106

Державний вищий навчальний заклад

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

О.В. Синєокий, О.О. Ганзенко

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

СУДОВИХ, ПРАВООХОРОННИХ

ТА ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІВ

В УКРАЇНІ

Навчально-методичний посібник

Рекомендований до друку Вченою радою

Запорізького Національного університету.

Протокол №_____ від_________2009 р.

Запоріжжя

2009

 З М І С Т

ВСТУП

Частина 1: ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Поняття, зміст і система правоохоронної діяльності

Завдання, тести для самоконтролю та література до теми 1

Тема 2. Судова влада і судова система

Завдання, тести для самоконтролю та література до теми 2

Тема 3. Органи прокуратури

Завдання, тести для самоконтролю та література до теми 3

Тема 4. Органи внутрішніх справ і служби безпеки України

Завдання, тести для самоконтролю та література до теми 4

Тема 5. Органи виконання покарань, податкова міліція, митна служба, прикордонні війська, військова служба правопорядку в Збройних силах України

Завдання, тести для самоконтролю та література до теми 5

Тема 6. Адвокатура та інші правозахисні органи

Завдання, тести для самоконтролю та література до теми 6

Частина 2: ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Перелік запитань з модульного контролю

Тести для самоконтролю (з відповідями)

Тести для самоконтролю (без відповідей)

Індивідуальні завдання

Теми контрольних робіт

Теми курсових робіт

Питання на іспит

Рекомендована література

Висновки

ВСТУП

„Судові та правоохоронні органи України” – навчальна дисципліна, яка виконує дві основні функції: функцію ознайомлення студента із структурою, завданнями, повноваженнями судових і правоохоронних органів та професійно орієнтаційну функцію, яка дозволяє студенту вже на першому курсі визначити для себе сферу майбутньої професійної діяльності. Фактично, вся юридична діяльність поділяється на дві основні сфери: правоохоронна та правозахисна. Молодій людині важливо визначитись із власним вибором – стати співробітником державного органу чи бути цивільним юристом. Тому у рамках зазначеного курсу окремо розглядається і правозахисна діяльність, яку здійснюють адвокати, нотаріуси тощо.

Окрему увагу приділено одному із основних завдань судових та правоохоронних органів – протидії злочинності. Злочинність, як відомо, соціальне явище, що супроводжує людство стільки часу, скільки існує саме суспільство. Суспільна і державна практика виробляла і виробляє форми, методи і заходи боротьби з нею. Історія останніх двох століть свідчить, що при трансформуванні авторитарних держав у правові правоохоронна функція не втрачає свого значення, а, навпаки, значно розширюється, оскільки виконання задач, пов’язаних із захистом прав і свобод людини і громадянина від правопорушень, вимагає використання всіх юридичних засобів у сукупності.

Правоохоронна діяльність розробляється колективно, у межах демократичних і гуманістичних інститутів і принципів, оформляється в нормативно-правових, управлінських, оперативних і процесуальних рішеннях і лише після цього втілюється на практиці.

Окрему увагу у посібнику приділено висвітленню завдань і повноважень адміністративних судів України, їх адміністративно-процесуальній реалізації. Реформаційні процеси, які відбулися у сфері судової влади і відповідного законодавства, обумовлюють потребу у ґрунтовному дослідженні особливостей функціонування та здійснення правосуддя адміністративними судами. Тому вивчення системи та особливостей здійснення правосуддя адміністративними судами України є невід’ємною складовою процесу засвоєння студентами юридичного факультету такої фундаментальної дисципліни як “Судові та правоохоронні органи України”.

Навчальний матеріал посібника поданий таким чином, що студент має спершу опрацювати теоретичний матеріал, викладений в окремому підрозділі та закріпити вивчене, проаналізувавши висновки, які подаються до кожного параграфа розділу. З метою перевірки повноти та якості отриманих знань у кінці кожного параграфу розділу наводиться перелік контрольних запитань, які стосуються основних (опорних) положень поточної теми розділу. З метою додаткового поглибленого опрацювання теми, до кожного параграфу пропонується перелік основної літератури, додаткова література надається двічі: наприкінці тем занять, а також у загальному переліку бібліографічних джерел з навчального курсу “Судові та правоохоронні органи України”.

Ч а с т и н а 1:

 Тези лекцій

Тема 1 Поняття, зміст і система правоохоронної діяльності Основні питання теми:

1. Предмет, система і завдання дисципліни “Судові і правоохоронні органи України” та співвідношення її з іншими юридичними дисциплінами.

2. Зміст правоохоронної діяльності та її ознаки.

3. Поняття, види і класифікація правоохоронних органів.

4. Функції правоохоронної діяльності.

5. Проблеми координації правоохоронної діяльності.

 1. Предмет, система і завдання дисципліни “Судові і правоохоронні органи України” та співвідношення її з іншими юридичними дисциплінами.

Зазначають п’ять базисних завдань, що характеризують спрямованість і ефективність діяльності правоохоронних органів: 1) збереження (охорона) наявного конституційного ладу; 2) захист конституційних прав і свобод громадян; 3) захист правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника; 4) цілеспрямований розвиток системи судової та правоохоронної діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних і якісних показників; 5) боротьба зі злочинністю.

Отже, незважаючи на те, що правоохоронна діяльність має давню історію, а термін «правоохоронні органи» є одним з найбільше що часто використовуються в праві, у нашій країні до сьогоднішнього дня ще не склалося чіткого і єдиного уявлення щодо його змісту через відсутність його законодавчого визначення. Верховна Рада України нечітко, суперечливо і непослідовно використовує це поняття в різних законах, що так або інакше стосуються діяльності правоохоронних органів. У більшості законів про організацію і діяльність цих органів (зокрема – міліції і прокуратури) вони ні єдиного разу навіть не названі як «правоохоронні». Такий висновок можна зробити зі змісту норм, що містяться в інших законах України. Більш того, різними законами і нормативно-правовими актами навіть по-різному визначений статус тих самих правоохоронних органів. Така ситуація свідчить не тільки про відсутність єдиного підходу в розумінні того, які ж органи однозначно є правоохоронними. Деякі автори вважають, що правоохоронну діяльність здійснюють органи й організації двох видів: 1) державні: суди, органи прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, державної безпеки, податкової служби і деякі інші; 2) недержавні: адвокатура, нотаріат і деякі інші громадські організації.

У широкому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність усіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, законності та правопорядку.

У вузькому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність спеціально уповноважених органів (державних та недержавних) з охорони права від правопорушень, що здійснюється у встановленій законом формі згідно з компетенцією того чи іншого органу.

Необхідно вказати на ряд її істотних ознак: 1) правоохоронна діяльність має владний характер, який полягає у захисті певних суспільних відносин уповноваженими органами. З метою припинення протиправної діяльності правоохоронні органи в рамках своїх повноважень використовують як запобіжний захід примуса; 2) правоохоронна діяльність здійснюється не будь-яким способом, а лише із застосуванням юридичних заходів впливу до правопорушників. До них прийнято відносини заходи державного примусу і стягнення; 3) правоохоронна діяльність має правозастосовчий характер рішень, що приймаються. Її особливість полягає не у встановлені нових норм права, а у застосуванні чинних норм; 4) реалізація правоохоронної діяльності покладається на спеціально уповноважені органи, які комплектуються відповідним чином підготовленими службовцями, в основному юристами, а для здійснення цієї діяльності держава виділяє відповідні матеріальні ресурси.

Зв’язок навчальної дисципліни „Судові та правоохоронні органи України” з іншими навчальними дисциплінами.

Кримінологія, яка вивчає закономірності, стан, динаміку та географію злочинності, її причини й умови, а також особу злочинця, дає поштовх правоохоронним органам для вивчення антисоціальних явищ, пошуку способів запобігання злочинності, розкриття й попередження злочинів як на рівні суспільства, так і на рівні середніх і малих соціальних груп, а також на індивідуальному рівні. Зв’язок між кримінологією й навчальною дисципліною про суд, правоохоронні та правозахисні органи має методологічне значення, оскільки саме кримінологія є джерелом знань про негативні соціальні тенденції, зародження або посилення конфліктних ситуацій, небажаних відносин. Кримінологія орієнтує правоохоронну діяльність і правоохоронні органи в напрямах посилення боротьби зі злочинністю, активізації правовиховної роботи серед осіб, які перебувають під впливом правоохоронної діяльності.

Спрямованість юридичної діяльності межує з поняттям “управління” або “керівництво” соціальними процесами, діяльністю державних органів, які є предметом адміністративного права. У курсі “Судові та правоохоронні органи України” проаналізовано лише найважливіші елементи структури судової та правоохоронної діяльності, які характеризують саме спрямованість на охорону й захист конституційних цінностей української держави та суспільства, й у зв’язку з цим її визначають ефективною. У правоохоронній і судовій діяльності реалізують охоронну функцію Української держави як публічної інституції, що є вагомим фактором формування ідеології українського державотворення й суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість і ефективність конституційного порядку. Спрямованість діяльності судових і правоохоронних органів трансформується в її завдання. Правовий зміст завдань стабілізує, впорядковує її. Спеціалізація права обумовлює ситуацію, яку можна охарактеризувати як “інфляцію права”, тобто законів, норм багато, але зрозуміти, що й як вони регулюють дуже складно.

 2. Загальна характеристика правоохоронних органів

Питання про визначення поняття «правоохоронні органи» є дискусійним не тільки в теорії. Відсутня однозначність у його розумінні і серед практичних працівників самих цих органів. Усе це приведе до колізій і нерозуміння при застосуванні тих чи інших законодавчих положень.

Одні автори вважають, що цим поняттям охоплюються усі без винятку державні органи, що хоча б до деякої міри наділені повноваженнями, зв'язаними з охороною права. Правоохоронні органи – це система органів, що уповноважені державою здійснювати нагляд і контроль за точним і неухильним дотриманням законів усіма громадянами, посадовими особами, підприємствами, установами й організаціями, забезпечувати правопорядок, застосовувати примусового заходу до правопорушників. Крім того, деякими авторами затверджується, що до розглянутої системи входять не тільки державні органи, а й громадські організації (наприклад, правові інспекції).

Відповідно з іншою точкою зору, правоохоронні органи – це винятково державні органи, що, діючи у твердих рамках кримінально-процесуальної чи адміністративної процедури, ведуть боротьбу зі злочинністю і правопорушеннями, що передбачають юридичну відповідальність винятково в сфері публічного права: суди, органи прокуратури, міліції, податковій міліції, служби безпеки, державної охорони, прикордонні війська, військова служба правопорядку в Збройних Силах України, органи дізнання державної митної служби, органи дізнання державного пожежного нагляду, Державний департамент із питань виконання покарань.

Існує і третя позиція, відповідно до якої правоохоронними органами є винятково органи прокуратури й органи досудового слідства і дізнання, що безпосередньо діють у границях карного судочинства коштами, установленими карно-процесуальним законодавством України, і ведуть боротьбу з найбільш тяжкими порушеннями законності – злочинами. Всі інші державні органи, що охороняючи право, діють у рамках адміністративної, дисциплінарної і цивільно-правовий (майнової) відповідальності, тобто за рубежем карного судочинства відносяться до правозахисних органів. Останнім часом висловлюється думка, що суди не слід відносити до правоохоронних органів. Вони є органами судової влади і не повинні включатися в загальний список з органами виконавчої влади (прокуратура, МВС, СБУ). Слід зазначити, що критерії виділення правоохоронних органів з маси інших органів зовсім не такі, котрі покладені в основу поділу галузей влади (судової, виконавчої, законодавчої). Відтак ми дійдемо такого висновку, що правозастосовчу і контрольну функції, що безумовно зв'язані зі зміцненням правового режиму в країні, до правоохоронної функції відносити не можна, оскільки це різні види діяльності державних органів, а терміни, якими вони називаються, не є синонімами і мають різне лексичне значення. Саме сама спеціальна охорона права і є змістом і змістом правоохоронної діяльності. Її суть полягає в тому, що для здійснення конкретного виду охорони права створюється спеціально уповноважений на те державний орган. Цей вид діяльності для такого органа є основним (головним, визначальним), і виконується він відповідно до встановленого законом процедурою. Тільки такий підхід до визначення кола державних органів, що входять у систему правоохоронних органів України, можна вважати найбільш переконливим.

 Правоохоронні органи – це державні і суспільні установи й організації, що покликані забезпечувати законність і вести боротьбу зі злочинністю й іншими правопорушеннями.

До ознак правоохоронних органів відносяться: 1) їх державно-владний, юрисдикційний характер; 2) підзаконність та точна регламентованість діяльності; 3) правозастосовча суть рішень, що приймаються ними; 4) застосування державного примусу в процесі виконання покладених на них завдань.

Правоохоронна діяльність може здійснюватися не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування юридичних заходів впливу до правопорушників: а) примусового заходу (заборона робити те, що закон охороняє); б) міри державного стягнення (карати тих, хто цей закон порушує).

Юридичні заходи впливу повинні відповідати розпорядженню матеріального і процесуального закону чи іншого правового акта. Відступ від розпорядження закону, під яким би те ні було приводом і в якому б то ні було напрямку, вважається актом беззаконня.

Правоохоронна система не є ієрархічною. Організаційне розосередження правоохоронних органів по всіх галузях державної влади перешкоджає їхньої корпоративності, безконтрольності, дисфункційності. Одні правоохоронні органи створюються для зміцнення законності і правопорядку в межах адміністративної, дисциплінарної і цивільно-правовий (майнової) відповідальності. Інші – для боротьби з найбільш тяжкими порушеннями законності – злочинами.

 3. Функції правоохоронної діяльності

За своїм змістом правоохоронна діяльність не є односкладовою. Вона містить у собі кілька конкретних напрямків (функцій): 1) правосуддя – найважливіше і ведуче місце; 2) прокурорський нагляд; 3) досудове розслідування кримінальних справ; 4) захист по кримінальних справах; 5) надання різноманітної юридичної допомоги (представництво, консультації); 6) охорона суспільної порядку і безпеки громадян.

Основні напрямки судової і правоохоронної діяльності визначаються багатогранністю видів державної діяльності, що виконують різні соціальні функції. Функції правоохоронної діяльності характеризуються чітким розподілом компетенції правоохоронних органів. Тому наявність чи відсутність функції правоохоронної діяльності є підставою для визначення відповідного правоохоронного органа. Якщо є функція, то, відповідно, є і правоохоронний орган; немає функції – немає і правоохоронного органа. Усі функції взаємозалежні і доповнюють один одного.

 До основних функцій правоохоронної діяльності відносяться:

1. Конституційний контроль: Ця функція зв'язана з діяльністю, спрямованої на усунення порушень розпоряджень Конституції України, і з тлумаченням окремих статей Конституції України.

2. Правосуддя: Ця функція зв'язана з захистом і відновленням найбільш значних прав і законних інтересів фізичних осіб, підприємств, організацій, установ, колективів, колгоспів, об'єднань, а також із сучасним, справедливим дозволом цивільних і кримінальних справ власне кажучи.

3. Прокурорський нагляд: Укладається в припиненні порушень закону, захисту інтересів громадян, підприємств, організацій, установ за допомогою заходів прокурорського реагування.

4. Попередження, виявлення і розслідування злочинів: Цією функцією наділено декілька правоохоронних органів, що зобов'язані сприяти виявленню правопорушень, розкриттю злочинів і викриттю осіб, винних у їхньому здійсненні.

5. Надання юридичної допомоги і захист по кримінальних справах: Укладається у виконанні різних дій щодо захисту прав і інтересів громадян, організацій, підприємств, установ, об'єднань – державних, суспільних; представництву в судових і інших органах, по наданню кваліфікованої юридичної допомоги особам, притягнутим до кримінальної відповідальності.

Поділ органів, що створені для охорони права різними юридичними коштами, на судові, правоохоронні, правозахисні теж не є переконливим. По-перше, слова «охорона» і «захист» практично однакові за змістом.

«Охорона» – це захист того, за чим велося спостереження. У випадку небезпеки охоронець зобов’язаний негайно прийняти захисні міри, тобто відстояти те, що він охороняє. У зв’язку з цим уся правоохоронна діяльність за своїм характером є правозахисною.

Правоохоронний орган – це державний орган, основним предметом діяльності якого є законодавчо визначені функції чи завдання по охороні права, відновлення порушеного права чи організація виконання покарання, захист національної безпеки, підтримки правопорядку, забезпечення стану законності.

Кожен орган, що входить у правоохоронну систему України, займає самостійне місце як у державному апараті, так і серед інших правоохоронних органів, має свою чітко визначену законом сферу діяльності. Компетенція, відомча приналежність і методи діяльності цих органів різні. Головне, що їх поєднує – однорідність цілей і задач, спрямованих на зміцнення правового режиму в державі, що породжує об'єктивну необхідність функціональної взаємодії.

 4. Координація правоохоронних органів

Координаційну роль у боротьбі зі злочинністю покладена на органи прокуратури. Координація діяльності правоохоронних органів дозволяє запобігти дублюванню тих самих заходів і дозволяє більш раціонально використовувати можливості відповідних структур правоохоронних органів правильно розподілити сили для виконання запланованих заходів. Треба особливо зазначити, що координація діяльності правоохоронних органів не повинна перетворюватися в колективне керівництво цими структурами.

Координаційна нарада – це колегіальний орган, що визначає головні напрямки боротьби зі злочинністю, погоджує спільні заходи щодо попередження злочинності. На розгляд координаційних нарад виносяться проблеми, що стосуються всіх правоохоронних органів, що приймає участь у такій нараді.

Таким чином, координація діяльності правоохоронних органів є найбільш придатною формою узгодження їхніх дій і необхідною умовою в боротьбі зі злочинністю і корупцією.

 Контрольні запитання:

1. У чому полягає специфіка судової діяльності порівняно з правоохоронною?

2. Як Ви розумієте такі ознаки судової діяльності як юрисдикційність, публічність і субординаційність?

3. Чим можна пояснити потребу утворення інститутів із правозахисної діяльності?

4. Що є спільного й чим різняться правоохоронна та правозахисна діяльність?

5. Чи можлива приватна правозахисна діяльність?