2. Дослідження проблем міста у працях представників Чиказької школи соціології

Чиказька соціологічна школа увійшла в історію соціології як най-відоміший осередок соціологічних досліджень міста. Формування соціально-екологічної концепції визначних її представників -Р. Парка, Е. Бьорджесса, Р. Макензі, Л. Вірта та інших відбувалося у тісному зв'язку дослідницьких завдань із вирішенням конкретних проблем міста. Концепція дослідження міста, що розроблялась у межах Чиказької школи соціології, стала теоретичною реакцією на різноманіття соціальних проблем, що охопили місто на початку та в середині XX ст. У цей період Чикаго, як і багато інших американських міст, характеризувалось зростанням промислової індустрії, масовим переселенням мігрантів із Старого Світу і невеличких американських містечок. За 50 років - із 1850 по 1900 рр. - населення міста кожні 10 років практично подвоювалося, а в деякі роки потроювалося, досягнувши у 20-х рр. XX ст. позначки 2,7 млн. Місту були притаманні всі проблеми, якими супроводжується прискорена урбанізація: перенаселення, високий рівень девіацій, велика кількість мігрантів і безпритульних тощо. Однак вирішальну роль у появі Чиказької школи соціології відіграла наявність у місті одного з найкрупніших університетів, на факультеті соціології і антропології якого працювали вчені, зацікавлені міською проблематикою.

На межі ХІХ-ХХ ст. Чиказькій університет був визначним науковим центром, у рамках якого сформувалися впливові наукові напрям-

2. Дослідження проблем міста у працях представників Чиказької школи соціології

ки і школи - філософії (прагматизм), економіки (інституціоналізм), архітектури (будівництво багатоповерхових споруд). Університет існував переважно за рахунок місцевого бюджету та благодійних фондів, зокрема фонду Джона Рокфеллера, який за двадцять років надав йому понад 35 мільйонів доларів.

Чиказькій соціології від самого початку притаманний пафос соціального реформізму - засновник чиказького університету В. Xарпер основним завданням соціологічних досліджень вважав вирішення конкретних соціальних проблем. Перший декан соціологічного факультету - А. Смол також дотримувався цього принципу у розвитку соціологічної дисципліни. Тому становлення і розвиток соціологічної традиції в Чикаго відбувалось із орієнтацією на ефективний соціологічний аналіз, який би сприяв колективним зусиллям у вирішенні конкретних проблем міста.

Розробка проблематики міста здійснювалась дослідниками Чиказької школи у два етапи. Перший - класичний, пов'язаний із обґрунтуванням основних понять і головного напрямку досліджень, що було зроблено завдяки працям Р. Парка (Robert Park). Другий презентують критики та послідовники Чиказької школи соціології.

Точкою відліку соціологічних досліджень міста в Чиказькому університеті стала робота Р. Парка «Місто: пропозиції щодо вивчення людської поведінки у міському оточенні» (1916 р.), у якій формулюється дослідницька програма для цілого покоління соціологів міста.

Висхідним пунктом розвитку досліджень у галузі міста Чиказької соціологічної школи стала розроблена Р. Парком соціально-екологічна концепція, в основі якої лежить уявлення про суспільство як організм, у першу чергу біологічний феномен, який, крім соціального (культурного) рівня, містить також рівень біотичний, що лежить в основі соціального розвитку і визначає, у кінцевому рахунку, соціальну організацію суспільства.

⁴² Парк Р. Экология человека / Р. Парк // Теоретическая социология : [антология : в 2 ч.]. - М. : Книжный дом «Университет», 2002. - Ч. 1. - С. 380.

Рушійною силою процесу соціальної еволюції, що спрямовує розвиток суспільного організму від біотичного до культурного рівня, виступає конкуренція. Саме конкуренція надає суспільству органістич-ного характеру - вона формує його структуру і регулює послідовність порушень і відновлень рівноваги у розвитку соціального організму - «Конкуренція в людському суспільстві (як у тваринному або рослинному) прагне привести його до рівноваги, відновити його, коли в результаті вторгнення зовнішніх чинників або внаслідок звичайного життя суспільства ця рівновага порушується» ⁴².

Процес соціальних змін, на думку Р. Парка, можна розділити на ряд послідовних фаз, кожна з яких - результат попередніх і утілення певних форм конкуренції. Р. Парк виокремлює 4 таких фази в процесі еволюції від біотичного рівня до соціального - екологічний порядок, економічний, політичний і культурний. Територіальний (екологічний) порядок постає як результат просторової, фізичної взаємодії індивідів; економічний порядок є результатом торгівлі й обміну; політичний порядок передбачає стійкі взаємозв'язки та їх різноманіття, а головною метою цих зв'язків є встановлення соціальної солідарності; культурний порядок є найменш формальним, але при цьому він охоплює найрізноманітніші види взаємодій і взаємозв'язків, основою яких стає комунікація. Остання є інтегруючим і соціалізуючим процесом, уможливлює послідовність і узгодженість дій, що, зрештою, і надає суспільству соціального характеру.

Відповідно до 4 фаз еволюційного розвитку Р. Парк виділяє 4 форми конкуренції - боротьба за існування на біотичному рівні, конфлікт, адаптація і асиміляція на кожній наступній стадії соціального порядку. Таким чином конкуренція, починаючись як боротьба за існування, завершується як асиміляція (з лат. assimilatio - уподібнення, схожість), що приводить до формування соціальних інститутів, які регулюють відносини суб'єктів і забезпечують оптимальну кооперацію та узгодженість міських спільнот.

Соціальний організм, на думку Р. Парка, складається передусім із індивідів, здатних змінювати своє положення у соціальному та фізичному просторі, мігрувати. Міграція постає як колективна поведінка індивідів, які мають біотичну природу і утворюють екологічну структуру на макрорівні (остання стає предметом дослідження соціальної екології). Ієрархія, яка формується над біотичним рівнем - економічний, політичний, соціальний і культурний порядок вивчаються відповідно економікою, соціологією й антропологією.

Дослідницькі перспективи, відкриті працями Р. Парка, здобули подальшу реалізацію в соціологічних дослідженнях його колег і учнів. Розвиток соціально-екологічної теорії Р. Парка був спрямований значною мірою на соціологізацію концепції та подолання її біосоціально-го дуалізму.

Ідеї соціальної екології переводяться на рівень понять з метою опе-раціоналізації і подальшого використання в прикладних дослідженнях міста. Так, Р. Макензі ставить питання про зв'язок між соціальними і просторовими змінами. Як основні категорії соціальної екології він виділяє екологічну організацію (просторову структуру поселень й інститутів), екологічне домінування (функціональні зв'язки між елементами просторової соціальної структури), екологічну послідовність

2. Дослідження проблем міста у працях представників Чиказької школи соціології

(часові зміни в екологічній спільноті). На базі цієї теорії виникають нові методи емпіричних досліджень міста: зонування, соціальне картографування, опис життя спільнот методом включеного спостереження, біографічний метод, кейс-стаді тощо.

Інший учень і послідовник Р. Парка - Е. Бьорджесс (Ernest Burgess) розглянув міську спільноту як складну мозаїку різноманітних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територію. Так з'явилась теорія структурування міського простору, відома як зональна теорія Е. Бьорджесса. Соціально-просторова організація міста, на думку автора теорії, являє собою систему концентричних кіл, що мов кільця виникають навколо міського ядра - центрального району міста. Кожна міська зона відрізняється типом забудови, економічними функціями, а також соціальним та професійним складом населення.

Центром міста постає центральний діловий район, оточений зоною переходу - внутрішнім містом, забудованим заводськими корпусами мануфактурного виробництва і житлом для робітничого класу, далі йде зона резиденцій вищого класу, і, нарешті, приміська зона, заселена людьми, що приїжджають на роботу в місто. Робітники не мають вибору місця проживання, оскільки їх розселення визначається вартістю житла і транспортними витратами.

Однак, як зазначає Е. Бьорджесс, зростання міст призводить до розширення індустрії виробництва і збільшення кількості населення. Відповідно, у структурі міста відбуваються процеси вторгнення (інвазії - invasion), коли одні соціальні групи захоплюють території, що були зайняті іншим соціальним класом. Внаслідок цього відбувається поява нових зон для проживання, а також зміна існуючого соціально-просторового розподілу міста.

У рамках Чиказької школи соціології також працював Л. Вірт (Louis Wirth), учень і послідовник Р. Парка. Намагаючись позбавити класичну концепцію соціоекології еклектизму, який передбачав однакові можливості для різного роду інтерпретацій міських процесів (географічні, історичні, етнографічні тощо), Л. Вірт розробляє «суто соціологічну» теорію міського життя. У своїй статті «Урбанізм як спосіб життя» (1938 р.) американський соціолог розглядає психологічні і поведінкові наслідки життя людей у містах. Л. Вірт виділяє три основні характеристики міста: розмір, щільність і різнорідність, вияви яких можна побачити в місті.

Так, наслідком значного розміру міста стає перетворення його на множину соціальних угруповань, у яких послаблюються дружні, родинні зв'язки, відносини стають формалізованими. Здійснення соціального контролю беруть на себе такі соціальні інститути як ЗМІ, поліція, бюрократія тощо.

Наслідком підвищення щільності проживання стає збільшення кількості впливів на людину, велика кількість контактів із незнайомцями. Як позитивний наслідок відбувається підвищення рівня толерантності, терпимість до інакших. Негативним наслідком стає збільшення антисоціальних проявів поведінки - конфліктів, непорозумінь і напруги.

Нарешті гетерогенність (різнорідність) населення впливає на зростання вертикальної соціальної мобільності. Приписані статуси, характерні для традиційного суспільства, замінюються на здобуті, а ускладнення і різноманіття соціальних відносин регулюється новими міськими інституціями.

Таким чином, у роботі Л. Вірта обґрунтовується важливість вторинних культурних чинників і соціальних інститутів у регулюванні процесів функціонування великого міста, що можна представити як певний відхід від соціоекологічної традиції Р. Парка.

Представники Чиказької школи провели велику кількість різноманітних досліджень реальних проблем міста Чикаго, серед яких: Н. Андерсен <^обо» (1923 р.), Ф. Трамер «Банза» (1927 р.), Л. Вірт «Гетто» (1928 р.), К. Шоу «Ареали девіантної поведінки» (1929 р.), X. Зорбау «Золоте узбережжя та нетрі» (1929 р.) тощо.

Критики екологічного підходу в дослідженні міста не погоджувались із вибором міста Чикаго як «типового міста» для аналізу. Так, наприклад, концентричні зони не були знайдені в Сіетлі й інших містах. Крім того, складності викликав розподіл на біотичний і культурний рівні. Деякі біотичні основи можна було б розглянути і як культурні. Однак, окрім критиків, були й послідовники Чиказької школи, які намагались модифікувати ідеї дослідників із Чикаго.

Так, можна виділити дві групи послідовників екологічного підходу. Соціокультурний підхід, що концентрував увагу на ролі культури і цінностей у виборі місця проживання людей та інститутів у місті, яскраво представлений у роботі В. Файрі (W.Firey) «Використання землі у центральній частині Бостона» (1949 р.). Автор підкреслює, що в класичних роботах Чиказької школи занадто велика увага приділяється позаособовим мотивам вибору ареалу розселення мешканців міста. На прикладі Бостона В. Файрі доводить, що розселення представників того чи іншого класу в місті багато у чому залежить від історичного значення місця, традиційних уявлень про його престижність. У результаті дослідження виявилось, що біотичний порядок, як ключовий чинник вибору місця проживання в концепції Р. Парка, абсолютно не діє у випадку розселення представників етнічних меншин, особливості помешкання яких обумовлені значною мірою соціо-культурними чинниками.

Другий напрямок послідовників Чиказької школи називають неор-тодоксальним. Його розробку пов'язують із ім'ям А. Хоулі (A. Hawly) і його роботою «Людська екологія» (1950 р.). Специфікою підходу автора стає концентрація уваги на еволюції і розвитку міської спільноти (community), яка визначається як територіально-локальна екосистема взаємозв'язків між функціонально диференційованими елементами. Локалізована географічно, інтегрована в єдине ціле спільними реакціями на середовище і дії інших соціальних утворень, спільнота стає зручним об'єктом для дослідження. Тому автору вдалось простежити вплив різноманітних зовнішніх чинників на стійкість спільноти.

Отже, основною характерною рисою Чиказької школи соціології стало поєднання емпіричних соціологічних досліджень міста з теоретичними узагальненнями, спрямованість на вирішення конкретних практичних проблем. Сьогодні значення Чиказької школи для соціології міста залишається актуальним, розвиваючись у руслі інвайрон-ментальної соціології.