43. Джерела права. Первинні та вторинні джерела права. Джерела права сучасної України.

Джерело права — це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об'єк­тивних потреб суспільного розвитку.

Види юридичних джерел права:

1. правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося і офіційно визнане державою;

2. юридичний (судовий або адміністративний) преце­дент — рішення у конкретній справі, якому надана нор­мативна сила і яке служить зразком для вирішення анало­гічних справ;

3. нормативно-правовий акт — письмовий документ, який виданий в установленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального харак­теру;

4. нормативний договір — це угода між двома і більше суб'єктами правотворчості, що містить обов'язкові для них приписи;

5. юридична доктрина — це науково оформлені кон­цептуальні ідеї, спрямовані на вдосконалення права, що містяться в працях учених-юристів;

6)релігійний текст — це священна для віруючих кни­га або послання глави церкви, що містить, разом із релігійними, правові норми.

Джерелами права в сучасній Україні є акти національного права і акти міжнародного права. Кажучи про систему права України, то можна виділити основні і похідні джерела, а також джерела первин­ного і вторинного характеру.

Укр. є країною кодифікованого права. Основним джерелом національного права є нормативно-правовий акт. На чолі ієрархії нормативно-правових актів стоїть Конст-ція Укр., далі слідують закони та підзаконні акти. Міжнародні договори, ратифіковані ВРУ, є складовою частиною її правової системи. При розбіжності правил міжнародного договору України з внутрідержа-вними правовими нормами застосовуються пра­вила міжнародного договору.

Додатковими джерелами права є нормативні договори, правові звичаї, юридичний прецедент.

Серед джерел права У. значно зростає значення нормативно-правового договору. Нормативний договір застосовується як джерело права у сфері міжнародного публічного права, конституційного права, трудового права, його поширення має місце також у сфері адміністративно­го і цивільного права.

Досить обмежене застосування як джерело права має правовий звичай. Так, звичаї ділового обороту визнаються джерелом цивільного права.

Нині правова система України в цілому відповідає ознакам романо-германської сім'ї, повертаючись до неї після більш ніж семи десятиліть панування соціалістичної системи

44. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість).

Правоутворення — це процес, який включає виникнен­ня потреб сусп-ва у врегулюванні певних відносин і актів поведінки, їх усвідомлення, формулювання і юридич­не оформлення у вигляді правових норм. Процес право­утвор-ня йде безперервно, оскільки постійно виникають нові види сусп-них відносин, нові суб'єкти вимагають визнання свого права, а старі — розширення сво­їх правових можливостей.

Правотворчість — це організаційно оформлена діяль­ність уповноважених суб'єктів по ухваленню, зміні та скасуванню правових норм, здійснювана відповідно до суспільних потреб у нормативно-правовому регулюванні.

Правотворчість виступає як офіційна складова право­утворення, самостійна і завершальна його стадія. Право­утворення здійснюється до правотворчості, поряд з нею, у вигляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реалізації права. Правоутворення здійснюється не тільки державою, але й суспільством: у правосвідомості, право­відносинах, правомірній поведінці, правових теоріях, право-вій практиці, індивідуальних і колективних догово­рах. Вони досліджуються, узагальнюються, систематизу­ються державою, а потім формулюються в нормах права, зовні виражених в нормативно-правових актах, норматив­но-правових договорах, правових прецедентах, правових звичаях.

Функції правотворчості:

1. функція первинного регулювання нових сусп-них відносин, яка здійснюється шляхом видання нових за зміс­том норм права. Напр., у наш час відбувається юри­дичне оформлення відносин, пов'язаних із використанням комп'ютерів та інформ. технологій;

2. функція оновлення нормативно-правового мате­ріалу, яка передбачає зміну або скасування тих норм, які застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку. Напр., в більшості постсоціалістичних держав ска­сована цензура друку, яка перешкоджала розвитку демо­кратії;

3. функція ліквідації прогалин у позитивному праві, тобто формулю­вання тих правил поведінки, яких бракує. Напр, в кримін. законодавстві Укр. давно була перед­бачена відп-сть за викрадання людини, але була відсутня відповідальність за торгівлю людьми, хоча небез­пека вказаного діяння була очевидна. Цей частковий про­пуск був ліквідований шляхом ухвалення закону про вне­сення відповідних змін до Кримінального кодексу;

4. функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об'єднанні та доповненні нормативно-правових актів, створенні єдиного, зручного для користування нормативно-правового кодифікованого акту.