«Львів'янин» — окрема ідентичність чи просто прописка? 293

Нашу дискусію навколо поняття «львівська ідентичність» ми розпочнемо з аналізу основних теоретичних підходів до терміну «ідентичність».

Ідентичність - латинське identificare — ототожнювати. Як відомо, найраніші розробки цього терміну відносять до школи психоаналізу й авторів символічного інтеракціонізму. Зокрема Дж. Мід та Ч. Кулі розглядали формування ідентичності через процеси інтерна-лізації ролей шляхом інтеракції, що полягає у співвіднесенні власних уявлень з точкою зору «значущих інших». Відповідно, ідентифікація розглядається як взаємозалежний процес, який потребує від учасників кооперування при виконанні своїх ролей для реалізації заданих відносин. Р. Дженкінс ²⁹⁴, представник так званого «процесуального інтеракціонізму», виділяв індивідуальну та колективну ідентичності, вважаючи, що їх можна розглядати як дві сторони одного й того ж процесу. Відповідно, він виокремлює два поняття - «номінальна ідентичність» та «віртуальна ідентичність». Перше вказує на назву, ім'я, а друге - на реальне втілення ідентичності. На думку автора, перше з них відбиває зовнішній вимір ідентичності, друге - внутрішній, а їхнє співвідношення - ту діалектику зовнішнього і внутрішнього, яка є ключовою для його роботи ²⁹⁵.

²⁹³ З текстом статті можна ознайомитися також: Середа В. «Львів'янин»

• окрема ідентичність чи просто прописка? / В. Середа, Д. Судин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2008. - № 795.

• С. 94-98.

²⁹⁴ Jenkins R. Social identity / R. Jenkins. - London : Routledge, 1996. - 206 p.

²⁹⁵ Павленко В. Етнопсихологія : [навчальний посібник] / В. Павленко,

С. Талгін. - К. : Сфера, 1999. - 408 с. - (С. 70-71).

²⁹⁶ Laclau E. Hegemony and Socialist strategy. Towards a Radical Democratic Politics / E. Laclau, Ch. Mouffe. - London : Verso, 1985. - 197 p.

Ще один підхід до концепції ідентичності розвивається у рамках сучасних теорій дискурс-аналізу. Представниками одного з таких напрямків є Е. Лакло і Ш. Муфф ²⁹⁶. Відповідно до їх теорії й індивідуальна, й колективна ідентичності зорганізовані згідно з тими ж принципами, котрі визначають і дискурсивні процеси. На думку авторів, суб'єкт не є автономним, а визначається дискурсами. На відміну від фрейдистського та інтеракціоністського підходів, представники дискурс-аналізу не вважають, що ідентичність є інтеґративною чи стійкою, для них суб'єкт завжди фрагментований, оскільки його по-

зиція не визначається тільки в один спосіб і тільки одним дискурсом, натомість різні дискурси приписують йому багато різних позицій ²⁹⁷.

У сучасній українській соціології розробкою поняття ідентичність займалися С. Макєєв, С. Оксамитна, Є. Швачко, Н. Костенко, А. Ручка, Н. Черниш, О. Мусієздов та інші.

Стосовно існування ідентичностей львів'ян не може виникати жодних сумнівів. Проте питання полягає в тому, що саме ми досліджуватимемо - ідентичність львів'ян чи львівську ідентичність? У першому вислові - слово «львів'яни» швидше вказує на факт проживання в одному місті, який приймається як групоутворююча ознака, коли аналізуються ієрархії чи зміст ідентичностей його мешканців. Отже, основна ідентичність (тобто ототожнення себе з певною групою) таких «львів'ян» може бути або ширшою за Львів, як-от: українці чи робітники, чоловіки чи жінки, або вужчою, наприклад, мешканець певного району Львова - Замарстинова, Сихова тощо. І зовсім не обов'язково вони відчуватимуть свою спільність з іншими мешканцями цього міста. Натомість словосполучення «львівська ідентичність» вказує на існування спільності між людьми, що витворюється на основі: а) усвідомлення існування ідеальної «львівськості», тобто певних зразків поведінки та цінностей, які притаманні всім/«справжнім» львів'янам, б) визнання цих цінностей за свої і прагнення поводитися як всі/«справжні» львів'яни. Тут можемо уявити ситуацію, коли індивід, який переїхав в інше місто чи країну, продовжує зберігати і демонструвати свою львівську ідентичність (наприклад, дотримуючись певних «львівських традицій»). В обох випадках людина може говорити про себе як про львів'янина. От тільки в одному - це проста констатація факту свого проживання: (або приписування індивідові цього факту ззовні), а в іншому - артикульована приналежність до Львова, свідоме позиціонування себе як члена соціальної спільноти львів'ян. Отже, наше дослідницьке завдання полягатиме в тому, щоб встановити, чи існує львівська ідентичність (і чи можна говорити про існування якоїсь однієї львівської ідентичності?) та описати її зміст.

²⁹⁷ Йоргенсен М. Дискурс-анализ. Теория и метод / М. Йоргенсен, Л. Филлипс. - Харьков : Гуманитарный центр, 2004. - 336 с. - (С. 75-76).

Однією з проблемних сторін у вивченні львівської ідентичності виступає необхідність розмежування тих випадків, коли індивід, називаючи себе львів'янином, лише констатує факт свого проживання в цьому місті, і тих випадків, коли йдеться про свідоме позиціонування себе як члена згаданої соціальної спільноти. Якщо припустити, що львівська ідентичність існує, то чи існує така група як «львів'яни», чи може вона просто залишається збірним образом, до якого апелюють і з яким ототожнюють себе мешканці Львова? У пошуках відповіді на поставлене питання ми звернемося до запропонованого О. Мусієздовим поділу ідентичностей на номінальні та реальні. На думку автора, «Ідентичності можна назвати номінальними, оскільки вони усвідомлюються настільки, що можуть виявлятися у назвах-номінаціях. З іншого боку, можна говорити про реальні ідентичності - тобто про ті позиції, які визначають різні практики індивідів безвідносно до того, наскільки чітко вони усвідомлюються» ²⁹⁸. Виходячи зі згаданої класифікації, львівська ідентичність може більшою мірою проявлятися або як номінальна спільнота з самоназвою, яка, втім, майже ніяк не виявляється у соціумі, або як реальна, подібно як ідентичність «жінка», яка існувала довго, проте вона стосувалася радше номінальної спільноти. Лише з появою фемінізму в ХІХ ст. жінки (як соціальна група) продемонстрували здатність до усвідомленої колективної дії. Відмінністю між номінальною і реальною ідентичностями є здатність групи до самоорганізації, тобто здатність до колективної дії ²⁹⁹. Номінальні групи не здатні до неї і є простою сукупністю індивідів, об'єднаних в групу завдяки спільності певних характеристик, тоді як реальні групи складаються з індивідів, що усвідомлюють свою приналежність до соціальної групи, а тому здатні до колективної дії. Отже, важливим чинником для переходу групи з номінальної у реальну є практика або усвідомлена здатність здійснити якусь колективну дію. Відповідно постає питання, чи «львів'яни» є просто образом чи образами, з якими себе співвідносять мешканці цього міста (номінальна ідентичність) чи, можливо, вони становлять активну соціальну групу (реальна ідентичність)?

²⁹⁸ Мусиездов А. Социальная трансформация сквозь призму изменения иден- тичностей в украинском обществе / А. Мусиездов // Посткоммунистические трансформации: векторы, изменения, содержание [под ред. Куценко О.]. - Харьков : Издательский центр Харьковского национального университета им.

В. Н. Каразина, 2004. - С. 275-307. - (С. 280).

²⁹⁹ Группа номинальная // Краткий словарь по социологии / [под. общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина]. - Москва : Политиздат, 1989. - 479 с. - (С. 48).

³⁰⁰ Hobsbawm E. Nations and Nationalism since 1780: Programme, Myth and Reality / E. Hobsbawm. - Cambridge, New York, Port Chester, Melbourne, Sydney : Cambridge University Press, 1990. - 191 p. - (Р. 163-183).

Іншим важливим аспектом львівської ідентичності, який буде розглянуто в цій статті, є аналіз співвідношення її локальних вимірів з національними (українськими) чи глобальними/ європейськими. Незважаючи на прогнози деяких дослідників ³⁰⁰, національна ідентичність продовжує активно проявлятися і в ХХІ ст., однак вона стикається з подвійним викликом. З одного боку, вона підважується локальними ідентичностями (наприклад, міськими чи регіональними), а з іншого - континентальними/глобальними. У нашому дослідженні ми спробуємо розглянути чи і як вищеописані процеси проявляються у випадку львівської ідентичності. Результати доступних нам соціологічних досліджень дозволяють проаналізувати співвідношення національної (української ідентичності) та локальної (львівської міської ідентичності) в ієрархії ідентичностей львівських респондентів та характер їхньої взаємодії. Висновки, зроблені в цій статті, базуються на даних низки соціологічних опитувань, проведених у м. Львові ³⁰¹ у 1994-2007 рр. за участю працівників кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Аналіз результатів згаданих досліджень показує, що дві найактуальніші для львів'ян ідентичності - це національна і міська. Отже можемо стверджувати, що львівська ідентичність існує, проте кількість респондентів, які вважають себе львів'янами, змінюється залежно від способу формулювання запитання ³⁰². Відповідно, частка людей, що назвали себе львів'янами, коливається від 70 % до 23 %. Однак той факт, що 23 % респондентів визначили львівську ідентичність як найважливішу, дозволяє стверджувати, що серед ідентичностей львів'ян львівська ідентичність таки є, і навіть може займати найвищу ієрархічну позицію. Утім, основна проблема полягає у встановленні рівня її вкоріненості та актуальності для мешканців м. Львова.

³⁰¹ Дані трендового дослідження «Львів-Донецьк: соціологічний аналіз групо- вих ідентичностей та ієрархій соціальних лояльностей», яке проводилося у 1994, 1999, 2004 рр. Інститутом історичних досліджень, кафедрою історії та теорії со- ціології Львівського національного університету ім. І. Франка (вибірка: Львів N=400, Донецьк N=400). Дані соціологічного опитування «Постави мешканців м. Львова стосовно будівельного втручання у пам'яткоохоронній зоні та бачення ними перспектив розвитку міста», яке проводилося у квітні - травні 2007 р. на замовлення Громадянської мережі «Опора» (N=518), дані соціологічного опиту- вання «Львівська ідентичність», що проводилося на замовлення Департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради (N= 800).

³⁰² У трендовому дослідженні респонденти могли обирати стільки ідентич- ностей, скільки відповідало їх уявленням про себе. У двох наступних - респон- дентам пропонувалося відповісти на запитання: «Ким Ви себе найбільшою мірою відчуваєте?». Проте в першому випадку вони могли обрати лише один варіант, а в другому - декілька.

Вибудовуючи свою ідентичність, люди можуть ідентифікувати себе з певними цінностями та зразками поведінки, які не обов'язково належать якійсь реальній групі. Тут вагому роль відіграють дискурсивні моделі та образи, створені правлячою елітою (так само як і альтернативні, створені іншими акторами), що «вписуються» в уявлення пересічних мешканців з допомогою ЗМІ, художніх та документальних фільмів, художньої та науково-популярної літератури, путівників, пам'ятників, музеїв, тощо. Відповідно, аналізуючи львівську ідентичність, варто спершу розглянути основний образ чи образи Львова, які артикулюються у міському просторі. На наступному етапі дослідження слід визначити, чи і наскільки вони інтерналізуються львів'янами, становлячи основу їх ідентичності. Відштовхуючись від теорії перфор-мативності Дж. Батлер ³⁰³, можна стверджувати, що навіть у випадку, коли певний образ Львова залишається лише сконструйованим/ »виконаним» (performed) у ЗМІ, музейній експозиції, літературному творі чи документальному фільмі, але знаходиться певна група, яка ототожнює себе з ним, все одне можна говорити про існування такої львівської ідентичності.

Як спостеріг львівський дослідник Я. Грицак, образ Львова в свідомості львів'ян складається з двох елементів. Це, перш за все, - єв-ропейськість Львова, тобто приналежність міста до Європи як архітектурно, так і культурно. Іншим елементом є образ Львова як «українського П'ємонта» ³⁰⁴. Отже, можна припустити, що ці два уявлення впливають на формування львівської ідентичності. Відповідно, можемо виділити дві складові львівської ідентичності - європейськість та акцент на національному (переважно українському) характері міста. Обидва ці уявлення закорінені в минулому. Саме період другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. створив підґрунтя для подальших ностальгійних і міфологізованих конструктів образу Львова як європейського міста кав'ярень, театрів і проспектів, де прогулюється вишукане товариство. Цей образ посилюється також і за рахунок добре збереженої середньовічної архітектури, яка уподібнює Львів до інших європейських міст.

ХІХ століття - це також епоха, коли у Львові зароджується модерний націоналізм, який спричиняється до формування його образу як столиці національного П'ємонта. Розпочинається період боротьби між національними проектами (в першу чергу поляків та українців) за «національний характер» міста та активна символічна кодифікація оспорюваного міського простору. Якщо додати до цього доволі ліберальну, порівняно з Російською імперією, політику Відня в національному питанні, можна легко зрозуміти, чому Львів став столицею українського П'ємонта. Образ, створений в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., доповнився подіями 1988-1989 рр., коли на короткий

³⁰³ Butler J. Gender Trouble: Feminism and the Subversion of Identity / J. Butler. - New York : Routledge, 1999. - 256 р. - (Р. 171-190).

³⁰⁴ Грицак Я. Страсті по Львову / Я. Грицак // Грицак Я. Страсті за націона- лізмом. - К. : Критика, 2004. - С. 229-246.

час Львів і його мешканці взяли на себе ініціативу у зміні політичного режиму та національному відродженні України, і, відповідно, «підтвердив» свою роль столиці українського П'ємонта. Однак Львів і сьогодні великою мірою становить арену, де змагаються різні національні проекти. Постає питання, наскільки описані образи Львова віддзеркалені у ідентичностях його мешканців?

Результати соціологічних досліджень демонструють цікаве поєднання української та львівської ідентичностей. Як уже зазначалось, в опитуванні «Постави мешканців м. Львова...» (де респонденти повинні були обрати одну ідентичність) 23 % респондентів визначили себе як львів'ян, а 50 % респондентів - як українців. Натомість у дослідженні «Львівська ідентичність» (де можна було обирати декілька варіантів відповіді) українську ідентичність обрало 70 % респондентів, а львівську - 43 %. Маємо ситуацію, коли 63 % респондентів з тих, що назвали себе львів'янами, обрали також і українську ідентичність. Отже, можна говорити про те, що у цьому випадку національна та локальна ідентичності не конкурують між собою, а частково накладаються і у такий спосіб взаємодоповнюються. Втім, постає питання, чи йдеться про включення вужчої ідентичності (львівської) до ширшої (української), чи має місце протилежний процес: трансформація національної ідентичності у локальну. Описаний Я. Грицаком образ Львова як українського П'ємонта чи другої столиці України, змушує уважніше розглянути це питання. На нашу думку, тут слід враховувати специфіку України, яка полягає у тому, що в соціумі відсутній консенсус стосовно того, що можна вважати українським (тобто національним). На сучасному етапі в українському суспільстві йдуть активні дискусії про те, що становить основу української національної ідентичності. Відповідно, наслідком цього процесу є регіоналізація і локалізація українськості. Отже припускаємо, що українська ідентичність стає особливою - навіть визначальною - рисою львівської ідентичності. Львів часто позиціонується різними групами як провідна (якщо йдеться про месіаністичні проекти) чи як унікальна (якщо йдеться про сепаратистичні) частина України. Нерідко місто і його мешканці окреслюються як останній оплот національної ідеї, і водночас як серце, як джерело, з якого ця ідея відродиться, або вже відродилась.

³⁰⁵ Zayarnyuk A. «Lviv Uber Alles», an Eden for Intellectuals / A. Zayarnyuk // Susan Ingram, Markus Reisenleitner, Cornelia Szabу-Knotik (eds.). Floodgates Technologies, Cultural (Ex)change and the Persistence of Place. - Frankfurt/M : Peter

Lang, 2006. - P. 149-184.

Однак, як слушно зауважує А. Заярнюк ³⁰⁵, можна говорити і про появу нової львівської ідентичності, яка апелює до уявлень про мультикультурне минуле Львова, а тому акумулює в собі протест проти прив'язки міської ідентичності до національної складової. Наприклад, за межами власного міста його мешканцям часто доводиться стикатися зі стереотипним приписуванням їм націоналізму тільки тому, що вони зі Львова, навіть тоді, коли вони самі належать до однієї з національних меншин міста. Соціологічне опитування «Постави мешканців м. Львова...» показало, що в ситуації, коли респондент вимушений обрати тільки одну найважливішу ідентичність, львівську ідентичність частіше обирають представники національних меншин (росіяни, поляки, євреї). Подібні ж дані було отримано і під час опитування «Львівська ідентичність», де «львів'янами» себе назвало 10,1 % респондентів-представників національних меншин (загалом за вибіркою представників національних меншин було 7,9 %).

Спостереження А. Заярнюка про виникнення нової львівської ідентичності підтверджуються і матеріалами наших досліджень. Зокрема у запитанні «Яку історичну спадщину слід зберігати у першу чергу?», варіант «українську» обрало 30 % респондентів, що означили себе львів'янами, і 35 % тих, хто назвав себе українцями. Отже, група респондентів, яка обрала ідентичність «львів'яни», засвідчує дещо нижчий рівень зацікавленості у збереженні національної історичної спадщини. Водночас варіант «усі історичні пам'ятки незалежно від їх походження» обрало 64 % «львів'ян» і 58 % «українців». На основі цих даних простежується тенденція «львів'ян» меншою мірою ототожнювати себе з українською національною традицією і натомість наголошувати на мультикультурному характері Львова.

Як бачимо, львівська ідентичність є складним і гетерогенним утворенням, яке частково посилюється за рахунок національної ідентичності (тобто відбувається гібридизація окремих її складових), а частково конкурує/конфліктує з нею. Подібні процеси добре видно на прикладі відповідей на запитання: «Яких історичних діячів насамперед слід увічнювати в пам'ятниках та назвах вулиць Львова?» (див. табл. 3). Це питання є цікавим для нашого аналізу, оскільки воно розкриває уявлення мешканців Львова щодо особливостей маркування символічного простору міста. З одного боку, варіанти відповідей: «видатних львів'ян незалежно від національності» та «визначних діячів європейської та світової культури» обрала більша кількість респондентів-носіїв «львівської ідентичності», ніж «української», а у варіанті «героїв українського національно-визвольного руху» простежуємо зворотну залежність. Відповідно, можемо припустити, що частина респондентів-носіїв «львівської ідентичності» демонструє більшу підтримку саме мультикультурного образу міста, заперечуючи організацію символічного простору міста відповідно до українського національного проекту. Проте, з іншого - і у «львів'ян», і в «українців» все ж таки перевагу отримали відповіді: «визначних українських наукових та культурних діячів» та «героїв українського національно-визвольного руху» (в обох випадках понад 50 %). Отже, у цьому випадку українська і львівська ідентичності активно взаємодіють. Хоча вибір на користь варіанту «видатних українських наукових та культурних діячів» може також пояснюватися тим, що для «львів'ян» ключовим поняттям у цій альтернативі є слово «культурні». Відповідно, вони обирають цей варіант відповіді, тому що він легше пристосовується до мультикультурного бачення міста. Адже тут може наголошуватися не національна, а саме культурна складова, тобто внесок українців до європейської та світової культури.

Таблиця 3