 3. Митні органи.

Митні заходи здійснюються з тих пір як існує сама держава. Оскільки навіть на ранніх стадіях розвитку державності присутні зовнішні торгові зв'язки. З появою держави зовнішньоторговельна політика і митна політика починають здобувати, на відміну від докласового суспільства, їхній дійсний характер, хоча тільки після витікання декількох століть ці поняття здобувають характер зовнішньоторговельної і митної політики.

Державотворення спричиняє необхідність захисту його політичних і економічних інтересів, охорони границь. Перед Україною стала задача визначення своєї самостійної митної політики, створення власної митної системи і здійснення митного регулювання на своїй території, зміцнення митного кордону.

У систему правоохоронних органів України, на які покладені задачі по захисту економічного суверенітету і безпеки держави, входять митні органи України. Діяльність митних органів спрямована на забезпечення дотримання митними, і іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав і обов'язків в області митної справи. Діяльність митних органів (митна справа) – складне поняття, що тісно зв'язане з внутрішньою і зовнішньою політикою української держави, здійснюваної для реалізації економічних і правоохоронних цілей.

Економічні цілі митної справи укладаються в здійсненні фіскальної і регулятивної функцій митної політики. Фіскальна функція укладається в стягуванні митних платежів і зборів (мита, податків) для поповнення дохідної частини державного бюджету країни. Регулятивна функція являє собою встановлення митних заборон, обмежень, ліцензування, тарифів, квотування для стимулювання і підтримки розвитку української економіки, захисту ринку і залучення іноземних інвестицій.

Правоохоронні цілі митної діяльності являють собою групу мір, спрямованих на забезпечення безпеки країни, охорону навколишнього середовища (тваринної і рослинний), захист інтересів споживачів увезених товарів, припинення незаконного обороту наркотичних коштів, зброї, вивозу художніх і археологічних цінностей. Повноваження митних органів визначаються законодавством України. На них покладається митний контроль, митне оформлення, переміщення і пропуск через митний кордон України товарів і інших предметів, стягування мита і митних зборів, перевезення, збереження і розпорядження товарами й іншими предметами, що знаходяться під митним контролем, дізнання й оперативно-розшукова діяльність.

На митні органи при здійсненні повноважень, передбачених Митним кодексом і правовими актами, покладаються наступні задачі: захист економічних інтересів України; контроль за дотриманням законодавства України про митну справу; забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів, що стосуються митної справи; використання заходів митно-тарифного і позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів і інших предметів; удосконалювання митного контролю; здійснення разом з Національним банком України комплексного контролю за валютними операціями; розробка і застосування заходів для захисту інтересів споживачів товарів; створення сприятливих умов для прискорення товарообігу і пасажиропотікоку через митний кордон; боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил; співробітництво з митними й іншими органами закордонних країн з питань митної справи; ведення митної статистики.

У здійсненні митного контролю, оформленні, стягуванні митних платежів знаходить своє відображення правоохоронна діяльність митних органів. Крім цього, на них покладена задача по боротьбі з деякими видами економічних злочинів, що зв'язані з зазіханням на митну справу (контрабанда; незаконний експорт товарів науково-технічної інформації і послуг, використовуваних при створенні озброєння і військової техніки, зброї; порушення митного законодавства України; відхилення від сплати мита чи збору; незаконний чи вивіз неповернення на територію України предметів художнього, історичного й археологічного надбання народу.

 У кримінальних справах про контрабанду і порушення митних правил митні органи виступають як органи дізнання. Вони проводять невідкладні слідчі дії по встановленню і закріпленню слідів злочину і виявленню осіб, що зробили його. Після чого кримінальна справа для проведення подальших слідчих дій передається по підслідності.

 4. Державна прикордонна служба.

На Державну прикордонну служба України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

На Державну прикордонну службу покладаються наступні завдання: 1) припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; 2) збройних конфліктів та інших провокацій на кордоні; 3) організація запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням, протидія яким законодавством віднесена до компетенції Державної прикордонної служби, їх виявлення, припинення, проведення дізнання, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Основними правоохоронним функціями є: 1) охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; 2) здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; 3) охорона суверенних прав України і її виключній (морській) економічній зону; 4) ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно з Законами України “Про розвідувальні органи України” та “Про оперативно-розшукову діяльність”; 5) участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та і межах контрольних прикордонних районів; 6) участь у здійснені державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: 1) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону; 2) територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональні управління); 3) морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; 4) органи охорони державного кордону – прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; 5) розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Для здійснення правоохоронної діяльності органи прикордонної служби наділені правом здійснювати розвідувальні, контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи за законами України.

 5. Військова служба правопорядку у Збройних Силах України

Військова служба правопорядку – спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, діюче на підставі Закону України “Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України” від 7 березня 2002 року, і призначене для наступних цілей: 1) забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; 2) для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття і припинення; 3) для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України; 4) для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань; 5) для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

Основними завданнями Військової служби правопорядку є: 1) виявлення причин, запобігання вчиненню і припинення злочинів у Збройних Силах України; 2) участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у військових частинах і в громадських місцях; 3) провадження дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів; 4) захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших злочинних посягань; 5) забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів; 6) виконання дисциплінарних стягнень у вигляді арешту з утриманням на гауптвахті; 7) забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні; 8) участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об’єктах; 9) розшук і затримання військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини; 10) охороняти та конвоювати затриманих чи взятих від варту військовослужбовців; 11) взаємодіяти з іншими правоохоронними органами, в першу чергу з тими, які здійснюють охорону правопорядку, дізнання та досудове слідство, судами та прокуратурою.

 6. Державна система протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Державний департамент фінансового моніторингу.

12 червня 2003 року набрав чинності Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Його прийняття стало переломним моментом на шляху формування в Україні системи фінансового моніторингу, яка охоплює фактично всіх суб’єктів фінансових послуг і передбачає тісну взаємодію різних міністерств та відомств. Кожна з цих установ відіграє специфічну, визначену законами роль у єдиній системі. Координація діяльності суб’єктів фінансового моніторингу та їх методологічне забезпечення покладено на спеціально уповноважений орган – Державний департамент фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг).

 Система фінансового моніторингу є дворівневою. Виявлення та супроводження підозрілих операцій мають здійснювати як безпосередньо особи, які надають фінансові послуги (первинний фінансовий моніторинг), так і державні органи (державний фінансовий моніторинг). Суб’єкти первинного фінансового моніторингу, тобто різні учасники фінансового сектора, зобов’язані проводити ідентифікацію осіб, що здійснюють підозрілі фінансові операції, забезпечувати виявлення та реєстрацію таких операцій, а також оперативне подання інформації про них спеціально уповноваженому державному органу.

Здійснення державного фінансового моніторингу покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг і Національний банк України. Саме ці інститути виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб разом зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – Держфінмоніторингом, на який покладено не тільки збір, обробку й аналіз інформації про підозрілі фінансові операції, а й повноваження передавати узагальнені матеріали правоохоронним органам, за умов достатності “брудних” коштів або фінансуванням тероризму.

 Завдання для самостійної роботи студентів:

Студентам слід підготувати письмові роботи, обравши одну із нижчезазначених тем:

• Органи пожежної охорони. Структура її підрозділів та їх роль в боротьбі з пожежами.

• Ефективність діяльності МНС України.

• Досвід підрозділів військової поліції у зарубіжних країнах.

• Прикордонна служба як орган дізнання (на прикладі іншої держави).