8. Поняття та засоби правового мислення.

Правове мислення — це інтелектуальна діял-сть, що полягає у вирішенні задач, пов'язаних із використанням правових засобів і правових аргументів. Уміння юридично мислити означає вміння цілеспрямовано оперувати понят­тями в умовах юридично значущого практичного завдання.

Засоби правового мислення:

1) процедурні засоби, тобто прийоми формальної логіки, моделювання, програми, методики. Процедурні засоби правового мислення набувають форму процесуальних і технологічних правил, виконання яких розглядається як гарантія правильного рішення;

2. змістовні засоби, тобто початкові положення, принципи, презумпції, аксіоми, концепції, гіпотези, теорії, правова інформація (тексти законів, судова і арбітражна практика тощо);

3. позначальні засоби, тобто понятійний апарат, юрид. конструкції, тексти правових актів, наукові тексти тощо.

Стадії правового мислення:

1)виявлення, створення і формулювання ситуації, пов'язаної з певним об'єктом мислення, отримання його фактичної і правової характеристики,

2. аналіз можливостей використання правових засобів і способів вирішення задачі з урахуванням наслідків і існуючих обмежень;

3. вибір оптимального варіанту рішення, визначення можливих результатів і негативних наслідків.

Правове мислення дозволяє вирішувати різноманітні професійні юрид. задачі: правотворчі, правозастосовчі, правоорганізуючі, легітимаційні, навчальні та науково-методичні.

Правове мислення — процес віддзеркалення і подальшої оцінки соціальної дійсності з позицій чинного та/або бажаного права, пов'язаний з реалізацією правових норм, правотворчістю і правозастосуванням.

9. Герменевтичний підхід в правовій сфері. Мистецтво тлумачення права.

Герменевтика — це: 1) мистецтво інтерпретації текстів, зокрема юридичних; 2) теорія розуміння сенсу; 3) мистецтво розуміння чужої індивідуальності. Саме в останньому зна­ченні використовував цей термін засновник герменевтики Ф. Шлейєрмахер.

Методологію аналізу, герменевтики правових текстів розробив в 50-і роки XX ст. італійський філософ і юрист Еміліо Бетті.

Міркування Бетті були такими. Існує світ об'єктивного духу, фактів і людських подій, вчинків, думок і проектів, слідів і свідоцтв ідей, ідеалів і реалізацій. Весь цей світ підлягає інтерпретації. Інтерпретація постає як процес, метою якого є розумін­ня. Інтерпретатор повинен відтворити ре­альний процес створення тексту шляхом реконструкції послання й об'єктивації намірів автора тексту.

В інтерпретаційному процесі Е.Бетті виділяв чотири канони (правила):

1. канон іманентності герменевтичного масштабу, інакше кажучи — реконструкція тексту повинна відповіда­ти точці зору автора. Інтерпретатор нічого не повинен при­вносити ззовні; йому належить шукати сенс тексту, пова­жаючи несхожість і автономію об'єкту;

2. канон тотальності герменевтичного розгляду. Зміст його полягає в тому, що єдність цілого з'ясовується через окремі частини, а сенс окремих частин з'ясовується через єдність цілого («герменевтичне коло»);

3. канон актуальності розуміння. Інтерпретатор не може зняти свою суб'єктивність до кінця. Щоб реконстру­ювати чужі думки, твори минулого, щоб повернути в справжню життєву дійсність чужі переживання, потрібно співвіднести їх з власним «духовним горизонтом»;

4)канон смислової адекватності розуміння є вимогою до інтерпретатора тексту. Зрозуміти один одного автор та інтерпретатор можуть, якщо вони перебувають на одному інтелектуальному рівні. Це також уміння інтерпретатора прийняти ціль об'єкту інтерпретації як свою в безпосередньому сенсі слова.

Згідно з Бетті процес розуміння включає етапи пізна­вання, відтворення і застосування.

Герменевтичний метод в юриспруденції покликаний спростити діалог правових культур, оскільки правові по­няття і категорії (такі, наприклад, як свобода, демократія, відповідальність) мають різне значення в різних правових системах. Найпліднішим є застосування герменевтично­го методу в історико-правових дослідженнях. Герменевтика покликана доповнити, а не замінити собою існуючу мето­дологію юридичної науки.