4. Культурні індустрії в сучасному місті

Нова економіка будується тими, хто використовує уяву, творчу енергію та знання для створення нових ідей та цінностей. Відповідно, успіх часто залежить від використання синтезу творчості, підприємництва та технологічних інновацій. Культурні індустрії та креативне підприємництво - відносно нові поняття в українському контексті, проте не нові явища (визначення «культурні індустрії» запровадили Т. Адорно (Theodor Adorno) та М. Горкгаймер (Max Khorkkhaymer) у своїй «Діалектиці просвітництва», 1947 р.). У визначенні ЮНЕСКО

¹⁷² Возрождение городов через культуру / [Ч. Лэндри, Л. Грин, Ф. Матарассо, Ф. Бьянчини]. - СПб : Нотабене, 1999.

¹⁷³ Офіційна web-сторінка року міжкультурного діалогу http://www. interculturaldialogue2008.eu.

цей термін застосовується в тих галузях, які поєднують у собі створення, виробництво та комерціалізацію змістів, є нематеріальними і мають культурний характер ¹⁷⁴. Ці змісти, як правило, захищені авторським правом, і можуть приймати форму товару або послуги. Залежно від контексту, культурні індустрії також можуть називатися креативними індустріями, або на економічному жаргоні - «галузями майбутнього».

Культурні індустрії - це унікальний сектор економіки, який виник внаслідок поширення масової комунікації та глобалізму. У Великобританії сектор культурного підприємництва у 1998 р. офіційно був переданий у підпорядкування Департаменту культури, медіа і спорту (DCMS) уряду, що ще раз засвідчує, що ця країна є одним із лідерів та законодавців розвитку креативного підприємництва. Одне з визначень культурних індустрій показує, що це «діяльність, в основі якої лежить індивідуальне творче начало, здібність чи талант, і яка може створювати додану вартість і робочі місця шляхом створення та експлуатації інтелектуальної власності» ¹⁷⁵.

У секторі культурних індустрій виділяють ряд груп:

• реклама;

• архітектура;

• художній та антикварний ринок;

• ремесла;

• дизайн;

• мода;

• виробництво кіно- та відеопродукції;

• програмування, у тому числі створення розважальних та інтерактивних програм і комп'ютерних іграшок;

• музика;

• виконавчі мистецтва;

• видавнича справа;

• теле-, радіо- та Інтернет-трансляції.

Отже культурні індустрії охоплюють такі види діяльності:

¹⁷⁴ Визначення на офіційній сторінці ЮНЕСКО http://portal.unesco.org/culture/ en/ev.php-URL_ID=35024&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html.

¹⁷⁵ Гнедовский М. Творческие индустрии...

• аудіо-візуальна творчість (фільми, ТБ, радіо, нові медіа, музика);

• туризм;

• спорт;

• книги й преса;

• спадок (музеї, бібліотеки, архіви);

• перформативні мистецтва (театр, виконавське мистецтво);

• візуальні мистецтва (галереї, архітектура, дизайн і ремесла).

У свою чергу Дж. Браун (J. Brown) виділяє чотири ключових елементи інтелектуальної концепції креативних індустрій, які:

1. базуються на творчих, художніх можливостях особистостей;

2. залучають менеджерів та технологів;

3. створюють ринкові продукти;

4) їх економічна цінність має культурне чи інтелектуальне походження.

Культурне підприємництво передбачає перетворення творчого та інтелектуального ресурсу на «творчий продукт», наприклад відео-фільм, дизайнерську річ тощо. Для міст важливо скеровувати творчий потенціал підприємців через створення творчих осередків та середовищ у містах, які часто називають креативними кластерами. Креативні кластери - це особливе місце, декілька підприємств, фірм, майстерень, офісів, які об'єднані в спільному просторі і зайняті в сфері культурного підприємництва ¹⁷⁶. У такому кластері виникає спільне, специфічне, відкрите і творче середовище для комунікації і співпраці, створюються нові форми взаємних стосунків як альтернатива соціальному капіталу. Головною рисою креативних кластерів є спільна атмосфера творчості та бізнесу, яка сприяє виробництву нового продукту. Часто такі кластери допомагають проводити міську регенерацію.

У центрі уваги сучасного виробництва має бути творчість, і тому акцент переноситься з промислового сектора на індивідуальну креа-тивність і свободу. Нові сфери культури, зокрема мода, телебачення, дизайн є переважно комерційними і сприяють появі креативних професіоналів та менеджерів у сфері культури. Для сектора культурних індустрій особливого значення набуває історична, етнічна, соціальна специфіка місця, де сконцентровані творчі сили, що активно впливає на розробку стратегії в галузі культурних проектів. Використання просторової організації креативного кластера почасти є запорукою його успіху. Активна підтримка культурних індустрій місцевою владою особливо яскраво проявляється в традиційних індустріальних центрах, наприклад, у Ліверпулі, Манчестері, Берліні чи Мілані.

Ще один важливий суб'єкт творчої економіки - агенції культурних індустрій, які є посередниками між спільнотою креативних підприємців і міською владою ¹⁷⁷. Агенції проводять аналіз ресурсів території і виявляють її творчий потенціал, а вже потім розробляють стратегії розвитку і вибудовують систему підтримки креативного підприємни-

¹⁷⁶ Див. більше на www.creativeclusters.com.

¹⁷⁷ Прикладом такої агенції є британська CIDA http://www.cida.org.

цтва. Процес дослідницької та аналітичної діяльності агенцій доволі складний, трудомісткий і тривалий у часі. Сьогодні найбільші та авторитетні агенції культурних індустрій діють у Великобританії, яка є визнаним лідером у цій галузі. Керівники міст різних країн світу залучають названі агенції для досліджень, консультацій, оцінки перспективи творчого ринку, використання творчого зростання і потенціалу, дослідження перспектив перепрофілювання економіки міста на користь творчого сектора. Джастин О'Коннор відзначає, що зміна парадигми споживання впливає на виробництво (виходячи з того, що культура стає товаром), яке також розглядається крізь призму культури: культурне споживання пов'язано з освітою, стилем життя, дозвіллям, ідентичністю. Відповідно споживається новий культурний товар, а культурне виробництво формує нове ставлення до роботи, кар'єри, досліджень, амбіцій, щастя, успіху ¹⁷⁸.

¹⁷⁸ O'Connor J. From the Margins to the Centre: Cultural Production and Consumption in the Post-Industrial City / J. O'Connor // Popular Culture in the City. - 1996. - Vol. 13.

¹⁷⁹ UK Government's Department for Culture, Media and Sport, Creative Industries Mapping Document. - London, 1998, 2001.

Оскільки виробництво у сфері культури базується на інформації, то надзвичайний розвиток цифрових технологій і глобалізація мереж обміну інформацією зробили культурний сектор одним із найдина-мічніших у світі. У числі надприбуткових сучасних компаній світу є ті, що працюють у сфері радіо- та телемовлення, Інтернету (компанія Google у даний момент є однією з найбагатших компаній світу), розваг і створення ігор. Такі фірми дають приріст доходів від 5 % до 25 % щорічно. У США у 1998 р. культурні індустрії дали більше доходу, ніж авіаційна галузь, а в Британії культурні індустрії генерують понад 150 мільярдів річного доходу (2001 р.), що становить майже 10 % національного ВВП ¹⁷⁹. Ще на початку 1980-х рр. музична індустрія Британії перевищила доходи інженерного сектора, а статистика 1998 р. показала, що музиканти, актори та режисери приносять королівству $99 мільярдів прибутку щорічно, що перевищує доходи від сільського господарства та вугільної промисловості. Загалом британські театральні, телевізійні, фільмові та музичні компанії займають 16 % світового ринку, що дає надзвичайні доходи державі і містам. Наприклад, у структурі креативної економіки Британії, Манчестер є важливим центром створення програм для BBC, місцем активного туризму, музичної індустрії, науки та спорту. Ці галузі дозволили перетворити Манчестер з брудного промислового на сучасне привабливе та креативне міста.

За даними Європейського Союзу, у 2003 р. культурний і творчий сектор у європейському масштабі виробляв продукту на суму понад 654 мільярдів євро, що склало 2,6 % ВНП ЄС, при цьому частка текстильної промисловості у ВНП становила 0,5 %, а харчова промисловість, виробництво напоїв і тютюну - 1,9 %. При цьому загальне зростання сектора у 1999-2003 рр. перевищило 19,7 %, що було на

12.3 % вище, ніж ріст загальної економіки. Станом на 2004 р. у сек- торі було зайнято 5,8 мільйонів людей, що становить 3,1 % загальної зайнятості ¹⁸⁰. З огляду на значний вплив на економіку, програми під- тримки розвитку креативного підприємництва займають ключове міс- це в соціально-економічній політиці міст і країн Європи та Північної Америки і набувають дедалі більшого значення в інших регіонах сві- ту, наприклад, у Південно-Східній Азії та Південній Америці.

400 000 350 000 300 000 250 000 200 000 150000 100000 50000

о

У 1990 р. найбільшими у світі експортерами культурних продуктів були Японія, США, Німеччина та Великобританія, які обіймали

¹⁸⁰ Fleming Т. A Creative Economy / Т. Fleming // Green Paper for the Nordic Region. - November, 2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. nordicinnovation. net/_img/a_creative_economy_green_paper_for_the_nordic_region3.

pdf.

¹⁸¹ Study on International Flows of Cultural Goods, 1980-98, Paris, UNESCO,

2000.

55.4 % світового ринку ¹⁸¹. Ще одним важливим гравцем на глобаль- ному ринку культурних індустрій став Китай. Одночасно світовий ринок культурних індустрій дуже швидко змінюється внаслідок роз- витку цифрових технологій та впровадження нових регулятивних актів на місцевому, регіональному та національному рівнях. Почали формуватися великі міжнародні конгломерати, які все більше контролюють глобальний ринок цих продуктів. Це викликало до життя потребу створення глобальних правил поширення товарів та захисту авторських прав. До появи у 1995 р. Світової організації торгівлі (СОТ) глобальний ринок культурних індустрій керувався ухваленим у 1947 р. документом - Загальним погодженням тарифів та торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade, GATT). На даному етапі найбільшим викликом для міст, країн та глобальних корпорацій є проблема вироблення міжнародних правил торгівлі, що дозволять створити простір, в якому громадяни (не лише споживачі) матимуть можливість виробляти культурні продукти та надавати послуги, виражати себе таким чином і мати право на вибір. Отож важливою є можливість творити, виражатись і мати вибір.

Без сумніву, культура стане двигуном економіки ХХІ ст. Культурне розмаїття також розглядається як позитивний чинник, який міжнародна спільнота мусить капіталізувати, не лише з економічної, але й етичної точки зору. Немає нічого важливішого для людини, ніж культура і ніщо не потребує такої посиленої уваги як перетворення культури на центральну вісь глобального розвитку. Політика в області культурних індустрій давно актуалізована Європейським Союзом у документі «Економіка культури», який з'явився у 2006 р. і став головним дослідженням впливу культури у європейському середовищі. У багатьох країнах ухвалені програми розвитку творчих індустрій. Наприклад, у Норвегії ухвалена програма фінансування творчої економіки Innovation Norway, Міністерство торгівлі і промисловості Фінляндії опублікувало стратегію розвитку підприємництва в секторі культурних індустрій до 2015 р., а Данія сфокусувалася на розвитку творчої освіти. Європейський Союз постійно фіксує взаємозалежність між зростанням культурних індустрій і зростанням культурного туризму в містах.

Найбільш систематичний аналіз та дослідження впливу культурних індустрій на економічний розвиток країни (як на національному, так і на місцевому рівні) проводиться у Великобританії. За даними Т. Флемінга (Тom Fleming) культурні індустрії становлять 7,3 % економіки, в секторі зайнято більше 1 мільйона людей. Найшвидше зростання серед підсекторів творчої економіки спостерігається в радіо і телебаченні (1,8 % у 2004 р., загальне зростання - 4,5 %). За даними UNESCO, 2005 року торгівля культурними товарами зросла за останні 10 років з 39,3 мільярдів доларів у 1994 р. до 59,2 мільярдів доларів у 2002 р. За рівнем експорту культурних товарів Європейський Союз стоїть на першому місці - 51,8 % світового експорту (дані UNESCO). З 2003 р. друге місце у світовому експорті посідає Азія (20,6 %) ¹⁸².

З огляду на важливість сектора культурного підприємництва, актуальним є дослідження його динаміки та особливостей розвитку. Такі дослідження часто проводяться або агенціями творчих індустрій, або безпосередньо міністерствами чи департаментами, відповідальними за даний сектор. Іноді в центрі досліджень знаходяться не всі галузі економіки, а лише декілька секторів креативної економіки (наприклад, мода чи музика). Важливо відзначити той факт, що труднощі підрахунку та систематизації сектора культурних індустрій у світі і в порівняльній перспективі є важливим недоліком у формуванні теоретичних розробок у цій галузі і застосування на практиці концептуальних схем, які у більшості формуються індивідуально під кожен проект і галузь. Культурні індустрії є не лише важливим сектором економіки, а й важливим іміджевим механізмом, що має символічне значення для міст.

Культурне підприємництво сприяє наступним моментам:

• формуванню творчого міського середовища;

• інвестуванню фінансових ресурсів у креативних людей, а також у інновації для галузі в цілому;

• формуванню затребуваності творчого потенціалу через створення нових робочих місць;

• розробці та просуванню інтелектуального продукту;

• підтримці економічної, культурної та політичної комунікації;

• виходу з економічної кризи, пов'язаної з реструктуризацією та модернізацією економіки міста, регіону і країни;

• зростанню конкурентоздатності міста / регіону / країни;

• виходу з політичної кризи - нові управлінські кадри, методи та ідеї, прихід нової влади;

• формуванню нових образів та ідентичності, відродження регіонів і територій;

• вирішенню соціальних завдань - розвиток місцевих громад та їх інтеграція, діалог спільнот.

Fleming Т. A Creative Economy...

Сектор культурних індустрій має безліч характеристик, які легко вписуються в структуру глобальних взаємозв'язків між містами, регіонами та країнами. Культурні індустрії адекватно описують зміни, що відбуваються в даний час у культурі, економіці, містах та інтелектуальних пошуках. Культурні індустрії - швидко зростаючий сектор економіки. Вони забезпечують мобільність; вихід на глобальний ринок; формують проектне мислення; використовують безліч різноманітних ресурсів; сприяють розвитку людської індивідуальності та довіри у суспільстві, новому розумінню різноманіття світу, розвитку та збереженню культури, історії та традицій, відродженню міст і формуванню міського простору.

Культурні індустрії - це новий виклик для тих економік і країн, у яких відбулися етапи індустріалізації з високим рівнем довіри до культурних досягнень своїх країн. При цьому важливою особливістю є те, що культурні індустрії характерні для країн, де важливу роль відіграє громадянське суспільство. Культурні індустрії сприяють активному включенню всіх рівнів влади у вирішення нагальних проблем не лише культури та економіки, а й суспільства в цілому, при цьому в цей процес включаються бізнес, заклади культури та громадські організації, забезпечуючи формування мережевих взаємодій.

При розгляді культурних індустрій в України ми стикаємося з низкою проблем, пов'язаних з економічною, культурною, політичною сферами, але також із розумінням креативних індустрій. На відміну від провідних країн західного світу Україна ще не вповні стала на шлях постіндустріальної економіки. Міста повинні орієнтуватися на створення гнучкої, адаптивної і відкритої економіки, на зниження бюджетного навантаження, інвестувати в людський капітал, відмовитись від довгострокового планування. Треба використовувати цілу низку наявних переваг, наприклад, досить високий рівень освіти чи багату культурну спадщину. На жаль, для більшості українських міст (за винятком столиці, де добре розвинутий аудіо-візуальний, рекламний сектори та телебачення) культурні індустрії поки не стали окремим сектором економіки, як це відбулося в інших країнах світу. Це пов'язано, перш за все, з тим, що культурні індустрії слабко актуалізовані у дискурсі не лише політиків, але й суспільства в цілому. Щоправда, відсутність культурної економіки як такої, не означає відсутності зацікавлення з боку окремих учасників ринку, тому підтримка ідеї творчої економіки йде поки що тільки знизу - з боку громадських організацій і бізнесу. Проблема політики в сфері культурних індустрій вельми відчутна і може позначитися на майбутній конкурентоспроможності цього сектора в Україні. Навіть законодавче закріплення і підтримка на рівні муніципальної влади сприятимуть розвитку потенціалу сектора культурної економіки.

Україна є доволі розмаїтою країною з міцними регіонами, і формування нової ідентичності часто пов'язано з пошуком нових форм участі бізнесу в розвитку міст. Політичні проблеми культурних індустрій спричиняють постановки безлічі питань перед місцевою владою, бізнесом і громадськими організаціями. Міста України поки що відстають від провідних країн світу в плані теоретичної розробки даного сектора економіки, і у нас бракує фахівців, консультантів та експертів. Не в останню чергу це тому, що галузь має досить високий ступінь специфічності, хоча і пов'язана з різного роду професіями та спеціалізаціями у сфері культури, менеджменту, економіки і права. Важливим моментом є і навчання нових фахівців, причому дана проблема пов'язана і з проблемою зародження творчого класу та ідентифікації з ним. В Україні досі існує проблема одностороннього розуміння міського розвитку, культури і традиційний погляд на культуру пов'язаний з поняттям «культурна спадщина».

Однак в останні роки спостерігається широкий інтерес до теми культурних індустрій в Україні, особливо на регіональному та муніципальному рівнях влади. За підтримки ECF (European Cultural Foundation) у 2008 р. було проведено картування Львова, а ідея культурних індустрій набула підтримки місцевою владою (Львів досі є єдиним містом України, де створено окремий відділ культурних індустрій при муніципальній владі). Проте досі не отримала підтримки ідея творчих кластерів як однієї з форм розвитку культурних індустрій. У Російській Федерації (далі - РФ), культурні продукти якої домінують на українському ринку, ще у 2005 р. був створений перший кластер -Центр дизайну ARTPLAY в приміщенні колишньої фабрики «Красная Роза», пізніше з'явилися кластери - «Арт-Стрелка» (на місці колишньої фабрики «Красный Октябрь»), «Фабрика», «Винзавод» (усі в м. Москва). Особливе місце у просуванні культурних індустрій займає Український центр культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, який займається аналітичною, консультативною та проектною діяльністю в реалізації сектора культурних індустрій в Україні. Після суперечливих виборів президента в Україні у 2004 р. постало завдання виробити стратегічний документ, який заклав би підвалини для розвитку сучасної української культури та культурного підприємництва. Українським центром культурних досліджень було запропоновано «Дорожню карту» - робочий документ, який мав лягти в основу стратегії розвитку культурного підприємництва. Дорожня карта визначала 3 головних завдання на майбутнє:

• цілісність національного мовно-культурного простору;

• актуалізація національної культурної спадщини;

• протекціонізм щодо національних культурних індустрій. Однак, цей документ ніколи не був затверджений на владному

рівні.

На відміну від РФ, де перша агенція культурних індустрій була створена в 2004 р. (агенція «Культурні індустрії»), а у Санкт-Петербурзі за підтримки програми ЄС TAdS було створено «Центр розвитку творчих індустрій», в Україні немає жодної агенції подібного профілю. Для адекватного впровадження сектора культурних індустрій в Україні важливі такі компоненти як досягнення професіоналізму та стабільності у взаємодії культури та бізнесу. Потрібно розширити розуміння культури як сфери творчої діяльності та процесу змін і інновацій; визнання творчих індустрій як важливого економічного фактора, що впливає на образ та структуру сучасних міст; запровадження різних форм співпраці та партнерства всіх зацікавлених сторін - держави, регіональної та місцевої влади, громадських організацій, бізнесу тощо. Необхідно також використовувати досвід провідних країн світу в даній галузі, при цьому освіта в сфері культурних індустрій сприятиме формуванню корпусу професіоналів і експертів в даній галузі.

Сьогодні в культурному виробництві України вже ведуть перед приватні теле- і радіоканали, видавництва, музичні та кінопрокатні організації. Однак все одно на ринку культурних товарів і послуг зберігається домінування іноземного продукту, що породжує низку проблем - від економічних до ідеологічних. Занепад потужного сектора кіновиробництва спричинив занепад усього циклу кіно, зокрема мережі муніципальних та державних кінотеатрів. На державному рівні заговорили про державний протекціонізм вітчизняного культурного продукту: квоти на імпорт, ефірні квоти у радіоефірах, запровадження окремих пільг тощо, проте на даному етапі ці заходи не дають значного ефекту для розвитку українського підприємництва у сфері культури. Політика держави щодо культурних індустрій протягом років незалежності була зорієнтована передусім на пряму фінансову підтримку підприємств державного сектора, при цьому недостатньою була увага до розвитку недержавного сектора культури (як комерційного, так і неприбуткового); слабкими й недосконалими залишаються механізми впливу міст на цей сектор. Разом із тим, в останні роки відбулася низка позитивних змін: запроваджено податкові пільги для національного книговидання, посилилася боротьба з «піратством», помітно зросли бюджетні видатки на закупівлю українських книжок для бібліотек, на підтримку гастролей вітчизняних виконавських колективів по Україні.

Та все ж, аби українські культурні індустрії посіли нарешті гідне місце в культурній сфері країни, а публіка, у свою чергу, отримала різноманітну, якісну й доступну вітчизняну культурну продукцію, ще слід забезпечити належні умови, щоб український культурний продукт став достатньо різноманітним, якісним і доступним пересічному громадянинові. Однак для цього державна підтримка та муніципальна політика щодо вітчизняних культурних індустрій має стати більш різноманітною й гнучкою за формами, орієнтованою на підтримку конкурентності в культурній сфері. Втім, державне втручання щодо цього типу проблем має бути обережним, виваженим: може йтися про конкурсні гранти та замовлення на створення українського мистецького продукту в масових жанрах (фільмів, пісень, книжок, телепередач тощо). Міста повинні усвідомлювати, що час пасивного очікування на дотації давно минув і місцеве самоврядування має власний інструментарій для розвитку культурних індустрій. Цей сектор економіки має усі необхідні важелі для розвитку міст та регенерації міських районів, які занепали внаслідок переходу до пост-індустріальних умов розвитку. Сучасні міста мають ставати креативними місцями інновацій та показувати моделі розвитку, які можна згодом використовувати на загальнодержавному рівні.