Міська нерівність і сегрегація

1. Система розселення і соціальна структура міста.

2. Різнолике місто: соціальні групи городян.

3. Майнове та статусне структурування міста.

4. Етно-релігійна сегрегація міста.

5. Гендерне структурування міста: патріархат приватний та публічний.

6. Міграційний чинник соціального розшарування міста.

7. Роль держави у соціальному структуруванні простору міста.

1. Система розселення і соціальна структура міста

Віддавна основним агентом розселення та організації простору міста були можновладці, а в тоталітарних суспільствах держава повністю перебирала на себе розбудову міст та поселення людей. Хоча більшість сучасних міст виникли стихійно на базі існуючих поселень людей і не мали початкового плану, проте руйнування старого міста чи його більшої частини: після пожеж 1666 р. - Лондон, 1812 р. -Москва, у ХІХ ст. - київський Поділ, або Варшава та Мінськ після лихоліття Другої світової війни - надає широкі, обмежені лише ландшафтом та ресурсами, можливості для суттєвого перепланування міста, а заодно і реалізації соціально-утопічних задумів влади.

Великий простір для дій відкривається також і у випадку закладення нового міста, особливо, коли мова йде про перенесення столиці, як це відбувалося із постанням Санкт-Петербургу, Анкари, Ісламабаду, Астани. Так, ідея нової столиці Бразилії (Бразиліа) містила цілу низку управлінських ідеологем: об'єднати бразильський народ, стати зразком оновлення, прогресу та світлого майбуття. Усе це мало втілювати раціональне планування міста. За задумом Лусіу Костра, автора генерального плану, підкреслена рівноцінність жит-

129

лових кварталів із громадсько-культурними центрами між ними покликана була звести нанівець майнову та просторову сегрегацію майбутніх городян.

Зміна суб'єктів владного Олімпу також дозволяє, хоча б частково, залишити слід в історії міста та його соціальної організації. Розвиток Відня, описаний Карлом Е. Шорске, яскраво демонструє прагнення кожної новоявленої провідної верстви долучитися до містобудування, втіливши таким чином свої політичні та соціальні ідеї, бачення всього суспільства та його структури у архітектурних та планувальних рішеннях.

Та й нині саме державна влада, менше - самоврядні структури закладають і здійснюють загальне управління ресурсними основами міста, до перерозподілу яких за ринкових умов долучається бізнес, громада та окремі індивіди. Із накладення їхньої активності на еколого-географічні особливості місця і постає щоразу унікальна система розселення та соціопросторова структура міста.

Історія вивчення соціопросторової структури міста в соціології має тривалу історію, яка цікава своєю методикою, виявленням чинників цього багатогранного феномену, можливістю проведення аналогій.

Як зазначалося у попередніх розділах⁹⁶, одними з перших просторовою структурою міста почали активно займатися засновники Чиказької школи Р. Парк, Е. Бьорджесс, Р. Маккензі, започаткувавши цим галузь «соціології міста». Об'єктом наукового інтересу представників цієї школи ставали різні деструктивні явища, що локалізувалися водночас у тих чи інших соціальних групах та певних частинах міста: Ч. Джонсон досліджував становище негрів у Чикаго; Н. Андерсен - волоцюг - сезонних робітників, які мігрують на Захід; Ф. Трешер - молодіжні угруповання і банди; Л. Вірт - єврейське гетто; Н. Гайнер - внутрішнє життя готелів; П. Крессі - платні танцзали; Дж. Ландеско - організовану злочинність Чикаго; П. Юнг -общину російських молокан; Х. Зорбау - соціально-територіальну стратифікацію міста.

⁹⁶ Див. змістовий модуль 2 «Основні соціологічні концепції міста» (автор М. Соболевська), змістовий модуль 4 «Територіальний та просторовий виміри міста» (автор О. Міхеєва).

Як бачимо, більшість проектів мали характер «case study» і обмежувалися фокусованим описом конкретного явища в структурі міста, тоді як інтерес європейських дослідників більше зосереджувався на пошуці ключових критеріїв та чітких індикаторів (наприклад, ціни на нерухомість) структурування міста. Розглянемо деякі із цих класичних схем структурування міста.

Лідер Чиказької школи - Р. Парк (Robert Park) зосереджує свою увагу на територіальному (екологічному) порядку, який є результатом просторової, фізичної взаємодії індивідів як «соціальних атомів» - міграції. Демонструючи можливості «локальної географії» міста, Р. Парк зазначає, що різні за інфраструктурною наповненістю ареали, утворюючи патерн міста, є середовищами мешкання різних за соціально-демографічними та культурними характеристиками груп: «у великих містах відмінності у манерах поведінки, життєвих стандартах і загальних поглядах на життя в різних міських ареалах часто просто-таки вражають» ⁹⁷. Статево-віковий склад як, мабуть, найважливіший показник соціального життя, дивовижно відрізняється у різних природних зонах. Картографування міста, розроблене дослідниками цієї школи, стало не лише максимально повним визначенням простору як простору розміщення джерел економічного, культурного, соціального та інших капіталів у об'єктивованій та інкорпорованій своїх формах, а, що головне, - аналізом соціальних структур, які виникли в результаті накладення соціальної нерівності на просторову неоднорідність. Із сукупності цих карт постала ідея про те, що існує певний взірець структури міста, і що різні типи соціальних проблем корелюють між собою.

Парк Р. Э. Городское сообщество как пространственная конфигурация и моральный порядок / Р. Э. Парк ; [пер. с англ. В. Г. Николаева] // Социальные и гуманитарные науки. Отеч. и зар. лит-ра (Сер. 11, Социология: РЖ). - М., 2000. - № 3. - С. 136-150.

⁹⁸ Географ Вільям Бунге у своїй творчій еволюції приходить до дослідження соціальних конфліктів і територіальної нерівності. Викладаючи в університеті Мічигану, В. Бунге протягом двох років живе у Фіцжеральді, бідному негритянському районі Детройта, підробляє таксистом, щоб краще пізнати вулиці міста і життя його мешканців. У своїх працях він детально описує проблеми бідних районів.

Теорія багатоядрової структури міста Ч. Гаріса (Chauncey Harris) та Е. Ульмана (Edward Ullman) 60-х років ХХ ст. особливо добре застосовується при диференціюванні міста за соціально-етнічними особливостями (в умовах мононаціонального середовища - відмінностей між осередками недавніх переселенців із сільської місцевості та корінними городянами). Так, у європейських, латиноамериканських, азіатських містах диференціація території міста має мозаїчний характер: робітничі околиці, «бідонвілі», «фравели» тощо оточують привілейований центр. Така «доцентрова» диференціація часто дзеркально протилежна північноамериканській, у якій теоретик школи просторового аналізу В. Бунге (William Bunge) виділив «зовнішнє місто достатку», «внутрішнє місто смерті» (негритянське, пуерто-риканське та інші гетто) і «проміжне місто бідності» ⁹⁸.

Класичне соціальне обстеження було здійснене Ч. Бутом (Charles Booth), який вивчив умови життя в Лондоні. Його робота «Життя і праця населення Лондона» (1889 р.) мала великий резонанс і серйозний вплив на методологію та тематичну програму соціальних обстежень у Європі та Америці, зокрема щодо критеріїв бідності. Як стверджують історики соціології, більшість соціологічних проектів початку ХХ ст. було виконано в рамках канонів, заданих Ч. Бутом.

Ч. Бут виходив з ідеї, що основним критерієм соціальної структури суспільства і міської агломерації виступає величина доходу. Він розробив концентричну структуру міста, що прийшла на зміну знаменитій зональній гіпотезі Е. Бьорджесса, й увів до методології соціальних обстежень техніку картографування, розфарбовуючи лондонські квартали у різні кольори залежно від прибутків жителів.

Наприкінці 60-х рр. ХХ ст. соціологія міста отримала поштовх до розвитку під впливом нового покоління вчених-послідовників М. Вебера та К. Маркса. Дж. Рекс та Р. Мур (John Rex, Robert Moore) видали книгу про забезпечення житлом і расові стосунки в районі Спарбрук міста Бірмінгема «Раса, спільнота, конфлікт» (1967 р.), поєднавши уявлення Е. Бьорджесса про динаміку перехідної зони з ідеями М. Вебера щодо соціологічного значення цілеспрямованої діяльності індивідів. Ця робота відновила місце міської соціології в рамках головного соціологічного напрямку і стимулювала обговорення стратифікації М. Вебера через концепцію житлового класу. Оскільки ринок житла структурується навколо різних форм володіння, він зумовлює появу статусних груп чи класів споживання, чиї інтереси не обов'язково співпадають з економічними класовими інтересами. Житло - дефіцитний ресурс, на розподіл якого впливає політична група так званих міських менеджерів.

Інша модель, розроблена приблизно у той же час, враховує лише географічне розміщення житла і відображає суто американський підхід до розселення, де розмежування родин за кварталами на основі розміру прибутків дуже сильне, так що цілі райони міста чи вулиці асоціюються з місцями проживання родин чітко визначеного достатку. Модель передбачає, що попереднє розміщення родин було оптимальним і що кожна категорія родин приймає лише одне рішення. Тож передбачаються такі варіанти розселення: 1) одна категорія сімей повністю займає весь квартал, забезпечуючи його однорідність; 2) в одному кварталі проживає кілька категорій сімей, що робить квартали змішаними; 3) одна чи кілька категорій сімей займають квартал, не заселяючи його повністю, таким чином, залишаються пусті ділянки й будинки: такий квартал розглядається як частково освоєний (однорідний чи змішаний); 4) усі категорії сімей, маючи змогу поселитися у впорядкованіших місцях, уникають даного кварталу, який внаслідок цього стає безлюдним.

Цю та інші кількісні моделі цінності земель міста 1970-80-х рр. узагальнив у своїй праці «Місто. Кількісні методи вивчення» (1973 р.) директор паризького інституту районного планування та урбаністи-ки П. Мерлен (Pierre Merlin). Він аналізує роботи А. Маршалла, Р. Гарда, М. Гальбвакса, Р. Хейга, Р. Тарвея, Р. Раткліфа, П. Венда, Л. Вінго, В. Алонсо, М. Маарека, Р. Мейєра і робить висновок: «Не зважаючи на відмінності у підходах та формалізації, всі розглянуті моделі мають багато спільних малюнок Зокрема, вони схожі в акцентуванні значення часу, витраченого на пересування (загальні транспортні затрати) і тим самим демонструють, що питання ціни земельних ділянок у місті не можна розглядати окремо від розвитку транспортних засобів. В усіх цих теоріях місцеві чинники (або ж чинники локальної неоднорідності міста) вводяться лише як коректива, що і породжує схему кільцевих концентричних зон, де контури ізохрон перетворюються на ізолінії однакових цін та однакових прибутків» ⁹⁹.

Як бачимо, соціологи-урбаністи, так само, як і представники географічних й економічних дисциплін, аналізуючи просторову організацію міста, виходять з її самодостатності і первинності стосовно соціальних характеристик того чи іншого її структурного елемента. Усі математичні, економічні, географічні, урбаністичні моделі організації простору, виведені з транспортного, цінового, екологічного та інших факторів, успішно можуть слугувати основою для побудови моделей просторового розміщення соціальної структури.