- •1. Зміст методології юриспруденції.
- •2. Первинне та похідне походження держави. Олігархічна теорія.
- •3. Конфліктне призначення права. Теорія примирення.
- •4. Співвідношення держави і права. Правова та етатистська держава.
- •5. Юриспруденція, її система. Нові сфери юриспруденції.
- •6. Об’єкт і предмет юридичної науки. Правознавство та державознавство.
- •7. Догматичний (формально-логічний) метод в юрид. Теорії і практиці.
- •8. Поняття та засоби правового мислення.
- •9. Герменевтичний підхід в правовій сфері. Мистецтво тлумачення права.
- •10. Юридична антропологія.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання.
- •12. Правові звичаї. Законодавче, прецедентне, звичаєве право.
- •13. Правові системи. Національна, інтегративна, міжнародна правова система.
- •14. Структура та джерела романо-германського права.
- •15. Сім»я загального права. Прецедент в англійському та американському праві.
- •16. Релігійні правові системи. Джерела індуського та мусульманського права.
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні правової реальності.
- •18. Філософія права. Галузі філософії права.
- •19. Соціологія права. Правова соціалізація. Загальна думка про право.
- •20. Діалог правових культур. Правова аккультурація та декультурація.
- •21. Правова аксіологія. Право і цінності.
- •22. Власна цінність права. Правові цінності.
- •23. Предмет і метод правового регулювання.
- •24. Правовий режим: поняття та види. Різноманітність правових режимів.
- •25. Поняття правового регулювання. Стадії та типи правового регулювання.
- •26. Поняття та ознаки правової норми. Структура правової норми.
- •27. Класифікація правових норм. Колізійні норми права.
- •28. Поняття та структура правового відношення.
- •29. Поняття та види юридичних фактів. Фактичний склад.
- •30. Поняття та структура правосвідомості. Правовий менталітет.
- •31. Правосубєктність: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.
- •Фізичні особи;
- •Юридичні особи;
- •32. Правова культура суспільства та її компоненти.
- •33. Правосвідомість і правова культура особистості.
- •34. Поняття та класифікація принципів права (пп)
- •35. Правові презумпції, правові аксіоми, правові фікції.
- •36. Юридична концепція прав людини. Правовий статус особи.
- •37. Три покоління прав людини. Індивідуальні та колективні права. Проблеми четвертого покоління.
- •38. Суб'єктивні права і юридичні обов'язки: поняття і структура.
- •39. Загальносоціальні і спеціальні функції права. Ф-ції права і ф-ції правосвідомості.
- •1. Загальносоціальні:
- •2. Спеціально-соціальні (юридичні):
- •40. Правове виховання і його форми. Правова інформованість.
- •41. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.
- •42. Поняття правопорядку. Гарантії законності та правопорядку.
- •43. Джерела права. Первинні та вторинні джерела права. Джерела права сучасної України.
- •44. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість).
- •45. Юридична практика: поняття та види. Роль судової практики.
- •46. Держава і соціальне партнерство.
- •47. Компетенція суб'єктів права: поняття та зміст.
- •48. Правові аномалії: нігілізм, ідеалізм, догматизм.
- •49. Суб'єкти права. Юрид. Особи як суб'єкти права.
- •50. Систематизація законодавства. Облік нормативних актів. Правовий тезаурус.
- •51. Система права, галузі та інститути права. Правові спільності.
- •52. Приватне та публічне право.
- •53. Матеріальне і процесуальне право.
- •54. Реалізація права. Форми реалізації.
- •55. Поняття та призначення застосування права. Ідеологія застос-ня права.
- •56. Реалізація та застосування права. Неопосередкована та правозастосовча реалізація права.
- •57. Процес застосування права. Стадії правозастосовчого процесу.
- •58. Акти застосування права: поняття, види.
- •59. Тлумачення права: поняття та види.
- •60. Прогалини в праві та способи їх подолання.
- •61. Поняття та види правової поведінки. Зловживання правом.
- •62. Ознаки правомірної поведінки. Типологія правомірної поведінки.
- •63. Кодифікація та інкорпорація. Їх співвідношення та різновиди.
- •64. Об'єктивно протиправне діяння.
- •65. Поняття та види правопорушень. Зловживання правом.
- •66. Юрид. Відповідальність. Умови, які виключають юрид. Відп-ть.
17. Компаративістика, її роль у вивченні правової реальності.
Компаративістика (порівняльне правознавство) — це метод вивчення правових систем різних держав шляхом зіставлення систем права, однойменних державних і правових інститутів, принципів права і правових норм. Одночасно компаративістика є галуззю юриспруденції та юридичною навчальною дисципліною.
Порівняльно-правовий метод дослідження відомий здавна, але засновником порівняльного правознавства як окремої галузі юриспруденції вважають французького просвітника XVIII ст. Шарля Луї Монтеск'є.
Метод порівняльного правознавства може застосовуватися як щодо діючого права, так і щодо права, яке існувало у минулому. Порівняння однотипних явищ (галузей, інститутів, норм), що існували у різний час, називається діахронним. Проте найчастіше предметом порівняння є діючі правові системи та їхні компоненти. Таке порівняння називається синхронним. В юридичній науці і практиці розрізняють рівні порівняльного правового аналізу: макрорівень передбачає проведення порівняльних досліджень у рамках типів права, правових сімей або ж на рівні конкретних правових систем; мікрорівень передбачає проведення аналогічних досліджень на рівні правових категорій, інститутів, норм.
Порівняльне правознавство покликане зіграти величезну роль в оновленні юридичної науки та у виробленні нового міжнародного і національного права, що відповідає умовам сучасного світу. Об'єктивними чинниками, що обумовлюють і підкреслюють важливу роль і необхідність розвитку порівняльного правознавства, є: різноманіття правових систем сучасності; розвиток правових взаємозв'язків і розширення міжнародних, екон., політ., культурних та інших зв'язків між державами; поява на правовій карті світу правових систем нових незалежних держав.
18. Філософія права. Галузі філософії права.
Термін «філософія права» ввів в обіг німецький юрист Густав Гуго, який розумів її як юридичну науку, «розумну основу наукового пізнання права». На противагу Гуго Георг Фрідріх Гегель вважав, що це філософська дисципліна, а не юридична, завданням якої є вивчення ідеї права.
У колі досліджуваних філософією права проблем — сенс права, його сутність і поняття, його місце у світі, цінність і значущість, роль в житті людини, сусп-ва і держави. Основні категорії філософії права: правові ідеї, правові принципи, право і закон, суще і належне в праві.
В основному право вивчається юриспруденцією, предметом якої є суще (позитивне право, або наявна сукупність правових норм). Право розуміється юристами як сукупність примусових розпоряджень, як система обов'язкових для виконання правил поведінки, встановлених державою.
Філософію права така позиція не може влаштувати, оскільки поза увагою юристів залишається найважливіше питання про те, як у правовій сфері життя сусп-ва суще (правові норми) співвідноситься з належним. Тому філософське пояснення права починається з постановки питання про розумність, правильність, справедливість правових норм. При критичному аналізі права як соціального явища філософи шукають дійсне знання про право. Для цього у філософії права здійснюється розрізнення права і закону як розрізнення належного і сущого. Історично склалися різні варіанти позначення права у філософських ученнях: природне право, божественне право, справедливість. Завдяки цьому філософія права може ставити питання про справедливість закону, про співвідношення права і закону, закону і свавілля.
Галузі філософії права:
-
правова онтологія — це вчення про буття права, про догму права та її співвідношення з іншими елементами правового буття (тобто вчення про правові норми, юридич. закони, правосвідомість);
-
правова гносеологія – вчення про природу, методи і логіку пізнання і тлумачення правової реальності;
-
правова аксіологія — вчення про сенс права як цінність, про право як справедливість і загальне благо;
-
правова логіка — вивчає мову права, специфіку юрид. мови, застосування різної юрид. термінології;
-
правова праксеологія — вчення про практичну законотворчість і практичну реалізацію права, про принципи правової діяльності;
6)правова антропологія — вивчає, як право формується під впливом людини і як воно відображається в людині, як сприймається людиною правове життя і як складається правовий розвиток суспільства.