Методичні підходи до вивчення міського простору

1. Опитувальні (емпіричні) методики і їхні модифікації.

1. Базові питання.

2. Приклади проективних запитань.

2. Метод спостереження.

3. Методики з використанням малюнків.

4. Візуальна стратегія.

5. Використання вторинних даних.

Сучасне місто охоплює всі етапи людського життя, забезпечує матеріальні та духовні потреби. Міський простір існує не тільки фізично. Його можна сприймати багатовимірно - на рівні соціуму (простір соціальних відносин), культури (простір, де відбувається діалог спільнот), історії (простір, де розгортаються історичні події) тощо. Можна сказати, що міський простір упорядковує життя своїх мешканців, задаючи їм траєкторії поведінки та життєвого шляху.

У даному розділі, спираючись на досвід проведених досліджень, ми розглянемо можливості різноманітних методичних підходів щодо вивчення міського простору як соціального феномену. Вони прямо пов'язані з теоретичними підходами та на сьогодні утворюють корпус спеціальних теорій у межах соціології міста чи урбаністичної соціології.

Коли мова іде про вивчення міста, звичні дослідницькі методи (опитування, спостереження, експеримент) потребують адаптації. Проблема полягає в тому, що до традиційних «вимірів» додається просторова складова. Як пише К. Лінч, «...необхідно зрозуміти місто не лише як «річ у собі», а й як місто, що сприймається його мешканцями. У розпізнаванні та впорядкуванні сприйняття оточення беруть участь багато відчуттів: візуальне відчуття кольору, форми, руху чи поляризації світла, так само як і нюх, дотик, кінестетика, відчуття тяжіння та, можливо, електричних та магнітних полів» ⁴⁴.

Тож розглянемо наявні традиційні методи збору даних та їх можливості у вивченні міського простору, а також опишемо нетрадиційні дослідницькі стратегії та розберемо окремі кейси з точки зору інтерпретації даних.

1. Опитувальні методики та їх модифікації

Опитувальні методики належать до кола найбільш розповсюджених в соціології. Це пов'язано з тим, що безпосередній контакт з індивідом або групою надає можливість отримання як об'єктивної (факти), так і суб'єктивної (мотиви) інформації. До опитувальних методик належать анкетне опитування (традиційне та онлайн-опитування) та інтерв'ю (індивідуальне й групове).

⁴⁴ Линч К. Образ города / К. Линч ; [пер. с англ. В. Л. Глазычев; сост. А. В. Иконников; под ред. А. В. Иконникова]. - М. : Стройиздат, 1982.

Анкетне опитування - один із найбільш розповсюджених методів емпіричного соціологічного дослідження. Головною особливістю анкетного опитування є те, що респондент працює з анкетою самостійно - сам читає, інтерпретує питання та надає письмову відповідь, ґрунтовану на власному розумінні прочитаного. З одного боку, такий підхід відчутно економить дослідникові час та знижує дослідницький вплив на респондента (фактично справляти вплив може лише спосіб формулювання та порядок питань). З іншого - подібний інструмент виявляється абсолютно негнучким, бо уточнити або конкретизувати відповідь респондента практично неможливо. Соціолог не може дізнатися про те, чи правильно респондент зрозумів питання. Вкрай обмежену інформацію дають досліднику й відмови від відповіді або пропуски питань. Варіант «утруднююсь відповісти» вочевидь знижує перекіс у даних, який міг би мати місце, якби респондентові не було надано можливість вказати на свою необізнаність або невпевненість, та підвищує загальну достовірність отриманих даних, однак не дає інформації про те, чому саме респонденту важко відповісти на питання. Або він не розуміє, про що ідеться у запитанні, або він про це «чув», однак у нього недостатньо інформації, щоб висловити свою точку зору, або в нього є аргументи щодо обох точок зору - усе це залишається невідомим. Одним із варіантів розв'язання означеної проблеми є включення до анкети напівзакритих або відкритих питань. Однак виникає нова проблема - більшість респондентів «. воліють не відповідати на відкриті питання або відповідати на них

вкрай коротко (двома-трьома словами» ⁴⁵. Тобто респондент у напівзакритому питанні буде схильний скоріше обрати запропоновану в анкеті альтернативу, а у відкритому відповість декількома словами. Усе це несуттєво збільшує цінність такої відповіді - розібратися, що саме стоїть за тією чи іншою думкою, і надалі залишається складним завданням. До того ж анкета, перенасичена відкритими питаннями, втрачає частину своїх позитивних рис, приміром, відносну легкість в обробці інформації, оскільки обробка відкритих питань є доволі трудомісткою справою.

Інтерв'ю - інший розповсюджений опитувальний метод, що має багато різновидів. У цілому, інтерв'ю - це бесіда з респондентом, що проводиться за певним планом та передбачає особистий контакт інтерв'юера та респондента. Цей метод вважається більш гнучким порівняно з анкетним опитуванням, оскільки інтерв'юер ставить питання, організовує саму бесіду, спрямовує її належним чином, тобто активно взаємодіє з респондентом у процесі інтерв'ю. Інтерв'юер може уточнювати, пояснювати питання у разі нерозуміння їх респондентом, наполягати на поясненнях чи наданні додаткової інформації. Подібний зв'язок респондента та інтерв'юера є як плюсом, так і мінусом цього методу. З одного боку, гнучкість отримання інформації є, безумовно, перевагою, однак з іншого - важко передбачити побічні ефекти такої взаємодії. Крім того, проведення інтерв'ю вимагає більшої, ніж при анкетуванні, підготовки. Так, організаційна підготовка включає в себе вибір місця проведення інтерв'ю (відсутність сторонніх людей та шумів, що можуть відволікати), планування часу інтерв'ю (залежно від поставлених завдань, воно може тривати від півгодини до декількох годин), вибір способу фіксації відповідей (диктофон, запис на папері). Групове інтерв'ю (з двома та більше респондентами), як правило, проводиться тоді, коли важливо не лише отримати інформацію, що цікавить дослідника, але й відстежити специфіку комунікації під час обговорення поставлених запитань, характер обґрунтування власної точки зору в присутності інших людей тощо.

⁴⁵ Аверьянов Л. Я. Социология: искусство задавать вопросы / Л. Я. Аверьянов. - [2-е изд., переработанное и дополненное]. - М., 1998.

Для соціолога, що займається вивченням міської проблематики, одним з важливих завдань є уточнення статусу індивіда у означеному просторі. Тому в процесі підготовки анкети чи гайд-інтерв'ю до кола базових питань слід віднести питання про «місце» респондента в міському просторі. Це питання щодо тривалості проживання респондента на даній території, характеру проживання (постійний, маятниковий, тимчасовий), характеристик житла (як його отримали, в якому районі тощо), а також сприйняття «свого» простору крізь обрані респондентом орієнтири та межі.

Сприйняття міського простору передбачає не тільки визначення міських відстаней та орієнтирів, меж різних територіальних одиниць (центр, райони та мікрорайони, межі міста в цілому), а й знаково-символічного сприйняття просторового виміру. Тому, на нашу думку, у обрану дослідником опитувальну стратегію можуть бути вбудовані наступні методики:

1. Проективні питання.

2. Творення малюнків, у тому числі карт та схем.

3. Інтерпретація вже наявних малюнків, карт, схем, фотографій тощо.