- •1. Зміст методології юриспруденції.
- •2. Первинне та похідне походження держави. Олігархічна теорія.
- •3. Конфліктне призначення права. Теорія примирення.
- •4. Співвідношення держави і права. Правова та етатистська держава.
- •5. Юриспруденція, її система. Нові сфери юриспруденції.
- •6. Об’єкт і предмет юридичної науки. Правознавство та державознавство.
- •7. Догматичний (формально-логічний) метод в юрид. Теорії і практиці.
- •8. Поняття та засоби правового мислення.
- •9. Герменевтичний підхід в правовій сфері. Мистецтво тлумачення права.
- •10. Юридична антропологія.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання.
- •12. Правові звичаї. Законодавче, прецедентне, звичаєве право.
- •13. Правові системи. Національна, інтегративна, міжнародна правова система.
- •14. Структура та джерела романо-германського права.
- •15. Сім»я загального права. Прецедент в англійському та американському праві.
- •16. Релігійні правові системи. Джерела індуського та мусульманського права.
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні правової реальності.
- •18. Філософія права. Галузі філософії права.
- •19. Соціологія права. Правова соціалізація. Загальна думка про право.
- •20. Діалог правових культур. Правова аккультурація та декультурація.
- •21. Правова аксіологія. Право і цінності.
- •22. Власна цінність права. Правові цінності.
- •23. Предмет і метод правового регулювання.
- •24. Правовий режим: поняття та види. Різноманітність правових режимів.
- •25. Поняття правового регулювання. Стадії та типи правового регулювання.
- •26. Поняття та ознаки правової норми. Структура правової норми.
- •27. Класифікація правових норм. Колізійні норми права.
- •28. Поняття та структура правового відношення.
- •29. Поняття та види юридичних фактів. Фактичний склад.
- •30. Поняття та структура правосвідомості. Правовий менталітет.
- •31. Правосубєктність: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.
- •Фізичні особи;
- •Юридичні особи;
- •32. Правова культура суспільства та її компоненти.
- •33. Правосвідомість і правова культура особистості.
- •34. Поняття та класифікація принципів права (пп)
- •35. Правові презумпції, правові аксіоми, правові фікції.
- •36. Юридична концепція прав людини. Правовий статус особи.
- •37. Три покоління прав людини. Індивідуальні та колективні права. Проблеми четвертого покоління.
- •38. Суб'єктивні права і юридичні обов'язки: поняття і структура.
- •39. Загальносоціальні і спеціальні функції права. Ф-ції права і ф-ції правосвідомості.
- •1. Загальносоціальні:
- •2. Спеціально-соціальні (юридичні):
- •40. Правове виховання і його форми. Правова інформованість.
- •41. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.
- •42. Поняття правопорядку. Гарантії законності та правопорядку.
- •43. Джерела права. Первинні та вторинні джерела права. Джерела права сучасної України.
- •44. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість).
- •45. Юридична практика: поняття та види. Роль судової практики.
- •46. Держава і соціальне партнерство.
- •47. Компетенція суб'єктів права: поняття та зміст.
- •48. Правові аномалії: нігілізм, ідеалізм, догматизм.
- •49. Суб'єкти права. Юрид. Особи як суб'єкти права.
- •50. Систематизація законодавства. Облік нормативних актів. Правовий тезаурус.
- •51. Система права, галузі та інститути права. Правові спільності.
- •52. Приватне та публічне право.
- •53. Матеріальне і процесуальне право.
- •54. Реалізація права. Форми реалізації.
- •55. Поняття та призначення застосування права. Ідеологія застос-ня права.
- •56. Реалізація та застосування права. Неопосередкована та правозастосовча реалізація права.
- •57. Процес застосування права. Стадії правозастосовчого процесу.
- •58. Акти застосування права: поняття, види.
- •59. Тлумачення права: поняття та види.
- •60. Прогалини в праві та способи їх подолання.
- •61. Поняття та види правової поведінки. Зловживання правом.
- •62. Ознаки правомірної поведінки. Типологія правомірної поведінки.
- •63. Кодифікація та інкорпорація. Їх співвідношення та різновиди.
- •64. Об'єктивно протиправне діяння.
- •65. Поняття та види правопорушень. Зловживання правом.
- •66. Юрид. Відповідальність. Умови, які виключають юрид. Відп-ть.
57. Процес застосування права. Стадії правозастосовчого процесу.
Застосування права виступає як владна організуюча діял-сть професійно підготовлених суб'єктів, наділених компетенцією, що спрямована на забезпечення реалізації права (дотримання, виконання, використання) іншими суб'єктами права, протікає в певних процесуальних фор-мах і офіційно виражається у винесенні індивідуально-владного рішення (правозастосовчого акту).
Як формально-логічна процедура застосування права з'являється у вигляді процесу, у якому можна виділити три основні стадії: 1) установлення фактичної основи справи; 2) установлення юридичної основи справи; 3) рішення справи і його документальне оформлення. Як додаткова стадія може виступати державно-примусове здійснення винесеного рішення.
Перші дві стадії правозастосовчого процесу - це підготовка третьої стадії, а їхнє розмежування має сенс тільки з погляду більш точного визначення характеру здійснюваних дій. Іншими словами, якщо перша стадія пов'язана з фактичними обставинами, то друга - із правовими нормами.
Установлення фактичної основи справи розраховано на професійне бачення складних фактичних обставин, оскільки, у першу чергу, пов'язане із установленням юрид. фактів (фактичного складу), що безпосередньо визначено правовими нормами. На цій стадії визначається система доказів, які забезпечують обґрунтованість майбутнього рішення. Установлювані факти повинні відповідати критеріям вірогідності, повноти й оформленості. Не випадково найчастіше ця стадія правозастосовчого процесу йменується формуванням фактичної основи справи. Тут завдання особи, що здійснює застосування права, складається у виділенні із усього різноманіття фактичних обставин тих, які дозволять винести обґрунтоване, законне й справедливе рішення. Склад-ність діяльності по встановленню фактичної основи справи найчастіше пов'язана з тим, що фактичні обставини справи встановлюються одними (слідчий), а рішення на основі цих фактів виносяться іншими(суддя), що, втім, не звільняє тих, хто приймає рішення, здійснювати оцінку представлених фактів.
При встановленні фактичної основи справи необхідно виділити ті обставини, які не мають потреби в доведенні (загальновідомі факти, презумпції, аксіоми), які доводяться визначеними засобами (експертизою) і ті, які доводяться безпосередньо особою, що застосовує право.
Встановлення юрид. основи справи припускає здійснення правової (юридичної) кваліфікації зафіксованих фактичних обставин, тобто визначається, яка правова норма поширюється на дані обставини. Тут, по-перше, визначається норма, що підлягає застосуванню; по-друге, здійснюється перевірка дійсності тексту нормативно-правового акту, у якому ця норма міститься; по-третє, визначається дія норми в часі, у просторі й по колу осіб; по-четверте, відбувається тлумачення правової норми. Якщо при здійсненні всіх зазначених операцій не виникає ускладнень, то перед нами ситуація типового застосування права. У тому випадку, якщо не можемо виявити норму (пробіл у праві), стикаємося з наявністю декількох норм, що регулюють однорідні відносини (колізія норм), або норма зв'язана з розсудом правозастосовувача - перед нами ситуація нетипового застосування права, що вимагає більше високого рівня професійної підготовки від особи, що застосовує право.
Процес застосування права завершується рішенням справи і його документальним оформленням. При цьому дія правової норми владно й офіційно поширюється на встановлені факти, визначаються суб'єктивні права і юридичні обов'язки конкретних суб'єктів.