Тема 2 Судова влада і судова система

Основні питання теми:.

1. Поняття, ознаки та форми правосуддя.

2. Характеристика принципів судочинства.

3. Судова система України на сучасному етапі.

4. Конституційний Суд України.

5. Організаційне забезпечення діяльності судів.

6. Загальна характеристика судової системи зарубіжних країн.

 1. Поняття судової влади.

Судова влада – межа між законодавчою і виконавчою гілками державної влади. Вона базується на виключному праві судових органів здійснювати юридичне тлумачення законів і підзаконних актів з погляду їхньої відповідності Конституції України і загальних принципів права. Цим судова влада перешкоджає законодавцю діяти недосконалі закони, в уряду – неефективно керувати суспільством. Зазначена державно-правова функція реалізується органами судової влади через широку цивільну й адміністративну юрисдикцію, контрольні повноваження. А при розгляді кримінальних справ власне кажучи, визнанні злочинців винними у вчиненні злочинів і призначенні їм відповідних покарань, суди виступають зовсім в іншій ролі і виконують функцію, що має винятково кримінально-процесуальний характер і зв'язаний з боротьбою зі злочинністю. Кримінальне судочинство не можливе без «поділу праці» між незалежними в організаційному плані державними органами, що ведуть процес, і погодженість дій при виконанні спільних завдань. При вилученні якого-небудь органа з цієї системи кримінальна юстиція приречена.

Отже, штучне вилучення органів суду з кола органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, суперечить чинному законодавству і не має перед собою переконливої теоретичної основи. Основним призначенням органів судової влади як частини державного апарата, є здійснення правосуддя, тобто реалізація єдиної державно-правової функції з метою правильного дозволу різних соціальних конфліктів правового характеру. У залежності від природи конфлікту суд використовує конкретну форму своєї діяльності: конституційне, цивільне, господарське, кримінальне чи адміністративне судочинство. Конституційний контроль, судовий контроль сфері керування, керівництво судовою практикою варто розглядати як способи реалізації цими органами своїх повноважень.

 2. Завдання і зміст судової влади.

У Законі України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року завдання органів судової влади можна сформулювати як діяльність судових органів спрямована на твердження верховенства закону і має наступні завдання: 1) захист правий, воль і законних інтересів людини, громадянина і держави; 2) забезпечення законності в діяльності органів законодавчої і виконавчої влади; 3) зміцнення правопорядку.

Судові органи не можуть бути безконтрольними, тому що вони тісно зв'язані з усіма галузями влади й органічно сполучаються з ними в механізмі єдиної державної влади. Існує три види контролю: відомчий; прокурорський (наглядові повноваження за дотриманням законності); судовий (дозвіл спірних питань). Небезпека полягає в тому, що використовуючи саме незалежно незалежність, судові органи можуть піти від правового контролю і незаконно втручатися в життя суспільства. Найбільш страшна тиранія – це тиранія, що прикривається під маскою законності.

Судова влада – це різновид державної влади. В енциклопедичному словнику судова влада визначається як система державних судових органів, що здійснюють правосуддя. Судова влада, що здійснює правосуддя, повинна мати гарантії від втручання у відправлення правосуддя з боку законодавчої й особливо виконавчої влади. Основним елементом правової держави є визнання рівності всіх галузей влади і незалежності друг від друга, що гарантує Конституція України.

 3. Принципи правосуддя.

Юрисдикція судів в Україні поширюється на усі відносини, що виникають у державі. Усі принципи правосуддя взаємозалежні і взаємообумовлені, і, відповідно, порушення одного з основ правосуддя спричиняє порушення й інші принципи, а в сукупності це волоче винесення неправомірного рішення. Під системою принципів правосуддя розуміється деяка модель, що визначає природу і суть правосуддя, міри, за допомогою яких можна досягти рішення задач, поставлених перед ним. Отже, правосуддя в Україні здійснюється на основі наступних принципів:

 1) Законності – це універсальний принцип правосуддя і судочинства, що спрямований на неухильне виконання і дотримання законів всіма учасниками правовідносин і особливо представниками судової влади в державі.

 2) Рівність учасників судового процесу перед законом і судом – гарантоване тим, що однаково застосовуються положення і розпорядження законів до громадян незалежно від підлоги, віку, раси, віросповідання, національності, походження, посадового і соціального стану, місця проживання й інших факторів, що відрізняють одну особистість від іншої.

 3) Забезпечення доведеності провини – принцип, який передбачає усебічне дослідження, збір і вірогідність доказів по кримінальній справі. Необхідно припустити і зворотну частину даного принципу, а саме – забезпечення доведеності невинності.

 4) Здійснення правосуддя тільки судом – ключовий принцип, на якому базується судочинство. Він укладається в тім, що тільки суди мають право розглядати кримінальні, цивільні й інші справи, що виникають на території України. Не мають права привласнювати судові повноваження, тобто розглядати цивільні і кримінальні справи, віднесені законом до ведення судів загальної юрисдикції органи державної влади (крім судової), організації, посадові чи особи громадяни.

 5) Незалежність суддів – важливий принцип правосуддя, що одержав відображення в цілому ряді законодавчих актів. Його роль укладається в створенні для суддівського корпуса умов для здійснення правосуддя, при яких вони могли б розглядати справи і приймати рішення відповідно до Конституції України, законами й іншими правовими актами, керуватися своїм внутрішнім переконанням і правосвідомістю, заснованим на розгляді всіх обставин справи в сукупності.

 6) Право громадян на судовий захист – цим принципом охоплюється реалізація права на оскарження дій і рішень державних органів, тому що він спрямований на забезпечення прав і воль людини і громадянина.

 7) Забезпечення обвинувачуваному права на захист – принцип карного судочинства, що спирається на конституційні і карно-процесуальні норми. Забезпечення обвинувачуваному праве на захист відбувається шляхом використання суб'єктивних процесуальних коштів, тим самим виявляється можливість протистояти висунутому проти особи обвинуваченню.

 8) Принцип гласності судового процесу і повної його фіксації технічними засобами – в Україні здійснюється відкритий розгляд справ, що впливає на якість правосуддя, на присутніх у залі судового засідання осіб і на учасників процесу. Розгляд судових справ у закритому судовому засіданні допускається тільки у виняткових випадках. Це робиться з метою запобігання розголошення державної, військової, комерційної, службової таємниці.

 9) Принцип змагальності і рівноправності сторін – сутність даного принципу укладається у встановлених законом рівних можливостях для сторін, що беруть участь у судочинстві, використання коштів захисту своїх прав і інтересів в умовах змагального порядку судового розгляду справ. Змагальність особливо чітко видна при розгляді справи в судовому засіданні суду першої інстанції, хоча цей принцип властивий і інші інстанції. Змагальність у кримінальному процесі ґрунтується на рівних процесуальних правах державного обвинувача (суспільного) і захисника; підсудного і потерпілого (представника потерпілого); цивільного позивача і цивільного відповідача.

 10) Принцип мови судочинства – судочинство в Україні здійснюється українською мовою чи мовою більшості населення даної місцевості. Окремим категоріям осіб, що не володіють мовою судочинства, повинна бути забезпечена можливість повного ознайомлення з матеріалами справи через перекладача. А також надається право виступати в судовому засіданні рідною мовою.

 11) Принцип одноособового і колегіального розгляду справ у суді – у процесуальному законодавстві встановлений обов'язковий колегіальний розгляд судових справ у цілому, тобто власне кажучи – у суді першої інстанції, касаційній чи наглядовій інстанціях з винесенням відповідного рішення, вироку, касаційного чи наглядового визначення і постанови.

 12) Участь представників громадськості в судовому процесі – громадські організації і трудові колективи на загальних збори можуть виділяти суспільного обвинувача чи суспільного захисника в справі, у якому до кримінальної відповідальності притягнутий член даного чи колективу в дозволі якого колектив зацікавлений.

 13) Принцип істини укладається в тому, що обов'язком суду при розгляді будь-якої справи є встановлення об'єктивної істини. Суд при розгляді справи повинний констатувати усі факти, що мають відношення в справі тільки на підставі перевірених у судовому засіданні доказів. А вирок і рішення, у свою чергу, можуть базуватися тільки на тих доказах, що були отримані у встановленому законом порядку.

 14) Безпосередність і усність укладається в тому, що суд першої й апеляційної інстанції при розгляді справи безпосередньо перевіряє доказу в справі. Особи, що були викликані в судове засідання, дають показання і пояснення усно. Усі матеріали, що вивчаються в судовому засіданні, оголошуються й обговорюються теж усно.

 15) Безперервність позначає, що судове засідання по кожній справі проходить безупинно, крім передбаченого законом часу для відпочинку і харчування. Ніхто із суддів, народних засідателів і присяжних не має права взяти участь у розгляді іншої справи доти, поки не буде прийняте рішення по розглянутому матеріалі. Виключення складають випадки, коли розгляд справи чи відкладається припиняється у встановленому законом порядку.

 16) Принцип приступності правосуддя і процесуальної економії укладається в тім, що організація і діяльність судів повинна забезпечити приступність правосуддя для будь-якого громадянина. Крім цього матеріали повинні бути розглянуті в судовому засіданні вчасно.

 4. Судова система України.

Судова система – це сукупність судів, побудована відповідно до їхніх повноважень, задачами і функціями, передбаченими Конституцією України й інших законодавчих актів і міжнародних договорів і угодами. Основним елементом, що характеризує судову систему, є конституційна норма, що говорить, що правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції.

Судова система визначається Конституцією України й інших законів.

 При цьому створення надзвичайних і особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції України). Система судів загальної юрисдикції в Україні базується на принципах територіальності і спеціалізації.

Ланка судової системи – це група судів, наділених однорідними повноваженнями. В Україні діє трьохланкова система загальних судів і двохланкова система господарських.

Судова інстанція – це суд, що виконує визначену судову функцію, зв'язану з дозволом судових справ (ухваленням рішення власне кажучи, перевіркою законності й обґрунтованості прийнятого чи рішення винесеного вироку). В Україні діють суди першої, другої і третьої інстанцій.

 Суд першої інстанції – це суд, що уповноважений приймати рішення власне кажучи тих питань, що є основними в даній судовій справі. Так, по кримінальній справі суд 1-й інстанції встановлює чи винність невинність особи, приваблюваного до кримінальної відповідальності, виносить обвинувальний чи виправдувальний вирок, визначаючи при цьому відповідну обставинам справи міру покарання. По цивільній справі судом зважується питання про чи доведеність не доведеності пред'явленої позовної вимоги. Як суд першої інстанції виступають усі суди судової системи України.

 Суд другої (апеляційної) інстанції – це суд, що покликаний перевіряти законність і обґрунтованість чи вироку рішення, що не вступило в законну силу, винесеного судом першої інстанції. По кримінальній справі вирок набуває законної сили протягом 15 днів. По цивільній справі рішення набирає сили в 10-денний термін. Як суд касаційної інстанції виступають усі суди системи, крім судів основної ланки.

 Суд третьої (касаційної) інстанції – суди, уповноважені перевіряти законність і обґрунтованість рішень і вироків, винесених судами першої інстанції і вступили в законну силу. Як наглядову інстанцію виступають – Президія судів середньої ланки, судові колегії і Пленум Верховного Суду вищої ланки судової системи.

 5. Конституційний Суд – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні (відповідність законів і інших правових актів Конституції України, офіційне тлумачення Конституції і законів України).

Суди загальної юрисдикції – вирішують суперечки в сфері цивільних, карних (у т.ч. і військових), господарських і адміністративних правовідносин. Система судів загальної юрисдикції складається: місцеві суди; апеляційні суди; Апеляційний суд України; Касаційний суд України: судова палата по цивільних справах; судова палата по кримінальних справах; військова судова палата; Вищі спеціалізовані суди (господарські, адміністративні); Верховний Суд України: судова палата по цивільних справах; судова палата по кримінальних справах; судова палата господарським справам; судова палата по адміністративних справах; Військова судова колегія. Ці функції більш різноманітні, ніж функції Конституційного Суду. Таким чином, за суб'єктами діяльності судів варто розмежувати такі функції: функція цивільного судочинства; функція карного судочинства; функція господарського судочинства; функція адміністративного судочинства.

Важливим критерієм розмежування функцій органів судової влади є територія реалізації цих функцій: а) загальнодержавні; б) місцеві (локальні) функції судової влади. Усі вищезгадані функції об'єктивно існують в органічному з'єднанні і складають цілісну систему – систему функцій органів судової влади.

 6. Військові суди. Відповідно до Закону України “Про судоустрій України” (ст. 21) в Україні діють військові сиди гарнізонів як місцеві суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил – як апеляційні суди (ст. 25). У складі Верховного Суду України дії Військова судова колегія (ст. 48).

Указом Президента України “Про ліквідацію окремих військових апеляційних та військових місцевих судів” від 06.07.2006 р. внесено зміни до мережі кількісного складу суддів військових апеляційних та військових місцевих судів. Зокрема, ліквідовано військові апеляційні суди Західного та Південного регіону. Крім цього, ліквідовано військові місцеві суди Вінницького, Миколаївського, Ужгородського, Чернівецького та Чернігівського гарнізонів.

Законодавством визначено, що діяльність військових судів спрямовано на запобігання будь-яким посяганням на безпеку України; підтримання боєздатності й боєготовності Збройних Сил України та інших військових формувань; охорону прав і свобод військовослужбовців та інших громадян; охорону прав і законних інтересів військових частин, установ та організацій. Таким чином, на військові суди покладено завдання здійснювати правосуддя в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, передбачене законодавством України. Суттєвим фактором, що зумовлює особливість становища військових судів є те, що їх утворюють і діють вони в специфічних умовах Збройних Сил України та інших військових формувань. По-друге, дислокація військ і флоту не пов’язана з адміністративно-територіальним устроєм, що відповідно впливає на організацію та діяльність військових судів. По-третє, під час визначення підвідомчості справ військовим судам завжди враховуватимуть, чи належать суб’єкти правовідносин до числа військовослужбовців.

Військовий суд гарнізону утворюють на території, на якій розташовано один або кілька військових гарнізонів. Повноваження військового суду гарнізону визначають тим, що він є місцевим судом і як суд першої інстанції розглядає всі кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які підсудні судам регіонів і Військово-Морських Сил. Військовий суд регіону (Військово-Морських Сил) є апеляційним судом. У передбачених законом випадках кримінальні справи розглядаються за участю народних засідателів, яких обирають відкритим голосуванням на зборах військовослужбовців військових частин строком на п’ять років з числа громадян України, які перебувають на військовій службі й досягли 25-річного віку.

Суддями військових судів можуть бути громадяни України, які відповідають вимогам ст. 7 Закону України “Про статус суддів”, перебувають на військовій службі та мають військові звання офіцерського складу.

 7. Організаційно-правові засади функціонування, система і структура адміністративних судів України.

У демократичних державах обов’язковим є судовий контроль за тим, що виконавча влада додержується приписів закону. Механізм цього контролю спрацьовує внаслідок оскарження громадянами та іншими особами актів, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади або посадових осіб. Для здійснення такого контролю створюються спеціалізовані суди, до компетенції яких віднесено розгляд спорів (конфліктів) у сфері державного управління. При цьому маються на увазі конфлікти між особою та владними органами з приводу правомірності прийнятих останніми актів і вчинених ними дій. У цьому полягає докорінна відмінність адміністративної юстиції від судового розгляду справ про адміністративні проступки (правопорушення), суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи. Адже вчинки останніх підсудні загальним судам. Адміністративна ж юстиція запроваджується з іншою метою і являє собою систему адміністративних судів, покликаних вирішувати не конфлікти, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спори, зумовлені управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб’єктів. Отже, адміністративна юстиція (лат. justitia – “справедливість, законність”) – це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, які виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) – з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

Основними нормативно-правовими актами у сфері адміністративного судочинства є: 1) Указ Президента України “Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України” від 1 жовтня 2002 року; 2) Указ Президента України “Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів” від 16 листопада 2004 року; 3) Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року. Останній уявляє собою кодифікований законодавчий нормативно-правовий акт, який визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і здійснення адміністративного судочинства.

Аналізуючи вище означені та деякі інші правові основи функціонування адміністративних судів (ст.ст. 124-131 Розділу VIII Конституції України від 28 червня 1996 року, Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року, Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року, Закон України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року, Закон України “Про порядок обрання та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 року), слід констатувати, що сучасною правовою наукою єдиної точки зору на певні проблеми, що витікають із окремих протиріч, правового вакууму та відсутності правозастосовчого досвіду та практики адміністративного судочинства, до цього часу не сформовано. Так, наприклад і зокрема це стосується специфічності рішень Конституційного Суду України, які безпосередньо не закріплюють загальнообов’язкових правил поведінки. Загалом, як визнається вченими-юристами, проблема віднесення рішень Конституційного Суду України до джерел права залишається дискусійною і потребує ґрунтовнішого дослідження. Проте, важливо пам’ятати, що положення статей Конституції України, які стосуються адміністративних судів, є визначальними для решти нормативно-правових актів держави.

Правове регулювання функціонування та здійснення правосуддя адміністративними судами України забезпечується як законодавчими, так і підзаконними нормативно-правовими актами. Нормативно-правові акти, що утворюють правову основу функціонування адміністративних судів України, відрізняються своєю цільовою спрямованістю: так, деякі із них визначають організаційні, кадрові та фінансово-матеріальні засади функціонування цих судових органів, інші – закріплюють юрисдикційні повноваження адміністративних судів.

Таким чином, ми бачимо, що у залежності від належності до галузей права законодавство, яке регламентує діяльність адміністративних судів України, класифікується на: 1) конституційне; 2) адміністративне; 3) адміністративно-процесуальне. Враховуючи те, що судова система в Україні побудована по вертикалі та горизонталі, саме в системі судів загальної юрисдикції функціонує підсистема адміністративних судів, створена для розгляду і вирішення адміністративних справ, шо пов’язані із правовідносинами у сфері державного управління. З цього приводу розглянемо судові інстанції (лат. instantia “безпосередня близькість” – кожна з послідовних ланок у системі підпорядкованих один одному судових органів), що утворюють систему адміністративних судів України.

Першою судовою інстанцією адміністративної юрисдикції в системі адміністративних судів є місцеві адміністративні суди, утворені в округах у відповідності з п. 23 ст.ст. 106, 125 Конституції України, п. 1-4 ст. 20, п. 2 ст. 21, п. 3 ст. 25 Закону України “Про судоустрій України” та згідно з Указом Президента України “Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів” від 16 листопада 2004 року.

З 1 січня 2005 року в системі адміністративних судів України утворено такі місцеві адміністративні суди: 1) окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим; 2) Вінницький окружний адміністративний суд; 3) Волинський окружний адміністративний суд; 4) Дніпропетровський окружний адміністративний суд; 5) Донецький окружний адміністративний суд; 6) Житомирський окружний адміністративний суд; 7) Закарпатський окружний адміністративний суд; 8) Запорізький окружний адміністративний суд; 9) Івано-Франківський окружний адміністративний суд; 10) Київський окружний адміністративний суд; 11) Кіровоградський окружний адміністративний суд; 12) Луганський окружний адміністративний суд; 13) Львівський окружний адміністративний суд; 14) Миколаївський окружний адміністративний суд; 15) Одеський окружний адміністративний суд; 16) Полтавський окружний адміністративний суд; 17) Рівненський окружний адміністративний суд; 18) Сумський окружний адміністративний суд; 19) Тернопільський окружний адміністративний суд; 20) Харківський окружний адміністративний суд; 21) Херсонський окружний адміністративний суд; 22) Хмельницький окружний адміністративний суд; 23) Черкаський окружний адміністративний суд; 24) Чернівецький окружний адміністративний суд; 25) Чернігівський окружний адміністративний суд; 26) окружний адміністративний суд міста Києва; 27) окружний адміністративний суд міста Севастополя.

Крім цього, з 1 січня 2005 року передбачено створення таких апеляційних адміністративних судів (друга інстанція): 1) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд; 2) Донецький апеляційний адміністративний суд; 3) Київський апеляційний адміністративний суд; 4) Львівський апеляційний адміністративний суд; 5) Одеський апеляційний адміністративний суд; 6) Севастопольський апеляційний адміністративний суд; 7) Харківський апеляційний адміністративний суд.

Характеризуючи порядок створення адміністративних судів слід відзначити, що місцезнаходження таких судів визначається з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального устрою) та спеціалізації. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, а також інші підстави, передбачені законом.

В апеляційних адміністративних судах утворюються судові палати з розгляду окремих категорій справ, що віднесені до адміністративної юрисдикції. Для вирішення організаційних питань а апеляційних адміністративних судах діє президія апеляційного адміністративного суду. Судді обираються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Наступною інстанцією після апеляційних судів у системі адміністративних судів України є Вищий адміністративний суд України (третя судова інстанція адміністративної юрисдикції) з місцезнаходженням у місті Києві. У Вищому адміністративному суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ адміністративної юрисдикції, склад яких формується за поданням голови суду і затверджується Президією Вищого адміністративного суду України, яка діє у для вирішення організаційних питань. Для вирішення загальних питань діяльності адміністративних судів у Вищому адміністративному суді України діє Пленум Вищого адміністративного суду України, до якого входять всі судді Вищого та голови апеляційних адміністративних судів. Пленум скликається не рідше двох разів на рік. Засідання Пленуму є повноважними, якщо в ньому беруть участь не менше двох третин складу. При розгляді Пленумом питань щодо роз’яснень про застосування законодавства у роботі приймають участь Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України.

Крім того, при Вищому адміністративному суді України можуть діяти науково-консультативні структури (науково-консультативна рада) та друкований орган, в якому публікуються матеріали судової практики, рішення з організаційних питань діяльності вищого спеціалізованого суду та відповідних спеціалізованих судів, інші матеріали (ст. 46 Закону України “Про судоустрій України”). Замикає систему адміністративних судів Верховний Суд України (вища інстанція), який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, у складі якого діє Судова палата в адміністративних справах.

Отже, система адміністративних судів України – це визначена законодавством, логічно організована сукупність взаємодіючих, пов’язаних між собою адміністративних судів першої (місцеві адміністративні суди), другої (апеляційні адміністративні суди) та вищої інстанції (Вищий адміністративний суд України), основним завданням яких є здійснення правосуддя по справам адміністративно-управлінської юрисдикції.

Важливо пам’ятати, що основні (обов’язкові) вимоги, яким має відповідати кандидат на посаду професійного судді місцевого адміністративного суду, тотожні загальним вимогам для суддів, але існують додаткові критерії, в разі відповідності яким особа може бути призначена на посаду професійного судді адміністративного суду, а саме: фахова підготовка з питань юрисдикції адміністративних судів і вища освіта (крім обов’язкової юридичної) у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції адміністративного суду.

Якщо в особовій справі кандидата на посаду судді є дані, що дають підстави для припущення про вчинення ним аморальних вчинків, зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами, вчинення корупційних діянь тощо, і такі факти будуть підтверджені, особа не може бути рекомендована на посаду судді. Політичні погляди кандидата не можуть впливати на висновок про його рекомендацію на посаду судді, але суддя не може належати до політичних партій та брати участь у політичній діяльності.

Додержання особами, що знаходяться в суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні забезпечується судовими розпорядниками, які призначаються і звільняються з посади головою відповідного суду. У порівнянні із іншими посадовими особами судовий розпорядник є новим учасником адміністративного судочинства. Виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійснює спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон” (ст. 133 Закону України “Про судоустрій”), працівники якого мають повноваження виконувати оперативно-розшукову діяльність з метою отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну працівників адміністративного суду та інших осіб, узятих під захист.

Суддівське самоврядування в системі адміністративних судів в Україні здійснюється через: 1) збори суддів місцевого адміністративного та апеляційного суду, Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України; 2) конференції суддів адміністративних судів; 3) з’їзд суддів України.

Відповідальним органом держави щодо формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також щодо прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність є Вища рада юстиції – колегіальний, незалежний орган.

 8. Суд присяжних. Існує дві моделі суду присяжних – англо-американська і континентальна. Наявність суттєвої вимогливості присяжних в порівнянні з професійними суддями щодо якості проведеного слідства і доведеності вини підсудного відповідає значній різниці в кількості виправдувальних вироків, які виносяться загальних судами і судами з участю присяжних. Це може свідчити тільки про обвинувачувальний ухил судових органів і їх толерантності до істотних порушень основних прав і свобод підозрюваних, звинувачених і підсудних.

Думки прихильників суду присяжних розходяться з питання вибору моделі цього інституту і галузевого напряму його діяльності. Ряд авторів вважає помилкою виключення громадян при вирішенні цивільних справ, інші затверджують, що розгляд цивільних і адміністративних справ повинен здійснюватися виключно професійними суддями без участі засідателів присяг, оскільки в таких справах не йде мова про позбавлення волі. Виходячи з аналізу української політико-правової думки можна припустити, що перевага все ж належить впровадженню в Україні континентальної моделі.

 Питання для самоконтролю:

1. За чиєю рекомендацією, ким і кому вноситься подання про призначення громадянина України на посаду судді вперше?

2. Які існують види органів, що забезпечують функціонування адміністративних судів?

3. Охарактеризуйте систему військових судів в Україні.

4. Які повноваження військових судів гарнізонів?

5. Назвіть повноваження військових судів регіону й Військово-Морських Сил.

6. Як організовано роботу військових судів?

7. Які є види кваліфікаційних комісій?

8. Сформулюйте поняття суддівського самоврядування.

9. Які питання належать до компетенції суддівського самоврядування?

10. Перерахуйте завдання органів суддівського самоврядування.

11. Охарактеризуйте роль апарату адміністративного суду.

12. Розкрийте роль судових розпорядників та судової міліції.

13. Суд присяжних.