Тема 6 Адвокатура та інші правозахисні органи Основні питання теми:

1. Поняття, задачі, принципи та функції адвокатури в Україні.

2. Органи юстиції України: задачі, структура і повноваження.

3. Уповноважений Верховною Радою з прав людини: поняття, повноваження, акти реагування.

4. Поняття нотаріату. Повноваження, права та обов’язки нотаріусів. Державний та приватний нотаріат.

 1. Значення і роль адвокатури у демократичному суспільстві.

Адвокатура – інститут громадянського суспільства, що ґрунтується на принципах незалежності, корпоративності і самоврядування.

Адвокатура – представляє добровільне, самоорганізоване об'єднання юристів-професіоналів, покликане виконувати функції правового захисту і надання всебічної допомоги громадянам і юридичним особам.

У силу високої значимості адвокатської діяльності для громадського життя і правопорядку адвокатура ніколи не була і не може бути цілком вільною від державного контролю. Але такий контроль не повинний зазіхати на незалежність адвокатів при виконанні ними своєї правозахисної функції і самоврядування адвокатської корпорації, виливатися в керівництво адвокатурою з боку виконавчої влади. Задачі контролю полягають у тому, щоб забезпечити, по-перше, належний якісний склад адвокатського корпуса, по-друге, приступність юридичної допомоги для населення.

 Адвокатура не може бути віднесена до інститутів держави, оскільки: 1) професійна адвокатська діяльність по наданню юридичної допомоги спрямована завжди і винятково на захист особистих, персонально визначених інтересів; 2) не адвокатура як інститут (організація), не адвокат як головний суб'єкт юридичної допомоги не наділені владними повноваженнями.

Адвокатура наділена спеціальною правоздатністю, який не володіє жоден інститут цивільного суспільства.

Будучи в судовому засіданні опозицією до державних органів, до влади, захисник у карному процесі тим самим уподібнюється статусу сили, що контролює владу. Адвокат при виконанні правозахисних функцій повинний користатися цивільним імунітетом від безпідставних переслідувань органів влади за будь-які дії, що знаходяться в законодавчому колі, але вступали в протиріччя з позицією влади, оскільки були обумовлені його правовою позицією. Тому адвокат повинний мати такий імунітет за всі заяви, зроблені як в усної, так і в писемній формі, що стосуються виконання його професійних обов'язків у чи суді іншому державному юридичному чи адміністративному органі.

 Адвокати не можуть ідентифікуватися зі своїми клієнтами і справами клієнтів у зв'язку з виконанням ними професійних обов'язків. Варто помітити, що в повсякденній практичній роботі адвоката, на жаль, допускаються випадки порушення встановлених гарантій адвокатської діяльності. Відповідно до Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при рішенні справ у судах і інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура покликана виконувати три найбільш важливі функції: 1) Захист обвинувачуваних (підозрюваних) на досудовому слідстві, підсудних у суді 1 інстанції, засуджених в апеляційній і касаційній інстанції; 2) Надання правової допомоги громадянам і юридичним особам при розгляді справ різних категорій (карних, цивільних, адміністративних) у судах і інших державних органах (господарські суди, правоохоронні органи й органи влади і керування); 3) Консультативна робота з дачі рад, консультацій населенню і юридичним особам по правових питаннях.

Принципи діяльності адвокатури: а) верховенство закону; б) незалежність; в) демократизм; г) гуманізм; д) конфіденційність.

Невірно вважати адвокатуру органом сфери послуг, тому що послуги, що робляться адвокатурою, носять особливий правоохоронний характер.

Адвокатура не є комерційною організацією, тому що оплата діяльності адвоката не є прибутком, а являє собою оплату праці. Адвокатура є професійним об'єднанням, а не державною організацією і незалежна від органів влади.

Держава визнає за затриманими, арештованими, обвинувачуваним, учасниками цивільної суперечки право скористатися допомогою адвоката, забезпечуючи реалізацію цього права.

Основною задачею адвокатури є надання юридичної допомоги, конкретні види якої визначені ст. 5 Закону України «Про адвокатуру»: дача консультацій і роз'яснень, усних і письмових довідок по правових питаннях і законодавству; складання заяв, скарг, клопотань і інших документів правового характеру; посвідчення копій документів по судових справах, що веде адвокат; здійснення представництва фізичних і юридичних осіб у суді й інших органах влади; надання юридичної допомоги підприємствам, установам і організаціям; правове забезпечення підприємництва і зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб; участь у кримінальному судочинстві як захисника і представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

У США, Німеччині, Франції, Англії та Швейцарії виключена участь адвоката як в суді, так і на досудовому слідстві, якщо останній не має відповідного статусу належності до однієї з адвокатських корпорацій, незалежно від бажання підслідного чи підсудного. Останні мають право обирати собі захисника лише зі складу місцевих адвокатських об’єднань. Приналежність до професійної асоціації вже сама по собі передбачає високий професіоналізм і корпоративну відповідальність.

В Італії, Франції, Японії до участі в судах вищих інстанцій допускаються навіть не всі адвокати, що належать до певної асоціації. Непрофесіоналізм “випадкових адвокатів”, їхня повна незалежність від корпоративних вимог і відсутність досвіду вносить у судово-слідчу роботу чимало хаосу і підозрілості. Тому, у цивілізованому суспільстві особи, які потребують юридичної допомоги, користуються послугами адвокатів, що, як правило, належать до адвокатських асоціацій.

 2. Завдання органів юстиції.

На органи юстиції покладені наступні задачі: 1) організація здійснення державної політики, підготовки пропозицій по проведенню правової реформи і створенню відповідних умов для розвитку правової науки в Україні; 2) забезпечення захисту прав і воль людини і громадянина; 3) підготовка пропозицій по удосконаленню законодавства, розробка проектів нормативних актів і міжнародних договорів по правових питаннях, здійснення правової експертизи проектів нормативних актів, здійснення державної реєстрації нормативних актів і систематизації законодавства України; 4) організація і матеріально-технічне забезпечення судів загальної юрисдикції, організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя; 5) організація роботи нотаріату, діяльність по реєстрації актів цивільного стану; 6) розвиток правової інформації, формування в громадян правового світогляду; 7) здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює підбор кадрів, методичне керівництво, діяльність державних виконавців, підвищення їхнього професійного рівня, фінансування і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців.

 3. Державна виконавча служба входить у систему органів Міністерства юстиції України і виконує задачі по своєчасному, усебічному виконанню рішень судів і інших органів, передбачених законом.

На державного виконавця, як представника влади, покладена функція по здійсненню примусового виконання рішень у порядку, що передбачений чинним законодавством.

Державний виконавець має право: одержувати необхідні документи, пояснення, довідки, зведення для здійснення виконавчого виробництва; здійснювати перевірку виконання рішень юридичними особами, щодо працюючих у них боржників; входити в приміщення і сховища, що чи належать використовуються боржниками, проводити огляд цих приміщень і при необхідності примусово відкривати й опечатувати ці приміщення; накладати арешт на майно боржника, вилучати і передавати таке майно на збереження і реалізацію; накладати арешт на кошти і інші цінності боржника; використовувати за узгодженням із власником нежилі приміщення, що відносяться до комунальної власності для тимчасового збереження вилученого майна; звертатися в суд з постановою про розшук боржника; викликати громадян і посадових осіб із приводу виконавчих документів, що знаходяться у виробництві; залучати до здійснення виконавчих дій фахівців, експертів; накладати стягнення у виді штрафу на громадян і посадових осіб.

Виконавчі дії проводяться державним виконавцем по місцеві проживання, роботи боржника чи за місцем перебування його майна. Якщо боржником є юридична особа, то ці дії відбуваються за місцем перебування постійно діючого органа чи майна. У випадках, коли рішенням передбачене виконання визначених дій боржником, те державний виконавець здійснює свої повноваження за місцем здійснення таких дій.

 4. Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, Закон України "Про нотаріат", інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, ухвали і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Міністра юстиції України, норми міжнародного права, а також укладені Україною міжнародні угоди. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю. У населених пунктах, де немає нотаріусів, певні нотаріальні дії які вчиняють уповноважені на це посадові особи місцевих рад народних депутатів. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а в окремих випадках – на дипломатичні представництва України.

Згідно зі ст. 34 Закону "Про нотаріат" у державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії: 1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюби, контракти та ін.); 2) вживаються заходи до охорони спадкового майна; 3) видаються свідоцтва про право на спадщину; 4) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; 5) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів; 6) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори; 7) накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна; 8) засвідчується вірність копій документів і виписок з них; 9) засвідчується справжність підпису на документах; 10) засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови на іншу; 11) посвідчується факт, що громадянин є живим; 12) посвідчується факт перебування громадянина в певному місці; 13) посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці; 14) посвідчується час пред'явлення документів; 15) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам; 16) приймаються до депозиту грошові суми та цінні папери; 17) вчиняються протести векселів; 18) вчиняються виконавчі написи; 19) пред'являються чеки до платежу і посвідчується несплата чеків; 20) вчиняються морські протести; 21) приймаються на збереження документи.

Приватні нотаріуси можуть вчиняти ті ж дії, що і нотаріус державної нотаріальної контори, за винятком тих, які зазначені в пунктах 2, 7, а також вони не можуть видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя; посвідчувати договори довічного утримання; засвідчувати справжність підпису на документах і посвідчувати доручення, якщо ці документи і доручення призначені для дії за кордоном.

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів. Державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито, а за додаткові послуги (в тому числі й технічного характеру – наприклад, друкування документів) справляється окрема плата. Розмір плати за вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом і оплата додаткових послуг правового характеру визначаються за домовленістю сторін.

 5. Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якого у розвинутих європейських країнах називають “омбудсменом”, формується у демократичних державах тоді, коли існуючі інститути захисту прав людини недостатньо ефективні, внаслідок чого і виникає потреба в додаткових механізмах їх захисту. У результаті “омбудсмена” підтримується віра людини у справедливість, нейтралізується негативне ставлення особи до влади, пом’якшуються конфлікти між державою, її органами і громадянами.

Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини виступає додатковим засобом захисту прав і свобод людини щодо інших правозахисних механізмів і певною мірою компенсує недоліки традиційних засобів захисту прав людини, парламентського і відомчого контролю за адміністративними органами. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не відміняє і не передбачає перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Він виступає не заангажованим, деполітизованим інститутом, який безпосередньо приймає скарги від громадян.

Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини регулюється статтями 55, 85, 101, 150 Конституції України, законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.

У своїх діях незалежний від інших посадових осіб держави, термін його повноважень (5 років) не співпадає з терміном повноважень Верховної Ради (4 роки). Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатури на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вносять Голова Верховної Ради або народні депутати (чисельністю не менше однієї четвертої від конституційного складу Верховної Ради). Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, про що приймається постанова.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зобов’язаний зберігати конфіденційність інформації і після припинення своїх повноважень.

Акти реагування на порушення положень Конституції та Законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини: 1) конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – це акт, поданий до Конституційного Суду України для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим, офіційного тлумачення Конституції та законів України; 2) подання до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб здійснюється для вжиття у місячний термін відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини та громадянина.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини щорічно протягом першого кварталу поточного року подає Верховній Раді доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні органами державної влади та місцевого самоврядування, про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод, в діяльності посадових осіб державної влади. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини для здійснення своїх повноважень формує секретаріат, який є юридичною особою, структура секретаріату, розподіл обов’язків регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право призначити своїх представників на місцях у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою.

 6. Органи захисту прав споживачів – це система органів державної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб’єктами господарювання – підприємствами (їх об’єднаннями), установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів.

До цієї системи входять Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та його регіональні управління.

Окрему групу правоохоронних органів складають спеціалізовані підрозділи галузевих органів державної виконавчої влади (міністерств і державних комітетів), на які покладено здійснення правоохоронних функцій в окремій галузі народного господарства. До них належать: Державна інспекція рибоохорони Головрибводгоспу; Державна лісова охорона системи Державного комітету України з деревообробної промисловості; Державна екологічна інспекція Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я України, Державна архітектурно-будівельна інспекція у складі Держкоммістобудування та деякі інші. Хоча усі ці органи діють у різних сферах народного господарства, правоохоронні функції їх значною мірою збігаються – вони здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства, встановлених норм і правил у своїй сфері; виявляють правопорушення і злочини, припиняють їх, затримують правопорушників, інформують про них компетентні правоохоронні органи, застосовують примусові заходи впливу щодо правопорушників (складають протоколи і розглядають справи про адміністративні правопорушення, накладають адміністративні стягнення, призупиняють діяльність тощо); подають позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних через порушення законодавства.