- •Рецензенти:
- •Місто як об'єкт вивчення: історія, теорія, методи
- •1. Загальні принципи теоретичного осмислення феномена міста
- •2. Європейське та азійське місто: концептуальні відмінності
- •3. Класичний античний поліс
- •4. Середньовічне місто
- •5. Модерне місто
- •6. Українське місто від Магдебурзького права до сьогодні
- •Глосарій:
- •Питання і завдання для самоперевірки:
- •Список допоміжної літератури:
- •Основні соціологічні концепції міста
- •1. Міська проблематика у працях класиків соціології (економічна і соціокультурна парадигми)
- •2. Дослідження проблем міста у працях представників Чиказької школи соціології
- •3. Сучасні соціологічні концепції міста. Неомарксистський та неовеберіанський підходи
- •4. Дослідження міста з точки зору соціопросторової перспективи
- •Питання та завдання для самоперевірки:
- •Список основної літератури:
- •Методичні підходи до вивчення міського простору
- •1. Опитувальні методики та їх модифікації
- •1.1 Базові питання 46
- •1.2 Приклади проективних питань
- •2. Метод спостереження
- •3. Методики з використанням малюнків
- •4. Візуальна стратегія
- •5. Використання вторинних даних
- •Результати пошуку в Єдиному архіві соціологічних даних (sofist.Socpol.Ru): анкетні запитання з різних досліджень
- •Результати пошуку в icpsr Data Archive
- •Глосарій:
- •Питання та завдання для самоперевірки:
- •Список допоміжної літератури:
- •1. Територія та простір: де шукати місто?
- •2. Класична соціологія про міський простір
- •3. Зонування міської території та стратегії структурування західних міст
- •4. Особливості просторової структури радянських та пострадянських міст
- •5. Можливі схеми аналізу міського простору
- •Глосарій
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Список основної літератури
- •Міська нерівність і сегрегація
- •1. Система розселення і соціальна структура міста
- •2. Різнолике місто: соціальні групи городян
- •3. Майнове та статусне структурування міста
- •4. Етнорелігійна сегрегація міста
- •5. Гендерне структурування міста: патріархат приватний та публічний
- •6. Міграційний чинник соціального розшарування міста
- •7. Роль держави у соціальному структуруванні простору міста
- •Глосарій:
- •Питання та завдання для самоперевірки:
- •Список основної літератури:
- •Список допоміжної літератури:
- •2. Місто як об'єкт управління: сучасні тенденції та проблеми
- •3. Основні теоретичні моделі міського управління
- •4. Місцеве самоврядування: сутність та основні форми
- •Глосарій:
- •Питання та завдання для самоперевірки:
- •Список основної літератури:
- •Соціокультурні зміни та місто
- •Пам'ятники та топоніми як об'єкт вивчення соціокультурних змін у місті.
- •Вивчення соціокультурних змін у місті: теоретичні підстави.
- •Соціокультурний підхід у дослідженні змін символічного простору міст України.
- •1. Пам'ятники та топоніми як об'єкт вивчення соціокультурних змін у місті
- •2. Вивчення соціокультурних змін у місті: теоретичні підстави
- •3. Соціокультурний підхід у дослідженні змін у символічному просторі міст України
- •Питання та завдання для самоперевірки:
- •Список основної літератури:
- •Список допоміжної літератури:
- •Місто як соціальний текст конструювання образу міста
- •2. «Писання» міста: символічне маркування міського простору, проектування «ідентичностей» на місто
- •3. Тексти про місто — конструювання образу міста
- •4. «Прочитання» міста, відображеного в ідентичностях
- •Глосарій:
- •Список основної літератури:
- •Список допоміжної літератури:
- •1. Нова роль міст у ххі ст.
- •2. Нова роль культури у ххі ст.
- •3. Капіталізація культурної сфери міста
- •4. Культурні індустрії в сучасному місті
- •Глосарій:
- •Питання і завдання для самоперевірки:
- •Список основної літератури:
- •Список додаткової літератури:
- •Генеза соціологічного дискурсу щодо девіантогенності міського простору.
- •Теоретичні інтерпретації девіантогенних аспектів організації міського простору.
- •Лихий genius loci: його народження і вигнання.
- •1. Генеза соціологічного дискурсу щодо девіантогенності міського простору
- •2. Теоретичні інтерпретації девіантогенних аспектів організації міського простору
- •3. Лихий genius loci: народження і вигнання
- •Узагальнене місце району (частини) міста у ранжуванні та кластеризація районів (частин) міста195
- •Глосарій:
- •Питання та завдання для самоперевірки:
- •Список допоміжної літератури:
- •Тенденції та колізії розвитку міста в епоху глобалізації. Місто майбутнього
- •2. Основні варіанти постіндустріальної міської системи
- •3. Типи «інформаційного міста»
- •Глосарій:
- •Питання та завдання для самоперевірки:
- •Список основної літератури:
- •Список допоміжної літератури:
- •Case studies: Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів
- •«Батьківщина-мати» versus Степан Бандера: екскурсія вибраними пам'ятниками Другої світової війни 246
- •Від Жданова до Маріуполя: питання перейменування міста в публікаціях місцевої преси
- •Приватність і приватизація двору 282
- •«Львів'янин» — окрема ідентичність чи просто прописка? 293
- •Яких історичних діячів слід насамперед увічнювати в пам'ятниках та назвах вулиць Львова?
- •У межах якого регіону світу Ви б розташували Львів?
- •На Вашу думку, Харків% до тих, хто відповів
- •На Вашу думку, Харків% до тих, хто відповів
- •Запропонованих міст43
- •1. Проблеми територіальної ідентичності в мегаполісі: місто як простір свободи або набір обмежень
- •2. Фізичне й символічне витіснення у міському просторі
- •Соціальний простір міста: можливості «прочитування» та управління 45
- •Релігійний простір міста (на прикладі донецька) 56
- •Сучасне місто як символічний простір: «місце», «знаки», «сув'язь часів» (на прикладі Днепропетровська)
- •Сімферополь: у пошуках образу
2. «Писання» міста: символічне маркування міського простору, проектування «ідентичностей» на місто
На першому рівні розглядається процес символічного маркування міського простору і те, як з його допомогою на місто проектуються певні образи. Концепція «міста як тексту» зосереджується на вивченні механізмів привласнення міського простору, котре відбувається через його символічне означення. Один із головних засобів, через який різноманітні ідеології та ідентичності щоденно проектуються на міський простір і завдяки цьому «нав'язуються» мешканцям і прибульцям
-
це символічне маркування міста. Як зауважує Джон Шорт, «Міста
-
це системи комунікації, які свідчать про те, хто є носієм влади, і те, на чому ця влада тримається. Форма, призначення, розмір, внутріш-
нє планування, чи зовнішній дизайн - усе це є свідченнями природи, особливостей розподілу та боротьби за владу, властивих даному суспільству. Боротьба за владу в своїй основі спирається на значення, які репрезентував, репрезентує чи міг би репрезентувати міський простір. Насправді місто - це система знаків, які демонструють владу і престиж, статус і вплив, перемоги і поразки» 146.
146 Short
J. City as Text / J. Short // The Urban Order: An Introduction to
Cities,
Culture, and Power. - Cambridge : Blackwell, 1996. - P.
390.
147 Міхеєва
О. Пам'ятники для забуття /
О.
Міхеєва //
Критика.
-
2006. -
№ 9 (107). - С.
6-9.
Аналогічно, одна з головних функцій меморіальної таблички чи дошки - пояснювати мешканцям міста і туристам, ким була особа, на честь якої названо вулицю. Пам'ятники, меморіальні таблички й назви вулиць є матеріальним втіленням політики пам'яті, вираженої в просторі. Вони артикулюють систему значень, яка леґітимізує ту чи іншу модель історичного минулого.
Політика маркування міського простору і владні відносини. Досліджуючи політику символічного (пере)означення міського простору, слід пам'ятати, що цей процес невід'ємно пов'язаний з панівним політичним режимом, культурними цінностями та соціально-економічним становищем даного соціуму. Зокрема в авторитарних суспільствах цей процес значно більшою мірою контролюється державними інститутами, ніж в демократичних.
148
Эстетическое оформление города: из
опыта политического и
архитектурно-художественного оформления
Львова / [Скрипченко Ю. Н., Гладуш О. К.,
Огранович С. А., Хохулин А. В.]. - Киев :
Будівельник,
1982.
- С. 8.
Проте, на нашу думку, подання радянської, як і будь-якої іншої авторитарної політики символічного маркування міського простору як одностороннього процесу (влада — населення) є надмірним спрощенням. Слід враховувати межі піддатливості індивідуальних ідентичностей на вплив зовнішніх інституційних факторів. Бачимо це на прикладі зміни репрезентацій минулого в українських радянських містах, коли новий політичний режим намагався «переписати» міський простір, надавши йому іншого символічного звучання. Хоча центральна влада робила всі можливі зусилля, щоб зосередити увагу населення на періодах, фактах і процесах, які, на її думку, артикулювали найважливіші цінності існуючої політичної системи, вона також змушена була враховувати локальні моделі історичної пам'яті. Відповідно, зміна історичних символів, а також значень, приписуваних певним історичним подіям чи особам, проходила не як процес заміни одного іншим, а як складна боротьба, внаслідок якої відбувалося інколи часткове витіснення, інколи часткове накладання або взаємопроникнення чи, навіть, гібридизація моделей історичного минулого. Показовою ілюстрацією цього процесу є пам'ятник Максимові Кривоносу у Львові, який було споруджено в 1954 р. як один із коммеморацій-них заходів, «присвячених святкуванню 300-ої річниці возз'єднання України з Росією» 149, але для багатьох мешканців імпліцитно він ідентифікувався з пам'ятником, присвяченим українським козакам та національному героєві. Відповідно, він не завжди виконував свою ідеологічну функцію, міг існувати одночасно в кількох мета-наративах. Інший цікавий приклад - пам'ятники Т. Шевченку, які уособлювали поета-борця з соціальною несправедливістю, їх було встановлено у багатьох містах Радянської України, зокрема, Донецьку, Києві, Харкові. Проте до 1991 р. львівська громада не отримала дозволу на встановлення свого пам'ятника Т. Шевченку, оскільки з боку влади висловлювалися небезпідставні побоювання, що він сприйматиметься радше, як національний символ, а не як символ соціальної боротьби. Центральна влада відмовляла львів'янам і у можливості встановити пам'ятник якомусь іншому героєві (навіть І. Франку), доки у Львові не було споруджено пам'ятник В. Леніну 150.
Часто подібна двополюсна схема (правляча еліта - населення) застосовується науковцями і в сучасних дослідженнях політики символічного маркування міського простору в пострадянських країнах (включно з Україною). Проте, на нашу думку, слід пам'ятати, що у
149 Грабовецький В. Напис на камені / В. Грабовецький. - Львів : Каменяр,
1976. - С. 84.
150 Єкельчик С. Імперія пам'яті / С. Єкельчик. - Київ : Критика, 2008.
демократичній державі правляча еліта не може просто замінити старі реґулятивні техніки та символи новими, не маючи хоча б деякої підтримки своєї діяльності з боку громадськості. Відповідно, у сферу публічних дискусій потрапляють питання: Яким символам слід надавати перевагу? Хто має право приймати відповідні рішення?
У ситуації ідеальної демократії всі зацікавлені аґенти повинні б мати рівний доступ і можливість брати участь в обговоренні цих питань, що сприяло б прийняттю найоптимальнішого рішення. Проте реальність пострадянських країн виявляється набагато складнішою. На нашу думку, взаємовідносини у пострадянських міських спільнотах вибудовуються швидше за триполюсною схемою: «держава (центральний уряд) - інституції громадянського суспільства - населення» (див. рис. 8.2).
громадянське суспільство — міська адміністрація — уряд
населення
Рис. 8.2. Структура соціальних відносин у пострадянських спільнотах
Таким чином, процеси «переписування» міського простору та зміни його символічних репрезентацій не можуть нав'язуватися прямо чи винятково державною владою. Центральний уряд пропонує певні ініціативи, а місцеві громади мають право їх відхилити (прикладом цього може слугувати бойкотування місцевими активістами спроб встановлення центральним урядом пам'ятника С. Петлюрі в Полтаві). І навпаки, місцеві спільноти чи об'єднання часто висувають пропозиції стосовно того, що слід відзначати, і їх пропозиції можуть включатися до державних чи міських планів розвитку.
У системі владних відносин у пострадянській Україні, пов'язаних із політикою символічного маркування міського простору, міська адміністрація займає проміжну позицію. З одного боку, вона є речником офіційної державної позиції (і реципієнтом державного фінансування), але з іншого, належить також і до громадянського суспільства, оскільки обирається місцевою громадою і покликана репрезентувати її потреби та настрої.
Численні недержавні організації, об'єднання ветеранів і національно-культурні товариства, які є основою для формування громадянського суспільства, різними способами намагаються вплинути на міську владу з метою скерування процесу маркування символічного простору відповідно до їх ідей та ідеологій. Як приклад можна навести публічне обговорення (яке включало акції протесту, флешмоби, розповсюдження листівок, публікації у ЗМІ, круглі столи), організоване неурядовими організаціями «Громадський форум Львова» та «Опора», стосовно реконструкції історичних будівель у Львові напередодні його 750-ої річниці. Або пригадати сутички між двома козацькими громадами в Одесі, спровоковані встановленням пам'ятника Катерині ІІ.
Проте не слід переоцінювати роль громадянського суспільства та його здатність впливати на процеси символічного маркування міського простору. Варто наголосити, що, не зважаючи на всі зміни в Україні, міська влада досі має сильний вплив на політику формування міського середовища та потужніші ресурси для змін символічного простору міста, ніж більшість інституцій, які репрезентують громадянське суспільство. Будь-який символічний маркер, запланований для спорудження у міському ландшафті, має бути офіційно утвердженим і зареєстрованим міською адміністрацією.
151
Нора П. Всемирное торжество памяти /
П. Нора // Неприкосновенный
Запас.
-
2005. - № 2-3. - T.
40-41 [Електронний
ресерс]. -
Режим
доступу :
www.
nz-online.ru/index.phtml?cid=10010434.
Рівні, на яких діють актори. Вивчення процесів маркування міського простору потребує також розрізнення між рівнями, на яких діють актори, чи до яких звертаються, творячи нові символічні репрезентації. Ерік Корін виділяє три рівні, до яких належать чи до яких апелюють актори міської політики: світ-нація-місто 152. На нашу думку, ця схема не дозволяє відобразити всю складність політики символічного (пере)означення міського ландшафту. До неї слід додати ще такі складові, як-от: локальний, регіональний, національний, континентальний (європейський) і глобальний виміри. Досліджуючи Львів, спостерігаємо, як у символічному просторі міста одночасно співіснують або змагаються між собою локальна, регіональна, національна, радянська та європейська моделі минулого. їхнє змагання деколи проявляється як гострий конфлікт стосовно політики пам'яті (наприклад, постанова міської ради про створення тимчасової комісії для визначення переліку радянських пам'ятників і символів, які необхідно демонтувати), а в деяких випадках як процес змішування і творення гібридних маркерів. Як приклад можна розглянути пам'ятник Іванові Франку, споруджений у Львові за радянської влади. З одного боку, збудований 1964 р. на вшанування місцевого «революціонера-демократа», він був важливим маркером леґітимізації радянського режиму у Львові, а з іншого, Івана Франка можна трактувати як постать, що репрезентує українське національне минуле (наприклад, мітинги часів перебудови у Львові часто відбувалися біля пам'ятника І. Франку, наголошуючи на його символічній ролі в національному «відродженні»).
152
Bouldry L. The Century of the City / L. Bouldry, E. Corijn. -
Brussels :
Colophon,
2005. - Р.
89.