тим засновниками (учасниками) юридичної осбби або уповно­важеним ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Різниця між реорганізацією та ліквідацією юридич­ної особи полягає у тому, що в першому випадку має місце припинення її функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову (тобто з правонаступником або правонаступниками), а у другому — остаточне припинен­ня діяльності суб'єкта підприємницької діяльності (без право­наступників).

Припинення юридичної особи шляхом ліквідації може бути добровільним або примусовим. Припинення юридичної особи в добровільному порядку здійснюється:

• за рішенням власника або уповноваженим ним органом, рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відпо­ відного рішення за власною заявою;

• у разі досягнення юридичною особою мети, закріпленої в установчих документах та заради якої її було створено;

• у разі закінчення певного строку, на який була розрахо­ вана діяльність юридичної особи.

В примусовому порядку припинення юридичних осіб відбу­вається у разі:

• визнання недійсним запису про проведення державної ре­ єстрації через порушення закону, допущені при створенні юри­ дичної особи, які не можна усунути;

• провадження діяльності, що суперечить установчим доку­ ментам, або такої, що заборонена законом;

• невідповідності мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

• наявності в Єдиному державному реєстрі запису про від­ сутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

73

• визнання недійсними або такими, що суперечать законо­ давству, установчих документів;

• визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених чинним законодавством);

• неподання протягом року до органів державної податко­ вої служби податкових декларацій, документів фінансової звіт­ ності відповідно до закону.

На відміну від юридичних осіб, фізична особа — суб'єкт під­приємницької діяльності не припиняється, а припиняє свою підприємницьку діяльність. Припинення підприємницької ді­яльності відбувається у разі:

• прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

• смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підпри­ ємець;

• постановлення судового рішення про оголошення фізич­ ної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

• постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

— постановлення судового рішення про припинення під­ приємницької діяльності фізичної особи-підприємця з таких підстав:

1. визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;

2. провадження фізичною особою підприємницької діяль­ ності, що заборонена законом;

3. неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.