13. Правові системи. Національна, інтегративна, міжнародна правова система.

Правова система – це об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємопов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право та законодавство, яке його втілює, юридичні установи, юрид. практику, суб’єктивні права і обов’язки, правову діяльність і правовідносини, правову ідеологію тощо.

Структура правової системи – це її внутрішня побудова, що характеризується цілісністю та єдністю її елементів, а саме:

- суб’єктів права,

- правових норм і принципів,

- правових відносин, правової поведінки,

- правової ідеології, правової свідомості,

- зв’язками між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії – законність, правопорядок.

Взаємодія елементів правової системи сусп-ва дозволяє виділити 5 підсистем її функціонування:

1) інституційну – складають суб’єкти права – фізичні та юридичні особи, держава, соціальні спільноти;

2) нормативну – включає правові норми (система права);

3) функціональну – є правовою поведінкою (правотворчість, правореалізація);

4) ідеологічна – включає правосвідомість і правову культуру (особистості, групи);

5) комунікативну – встановлює та інтегрує зв’язки між рештою елементів правової системи. Вони втілюються в категоріях законності і правопорядку.

Національна правова система відображає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридич. засобів певного суспільства. Кількість нац. правових систем відповідає кількості існуючих нині державних утворень.

Усі національні правові системи об’єднують у такі правові сім»ї: англо-американський тип правової сис-ми; романо-германський; релігійний; традиційний.

14. Структура та джерела романо-германського права.

Романо-германський (нормативно-актний) тип правової системи – це сукупність національних правових систем держав, які мають спільні ознаки та закономірності розвитку, що засновані на римському праві з національними особливостями.

До нього відносять національні правові системи Франції, Німеччини, Італії, Іспанії.

Ця правова сім»я була започаткована ще в 17ст. на базі кодифікації Юстиніана та є результатом рецепції римського права провідними країнами Європи. Вона є найбільш давньою та досить поширеною у світі, центром її виникнення й розвитку вважається континентальна Європа, основа римських, канонічних і місцевих правових традицій.

Ознаки романо-германської правової сім»ї:

1) основним джерелом права є нормативно-правовий акт;

2) первинним структурним елементом системи права є норма права, тобто загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою;

3) поділ системи права на публічне (регулюються загальні потреби, відносини, інтереси як держави, так и громадянина) та приватне право (регулюються відносини у сфері приватного життя громадян);

4) диференціація різноманітних джерел права (нормативно-правовий акт тощо);

5) диференціація та кодифікація галузей права;

6) наявність писаної конституції, що має найвищу юридичну силу;

7) значна роль підзаконних нормативно-правових актів;

8) наявність законодавчо закріпленої компетенції державних органів;

9) наявність серед джерел права загальних принципів права та можливість аналогії права;

10) значний вплив міжнародного права;

11) значна роль правової доктрини в практиці.