5. Гендерне структурування міста: патріархат приватний та публічний

Статево-вікова як одна з базових у суспільстві структурацій населення також знаходить своє специфічне вираження в міському просторі. Вона не породжує принципово інакших угруповань, але має тенденцію до концентрації на тих чи інших статусних позиціях, видах діяльності, професіях, місцях проживання.

Місто та індустріальне суспільство докорінним чином змінило характер гендерних структур, відомих у соціології як патріархальні (де влада належить старшому чоловікові). Традиційне суспільство, яке базувалося на натуральному господарстві, мало розрізняло сферу публічного і приватного через слабку залученість основної маси селян до справ державних, мистецтва та науки і лише час від часу до громадських. Тож основна демаркаційна лінія чоловічого та жіночого проходила у сфері сімейно-побутовій.

¹⁰² Стрельникова А. В. Специфика социального исключения в городском пространстве (на примере г. Москвы) / А. В. Стрельникова // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління : матеріали другої наукової конференції.

- Донецьк : ДонДУУ, 2008. - С. 285-293.

Чоловікові належало вдома майструвати, а в полі орати, тоді як жінці ткати та жати. Відмінності у характері роботи не завжди були пов'язані зі ступенем її тяжкості чи виснажливості, щоб чітко розвести та логічно пояснити, чому жінці орудувати серпом гоже, а косою - ні, що їй слід місити глину для обмазування хати, а не для вироблення глечиків тощо. Проте ці традиції неухильно дотримувалися, що і накладало свій відбиток на гендеризацію простору самої господи: лише батько чи почесний гість мав право сидіти за столом «у червоному куті», навпроти якого стояла піч, де клопоталася жінка, а на печі чи на полу бавилися діти ¹⁰³.

Середньовічні міста частково зберігали єдність праці та дому - як правило, на першому поверсі будинків розташовувалися майстерні чи крамниці, а на другому мешкав господар та його родина. У менш пристосованих приміщеннях могли також жити помічники та прислуга. У сучасних містах діловий центр та промислові зони відокремлені від зон житлової забудови. Суттєва віддаленість місць праці від дому потребує від родини зміни гендерного порядку: якщо жінка - домогосподарка, то вся територія дому, магазину та двору позначається як сфера приватного й жіночого та підтримується специфічним інформаційним потоком (жіночі журнали, телеканали, спілкування з сусідами на теми кулінарії, виховання дітей, догляду за собою, побуту). Таким чином, статус жінки як домогосподарки остаточно визначається саме у міському середовищі, а тим більше у заможному передмісті.

Саме в домі найбільше проявляється і гендерна диференціація простору: в Стародавній Греції існував гінекей, у досліджуваних П'єром Бурдьє кабілів жіночою вважається низька, темна, нічна частина дому (вони вважають, що «дівчина - це темна стіна»), а так звана жіноча квадра: «кухня, діти, плаття, церква» - стала класичним виразом у ранньобуржуазній Європі. Відома письменниця Вірджинія Вульф «простір власної кімнати» як недосяжну умову для творчості винесла у заголовок своїх навкололітературних роздумів. Легко зуважити, що в усіх випадках предметом обмеження і поіменування стає жіночий (іноді - дитячий) простір як простір тих, хто особливо підконтрольний культурі, а не лише конкретним особам.

Дійсно, за цією логікою, кухня стає відповідним для чоловіка місцем перебування, лише коли співвідноситься зі значним фінансовим і престижним капіталом - шеф-повар ресторану (порівняймо, з місцем корабельного кока, яке стоїть ближче до традиційних жіночих стратифікаційних позицій).

¹⁰³ П. Бурдьє детально описує гендеризованість структур простору на прикладі кабільського дому.

Нова зміна гендерних ролей наприкінці ХІХ ст. була зумовлена зростанням жіночої активності та освіченості, запитами ринку праці, феміністським, науковим дискурсами та загальною політикою рівних можливостей. У Європі та Америці жінки масово почали долучатися до участі у виробництві та різних сферах публічного життя, що позначилося також і на житті міст. Збільшилися людські потоки до місць праці і повернення додому, зросла необхідність у дитячих садках та яслах, збільшився попит на нянь - і налаштована на патріархальний ритм життя інфраструктура західних міст зазнала численних проблем. З іншого боку, приватність вийшла за межі житлових кварталів чи заміського будинку, і вже місцями романтичної зустрічі подружжя під час обідньої перерви та після роботи, сидіння за кавою із друзями тощо стали численні вуличні кав'ярні та ресторанчики.

Та все ж, коли західноєвропейська та радянська жінка опинялися на виробництві, то, згідно даної ідеології, це відбувалося винятково через нестачу коштів чи примус держави, адже світ професій та публічних інституцій визначався як чоловічій.

На пострадянських теренах виклики ринку були сприйняті по-різному, деякі заможні родини із вищим статусом у чоловіка обрали повернення до патріархального розподілу. Проте більшість українок сприймають нові умови як можливість самореалізації та матеріального забезпечення. Останнє особливо актуально для більш ніж п'ятої частини міських сімей, у яких основним годувальником є жінка. Причиною цього є високий рівень розлучень та вдівства і менша, ніж у чоловіків, імовірність повторного шлюбу жінок, які вже мають дітей.

Далі розглянемо детальніше деякі соціальні процеси, щоб зрозуміти, як і завдяки чому здійснюється майнове, етнорелігійне та гендерне структурування населення міст.