2. Різнолике місто: соціальні групи городян

Спосіб життя урбанізованих територій є більш анонімним, на відміну від сільської місцевості; у місті надзвичайно складно зберегти однорідність населення. Тож неминуче формуються різноманітні стилі життя.

Саме цим, міським способом життя, його особливими умовами породжуються соціальні групи з власною культурою та характерним типом особистості.

⁹⁹ Мерлен П. Город. Количественные методы изучения / П. Мерлен. - М. :

Прогресс, 1977. - С. 100.

Найперше, мова йде про міщан (буржуа, бюргери), які нині асоціюються швидше із негативними рисами споживання і побуту городян, проте в історії свого розвитку в Україні тісно пов'язані зі шляхтою. їх поява зумовлена не тільки постанням сучасного міста, а й генезою капіталізму, що переконливо доведено в роботах М. Вебера, В. Зомбарта, Ф. Броделя. А праця «Процес цивілізації» (1939 р.) Н. Еліаса (Norbert Elias) демонструє, як через засвоєння освітнього та культурного капіталу буржуа перебирають у старої аристократії символічну владу і займають місце провідної верстви суспільства.

Тож і помешкання їх має бути найпрестижніше. Згідно з концепцією житлового класу Дж. Рекса та Р. Мура категорія городян розшаровується на багатіїв, які володіють великими будинками, розташованими поблизу культурного та ділового центру, якнайдалі від районів із поганою репутацією, та середній клас - вони переважно орендують житло, проте прагнуть до стилю життя буржуа-домовласників.

Проте з часом місто змінює місця престижності і, якщо українська молода буржуазія ще донедавна прагнула потрапити до омріяного Центру, чи за скромніших можливостей - до середмістя, то бурхливий розвиток приміських котеджних поселень, посилений загальним субурбанізаційним настроєм сучасної культури, переміщає міщан як типових представників середнього класу в передмістя.

Інтелігенція (інтелектуали) завдячує місту концентрацією у ньому джерел культурного та наукового капіталу, розвиненістю комунікативної мережі, тож власне у місті інтелігент із одинокого просвітника стає членом численних соціальних груп колег та однодумців. Про їх дистанціювання від аристократії та робітників через самооцінку та тип культурного споживання писав К. Мангейм (Karl Mannheim) у роботі «Проблема інтелігенції. Демократизація культури».

У тоталітарному суспільстві радянського часу влада зводила для наукової та творчої інтелігенції спеціальні будинки й цілі академмістечка. Це було проявом ідеї колективної творчості й праці та комунального побуту пореволюційних 20-х рр., а згодом науково-виробничої доцільності (у містах з'являються будинки лікарів, письменників, військовослужбовців, працівників комітету державної безпеки, «будинки спеціалістів»). Нині ж вони більш розсіяні в просторі міста, проте групову ідентичність і консолідованість підтримують через спільність місць праці, а також місць відпочинку (театри, клуби, кав'ярні).

Індустрія міста формує групу робітників, чия класова позиція нині розшарована залежно від ступеня кваліфікації, галузі промисловості чи сфери послуг, а також форми власності підприємства: від технічної еліти, чиї ресурсні можливості співвимірні зі статусними позиціями міщан та інтелігенції, до пролетарів та люмпен-пролетарів. Пролетаріат за буремних революційних часів був звеличений як провідник людства, а нині майже зник зі слововжитку і частіше приєднується до ширшого міського соціального утворення андеркласу, чиїм місцем проживання стають тісні квартири, самовільно захоплені покинуті будинки, виробничі приміщення, вокзали і, зрештою, - вулиця.

На думку дослідників, різке зниження соціального становища робітників великих міст у 70-х рр. ХХ ст. та їх соціопросторове закріплення у стійких групах андеркласу було зумовлене політично санкціонованою економічною стратегією. Так, О. Куценко зазначає, що вирішальним фактором цього «обвалу» стала міграційна політика крупних компаній, спрямована на активне залучення до некваліфікованої праці дешевої робочої сили зі слаборозвинених у економічному плані країн. Формування андеркласу отримало своє завершення в процесі геттоїзації окремих районів крупних міст, у яких концентрувалася бідність, про що поведемо мову далі ¹⁰⁰.