51. Система права, галузі та інститути права. Правові спільності.

Система права — це об'єктивно обумовлена внутрішня структура права, що складається із взаємопов'я-заних норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та ін­ститутах.

Системність права означає, що воно є цілісним утворен­ням, що складається з безлічі елементів, які знаходяться між собою у певному зв'язку.

Ознаки (риси) системи права:

1. об'єктивна обумовленість. Будову права зумовлю­ють реально існуючі чинники — соціально-економічні, політичні, національні, релігійні, культурні, історичні.

2. органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір.

3. структурна різноманітність. Сис­тема права складається з норм, інститутів, підгалузей, галу­зей,

4. поєднання динаміки і стабільності. Правові норми забезпечують динамізм системи права, швидко реагуючи на суспільні відносини, що змінюються.

Структурні елементи системи права: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права.

Галузь (конст., адмін., кримін. право) — крупна впорядкована сукупність правових норм, яка регулює пев­ний тип схожих сусп-них відносин специфічним методом правового регулювання.

Ознаки (риси) галузі права:

1. однотипні суспіль­ні відносини, що потребують правового регулювання;

2. якісна своєрідність врегульованих суспільних від­носин;

3. наявність специфічного набору прийомів і засобів регул-ня сусп-них відносин;

4. наявність системно-структурних складових.

Галузь права, у свою чергу, є підсистемою, що склада­ється з підгалузей та інститутів права.

Інститут права — впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид (групу) сусп-них відносин. У кожній галузі права можна виділити безліч інститутів. Так, до галузі трудового права включа­ються інститути трудової дисципліни, матеріальної відп-сті, охорони праці тощо. Галузь цивільного права України включає такі інститути як інститут представни­цтва, інститут дарування, інститут договору купівлі-про­дажу, інститут спадкування тощо.

52. Приватне та публічне право.

Актуальним для життя сучасного сусп-ва є поділ системи права на галузі приватного і публічно­го права. Таке розмежування пов'язують з ім'ям рим­ського юриста Ульпіана який вперше об­ґрунтував його. Критерієм розмеж-ня публіч. і приват. права у нього був інтерес, що захищається пра­вом. На його думку, публіч. право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне право відноситься до користі окремих осіб. Тобто предметом пуб­лічного права є сфера публічних інтересів (інтересів сус­п-ва, держави в цілому), а предметом приват. права — сфера приватних справ та інтересів.

Для сфери публічного права характерні юрид. цен­тралізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного цен­тру — держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає де­централізацію юрид. регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свободу вибору юридичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за спо­собами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці орга­ни повинні вступитись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шля­хом адмін. або кримін. процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави до сфери майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'­єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.

У юрид. літ-рі до галузей публіч. права відносять конст., адмін., кримін. право, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, господарське та ін.