101. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності Конституційним Судом України

Можливості щодо захисту прав і законних інтересів Консти­туційним Судом України визначені Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України», відпо­відно до ст. 13 якого Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

• конституційності законів та інших правових актів Верхов­ ної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Мі­ ністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• відповідності Конституції України чинних міжнародних до­ говорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

— додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

194

— офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду не належать питан­ня щодо законності актів органів державної влади, органів вла­ди Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовря­дування, а також інші питання, які віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Зважаючи на те, що Конституцій­ний Суд вважається єдиним органом конституційної юрисдик­ції в Україні, перелічені повноваження є його виключною ком­петенцією.

Стосовно підприємницької діяльності найчастіше Консти­туційним Судом приймаються рішення щодо:; офіційного тлу­мачення положень того чи іншого нормативного акта. Наприк­лад, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про пра­цю України було дано офіційне тлумачення терміна «законо­давство», який охоплює закони України, чинні міжнародні до­говори України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, а також постанови Верховної Ради Укра­їни, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відпо­відно до Конституції України і законів України. Рішенням від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99 у справі за конституційними подан­нями Вищого арбітражного суду України та Генеральної про­куратури України щодо офіційного тлумачення положень стат­ті 2 Арбітражного процесуального кодексу України встановле­но, що прокурори та їх заступники подають до господарських судів позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підпри­ємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Вони самостійно визначають і обґрунтовують у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є підста­вою для порушення справи в господарському суді.

У Рішенні від ЗО травня 2001 р. № 7-рп/2001 у справі за кон­ституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлума­чення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конститу­ції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що положен-

195

ня Кодексу України про адміністративні правопорушення не поширюються на юридичних осіб. Рішенням від 2 липня 2002 р. № 13-рп/2002 у справі за конституційним зверненням відкри­того акціонерного товариства «Концерн Стирол» щодо офіцій­ного тлумачення положення абзаца першого пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу Укра­їни до підвідомчості господарських судів віднесено справи про визнання недійсними чинних як нормативних, так і ненорма­тивних актів незалежно від дати їх прийняття.

У Рішенні від 5 лютого 2004 р. № 2-рп/2004 у справі за кон­ституційним поданням Світязької сільської ради Шацького ра­йону Волинської області про офіційне тлумачення терміна «пе­редача», який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», Конститу­ційний Суд України встановив, що під цим терміном розумієть­ся набуття (перехід) права на земельні ділянки (права власнос­ті або права користування) на підставі відповідних юридичних актів. З моменту прийняттяТРішення Конституційного Суду Ук­раїни від 24 лютого 2004 р. № З-рп/2004 у справі за конститу­ційним зверненням спільного підприємства «Мукачівський плодоовочевий консервний завод» про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення третейських судів набули ознак вико­навчих документів, на підставі яких за заявою стягувача або йо­го представника про примусове виконання рішення державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), район­них у містах відділів державної виконавчої служби мають забез­печити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом. Рішенням від 11 листопада 2004 р. № 16-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Зако­ну України «Про кооперацію» Конституційний Суд України визначив особливості правового статусу майна організацій спо­живчої кооперації.