Основні питання теми:

1. Поняття і завдання органів внутрішніх справ України.

2. Структура і характеристика напрямків діяльності органів МВС України.

3. Завдання органів безпеки в правовій державі.

4. Принципи діяльності, права та обов’язки працівників органів СБУ.

5. Поняття, види і завдання органів дізнання в Україні.

6. Органи досудового слідства України.

7. Оперативно-розшукова діяльність: поняття, завдання, особливості.

 1. Поняття і система органів внутрішніх справ.

Органи внутрішніх справ – реалізують державну політику в сфері захисту прав і воль громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних зазіхань.

Міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, а також власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція є єдиною системою органів, які входять до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконують адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Правову основу діяльності міліції становлять Конституція України, закони України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", Кримінально-процесуальний кодекс України, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, міжнародні правові акти, ратифіковані у встановленому порядку.

 2. Принципи діяльності міліції

Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням, незалежності від впливу будь-яких політичних і громадських об'єднань. Діяльність міліції є гласною. За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про міліцію" основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень.

Організаційна структура і штатна чисельність міліції визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Міліція складається з таких підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

 3. Права та обов’язки працівників міліції

Застосуванню фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника. Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичної сили і спеціальних засобів, а також застосування зброї, працівник міліції зобов'язаний негайно і письмово повідомити своєму началь­никові для сповіщення прокуророві. Вогнепальна зброя як крайній захід може застосовуватись в таких випадках: для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров'ю, для звільнення заручників; для відбиття групового або збройного нападу; для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти; для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю і здоров'ю людей. Забороняється застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей.

 До спеціальних засобів, які мають право застосовувати працівники міліції, відносять наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні й транспортні засоби. Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком Міністерства охорони здоров'я України та Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах масової інформації. Перевищення повноважень щодо застосування сили, у тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Працівникам міліції забороняється займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, вони не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. Працівники міліції мають право створювати професійні спілки, але їм забороняється організовувати страйки або брати в них участь. Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину.

 4. Завдання і структура органів служби безпеки України

Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Вона підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На СБУ покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягання з боку окремих організацій, груп та осіб. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки.

Правову основу діяльності СБУ становлять Конституція України, закони України "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", інші законодавчі акти України.

Для виконання поставлених завдань СБУ зобов'язана здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення владою внутрішньої та зовнішньої діяльності; проводити заходи щодо контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, попередження і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України, забезпечення оборонного комплексу Збройних Сил України.

 5. Права та обов’язки працівників органів СБУ

Для виконання покладених обов'язків органи і співробітники СБУ мають певні права, які закріплені законами України "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність" та "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". Згідно з цими законами співробітники СБУ мають право: перевіряти документи, які посвідчують особу, проводити огляд осіб, речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі або знищення чи приховування речових доказів злочинної діяльності; входити у погодженому з адміністрацією порядку до службових приміщень і на територію установ, підприємств та організацій, одержувати за письмовим запитом дані й відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією та звітністю.

У своїй роботі співробітники СБУ взаємодіють з громадянами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючись умов добровільності й конфіденційності цих стосунків. Можливе проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу, створення з метою конспірації підприємства чи організації, використання документів, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів.

Ефективна діяльність СБУ забезпечується її відповідною структурою.

6. Виявлення і розслідування злочинів

Існують дві основні форми розслідування: 1) дізнання – це первинний етап, що передує досудовому слідству; 2) досудове (попереднє) слідство – являє собою процесуальну діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури щодо виявлення, закріплення й оцінці доказів з метою розкриття злочинів і викриття осіб, що їх вчинили.

В цілому, виявленням і розслідуванням злочинів займаються: 1) органи прокуратури; 2) органи МВС; 3) органи СБУ; 4) органи державної податкової служби (міліції); 5) органи прикордонної охорони; 6) митні органи; 7) капітани морських судів під час перебування їх у тривалому плаванні; 8) командири військових частин; 9) органи охорони вищих посадових осіб.

На сьогоднішній день існує обмежений перелік правоохоронних органів, яким надане право і обов’язок проведення досудового слідства: 1) органи прокуратури; 2) органи внутрішніх справ; 3) органи служби безпеки; 4) органи податкової міліції. Однак, у плині останнього десятиліття, а особливо в останні роки, розробляються проекти структурної реорганізації системи досудового слідства в Україні, тому детально на пропонованих варіантах не будемо, а розглянемо основні базисні положення слідчої й оперативно-розшукової роботи, що застосовується в правоохоронній практиці тривалий період.

Слідчі дії – це дії, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством України, спрямовані на установлення фактичних обставин вчиненого злочину, виявленням, фіксацією і перевіркою доказів у кримінальній справі: допити свідків, що потерпіли, підозрюваних, обвинувачуваних, експертів; огляд місця події, предмета; огляд; призначення і проведення експертизи; пред'явлення для упізнання (особи, предмета); обшук; виїмка; очна ставка; ексгумація трупа; накладення арешту на майно, поштово-телеграфну кореспонденцію; відтворення обстановки та обставин події.

Протокол слідчої дії – документ про проведення конкретної процесуальної слідчої дії, його зміст і результати. У протоколі обов'язково вказується: місце і дата його складання, посада і прізвище осіб, що проводить і беруть участь у ньому, роз'яснення прав і обов'язків учасникам, зміст проведеної слідчої дії, час початку і закінчення, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

 7. Оперативно-розшукова діяльність

Значна частина злочинів відбувається в умовах неочевидності, і тому їхнє розкриття і розслідування достатньо складна і трудомістка справа, що потребує вмілого сполучення процесуальних і оперативно-розшукових дій. Розкрити такі злочини за допомогою одних тільки кримінально-процесуальних заходів важко, а іноді і неможливо, у зв'язку з чим необхідно використовувати оперативно-розшукові заходи.

Оперативно-розшукова діяльність – це система голосних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються з застосуванням оперативних і оперативно-технічних можливостей, з метою захисту життя, здоров'я, прав і воль людини і громадянина, власності, забезпечення безпеки суспільства і держави від злочинних зазіхань.

ОРД проводиться в двох взаємодоповнюючих формах – гласно і негласно. Використання негласних оперативно-розшукових заходів і методів поряд з голосними є змушеною, захисною мірою суспільства і держави.

Завданням ОРД є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп з метою припинення правопорушень і в інтересах карного судочинства. Використання в боротьбі зі злочинністю негласних заходів є змушеною, необхідною мірою. ОРД відрізняється від кримінально-процесуальної діяльності істотними аспектами. ОРД – це специфічний вид діяльності, що є різновидом опосередкованою правовими нормами державно-владної діяльності компетентних державних органів, націлених на виконання соціально-корисних задач і функцій. Вона спирається на правові норми, але не є цілком юридичною, тому що по ряду позицій має специфічні об'єкти і містить фактичні відносини і дії.

Оперативно-розшукова діяльність протікає в режимі змагальності та протидії. Змагальність припускає уміння «переграти» злочинців і перебороти психологічний вплив. Нерідко подібна протидія створює реальну погрозу здоров'ю і життю оперативників і конфідентів, збільшує ступінь їхнього професійного ризику. Тому необхідно приділяти значна увага формуванню в оперативників і конфідентів вольових якостей, психологічної готовності до виконання оперативних завдань, артистизму при виконанні вигаданих кримінальних ролей.

8. Проблеми тенденційного “замовленого” слідства.

Кримінальні справи, де слідчі порушували принципи законності, мало місце викривлення юридичної картини справи, неспроможність правових і фактичних рішень, вимагають ретельного вивчення. Основним завданням таких справ є бажання штучне перебільшити масштаб і значення проведеного розслідування. Таку тенденційність виявляється за такими деталями: бажання будь-якими способами розширити коло осіб, що причетні до справи (особливо посадових осіб), штучне збільшення кількості виявлених «кримінальних» епізодів, нанизування епізодів, перебільшення викрадених сум, явно тенденційне рішення питань кримінально-правової кваліфікації дій обвинувачуваних, залучення до розслідування великої кількості слідчих, вилучення і приєднання до справи значної кількості документів, що не мають значення для справи (договору, рахунка, виписки, різні посвідчення, переписування, чорнові записи і т.п.). Гіперболізація справи виявляється також у численних повторах паразитних словосполучень для створення «злочинних груп», «стійких злочинних груп», «злочинних формувань», багаторазовий повтор тих самих документів до кожної процесуальної фігури обвинувачення, у тому числі і до тих, до кого ці документи не мають ніякого відношення. Таким способом створюється враження «документації», «значимості» справи, ілюзія її «умотивованості» і «масштабності». У результаті тенденційних справ «створюються» обвинувальні висновки на сотні сторінок, хоча основний зміст можна викласти на 15-20. При цьому формулюються тенденційні постанови з клопотаннями продовження термінів слідства, одіозне подаються факти й обставини, придумуються розуміння в обґрунтування необхідності проведення додаткових слідчих дій. До цього, у заангажованих засобах масової інформації активно йде «розкручування» суспільного резонансу справи, подається однобічна інформація з метою створення щодо обвинувачуваної негативної суспільної думки, тобто «чорні» технології. У таких справах до складу слідчих груп залучаються десятки працівників, проводиться оперативно-розшукова «підтримка», що видає абсурдні плітки. Це робиться з розрахунком на те, що суд «не розбереться», не переборе комплексу штучно створеної ілюзії «складності і значення» справи, не захоче протиставити себе сформованій негативній суспільній думці. На жаль варто визнати, що все це може мати бажаний для слідства результат. Існування цієї негативної тенденції відкриває широке коло для зловживань і порушень у судово-слідчій практиці.

 Завдання для самостійної роботи студентів:

Студентам слід підготувати письмові роботи (загальний обсяг роботи не обмежено) із дотриманням вимог, що висуваються до такого виду робіт, обравши одну із нижчезазначених тем:

• Загальне поняття про органи внутрішніх справ. Місце органів внутрішніх справ в системі правоохоронних органів.

• Система і структура органів внутрішніх справ в Україні. Їх завдання та повноваження.

• Міністерство внутрішніх справ України, його основні завдання, структура, повноваження.

• Управління (Головне управління) внутрішніх справ області, міст Києва і Севастополя.

• Районний (міський) відділ внутрішніх справ.

• Органи внутрішніх справ на транспорті.

• Міліція: поняття, структура та повноваження. Підрозділи міліції (карний розшук, ДСБЕЗ. боротьби з організованою злочинністю, охорони громадського порядку, ДАІ та інші). Їх роль в боротьбі з злочинністю.

• Загальне поняття про органи служби безпеки України. Їх місце в системі правоохоронних органів України.

• Система органів служби безпеки. Їх завдання, основні принципи та напрямки діяльності.

• Позапартійність Служби безпеки України.

• Центральне управління Служби безпеки України. Регіональні органи Служби безпеки України. Права і обов’язки Служби безпеки.

• Кадри Служби безпеки. Вимоги, що ставляться до кандидатів на посади в органах безпеки України. Порядок призначення на ці посади. Соціальний та правовий захист співробітників Служби безпеки України.

• Контроль та нагляд за діяльністю органів служби безпеки. Відповідальність за правопорушення в сфері діяльності Служби безпеки України. Роль Служби безпеки України та її органів на місцях у забезпеченні прав особи.